І знову в бій!

14 жовтня країна відзначає День захисників Вітчизни. Напередодні цього дня ми відвідали військових, що отримали поранення та перебувають на лікуванні в Олександрії.

Перш за все запам’яталася фраза одного з пацієнтів, який сказав, що за час війни вже доводилося неодноразово бувати в госпіталях, але олександрійський найкращий. Так що, не приведи господи, якщо доведеться знову потрапили до лікарів, то вже краще в Олександрії.
Отже, ми познайомилися з трьома бійцями – морпіхами, які разом воюють майже з самого початку агресії Росії і які разом потрапили до нашої лікарні, отримавши поранення від розриву снаряда.
– Звіть мене «Ведмідь» – такий мій позивний, – каже Юрій Т. – Можна «Ведмідь старший», бо в нас іще один “Ведмідь”. Ми всі одного батальйону.
Я родом з Кривого Рогу, де на мене чекають батьки, донька, два брати. Маю 5-річний досвід військової служби. Звільнився у 2020 році та працював у Польщі, де мене й застала звістка про війну. В той же день, не вагаючись, я вирушив на Батьківщину. Поляки, молодці, пішли на- зустріч, миттєво дали розрахунок та допомогли з відправкою. А 28 лютого я вже був у строю.
Ми так рвалися до бою, що навіть не дочекалися повного укомплектування, тож деякий час воювали навіть без бронежилетів. Згодом отримали повну амуніцію та все необхідне для виконання бойових завдань.
Спочатку ми були під Ніколаєвим, потім була Нова Одеса, потім сама Одеса, потім Херсонщина. За цей час довелося багато чого побачити і пережити – всього і не розкажеш. Їз фронтових цікавинок можу пригадати, як одного разу довелося за орками ганятися на шкільному автобусі. Зараз це виглядає майже весело! Також була цікава історія з ворожою бронемашиною “Тигром”. Хлопці її трохи підбили, а екіпаж узяли в полон. БТР виявився на ходу, але без палива. Місцеві жителі швиденько “скинулися” соляркою, а ми завели машину та відігнали у бригаду.
До вашої лікарні ми потрапили з-під Херсона. Там було гаряче – ворог гатив з усього, з чого тільки можна було. Авіація, артилерія, танки, ракетні залпи …
У мене осколкові поранення та контузія.
– А мій позивний теж “Ведмідь”, але молодший, – продовжує Валентин М. – Я сам родом із Черкащини, де на мене чекає вагітна дружина. Війну зустрів в Одесі, де очікував відправку в рейс. Так склалося, що я підписав контракт з судноплавною компанією і 25 лютого мав бути на кораблі. І ось 24 лютого вранці прокидаюсь у готелі, готую каву, слухаю новини. А там Новина! Тож замість корабля того ж дня я пішов до військкомату, де й отримав направлення до морської піхоти. До цього служив за контрактом у ВМС на фрегаті “Гетьман Сагайдачний”. Тож військовий досвід маю і пишаюсь тим, що потрапив до морпіхів!
Ми разом пройшли бойовими шляхами, про які розповідав Юрій і, сподіваюсь, що й далі пі-демо до бою разом.
– Я теж на це сподіваюсь, – підхоплює їхній побратим Кирило Д. – Родом я з Одеської області, вдома на мене чекають батьки, брат і сестра. У 2015-16 роках служив у повітряних силах ЗС України, потім до початку війни працював на залізниці. 24 лютого прийшов з нічної зміни, почув, що розпочалася війна і в той же день пішов до військкомату, де отримав направлення до морської піхоти…
Після виписки з лікарні всі ми повернемося до свого підрозділу і разом продовжимо шлях до Перемоги.

С. Іванов