Хроніки часів карантину

Здавалося б, українця, загартованого роками незалежності, не злякати вже нічим. Економічна криза, підвищення цін і тарифів, війна і все таке інше не ефективні, як колорадському жуку отрута: пристосуємось, думали ми. Ан ні …

Отпалали ліси Австралії, відгримів феєрверками Новий рік, українці, готуючись до Восьмого березня, безтурботно реготали над китайцями – от же бовдури, наїлися кажанів, тепер сидять в карантині. Як раптом…

Але навіть коли пролунало слово «карантин», і тут ніхто особливо не напружився –«та ладно», щороку у нас то свинячий, то пташиний. Що тут цікавого? Але все виявилося дуже цікаво!

Українців все ж налякали. Порожні вулиці, закриті магазини і кафе, люди в захисних костюмах і респіраторах обробляють автобусні зупинки, оглушливі зведення про хворих і померлих – все, як у фільмах про світові катастрофи …

Світ розділився на Хтовмасках і Хтобезмасок. Рідкісні перехожі Хтовмасках поглядають на ще більш рідкісних Хтобезмасок із сумішшю інтересу, засудження і бажання покрутити пальцем біля скроні. А Хтобезмасок підморгують один одному. Хтовмасках слухняно сидять вдома, спілкуються з друзями з мамою по телефону або з балкону. Хтобезмасок відчувають себе євреями в фашистській Німеччині.
А маски в країні зникли з продажу. Що, в принципі, цілком зрозуміло, коли їх масово скуповують, хто з метою перепродати дорожче, хто просто щоб було, та побільше, про всяк випадок. Разом і гречку з туалетним папером. Те, що в нашій країні гречка має величезне стратегічне значення, відоме давно. Без неї не обійдеться жоден кінець світу або вибори. Туалетний папір удостоївся такої шани вперше. До речі, депутатам і кандидатам на замітку – дешевше вийде. Але повернемося до наших масок. У соцмережах усі, кому не лінь, істерично волають на різні голоси, звинувачуючи в зникненні масок президента, мера, дідька лисого і ще Бог зна кого. А деякі сідають за швейні машинки і мовчки ці самі маски шиють. Просто тому, що вони це можуть.
Закриваються підприємства і хтось в паніці шукає будь-яку можливість заробити, хоч онлайн, хоч в невагомості, тому що дітей годувати треба, особливо, коли за свій рахунок відправили всіх працездатних членів сім’ї. А хтось б’ється в істериці, відмовляючись виходити на роботу, наражатися на ризик і вимагає, щоб його відправили у безстрокову оплачувану відпустку.
Банки працюють. Працівниця банку, в чорній масці, чорних рукавичках – просто втілення загрози, що нависла над людством – обслуговує літню жінку. Жінка погано бачить, і, як більшість літніх людей, не вміє управлятися з сучасним телефоном і просить працівницю банку їй допомогти. “Ви що!? Я не буду торкатися до вашого телефону! У нас карантин, це небезпечно! ». Літня жінка вже мало не плаче, намагаючись впоратися з телефоном, але дівчина не може ризикувати своїм здоров’ям. Хлопець, який чекає своєї черги, не витримує, знімає рукавички: «Давайте я вам допоможу».
Продуктові магазини працюють. Чоловік щось вибирає, і загородив собою вітрину. Молоді дівчата, намагаючись якось теж подивитися, заходять з різних боків, і чоловік починає голосно кричати: «Що ви мене оточуєте !? Дистанцію тримайте, дистанцію! » До речі, цей же чоловік ледь не влаштував бійку біля каси, коли інший покупець в черзі занадто наблизився до нього.
Населення знемагає від нудьги, сидячи вдома, піддаючи свою печінку серйозній загрозі цирозу. І в той же час ніколи ще парки, береги річки і шкільні стадіони не бачили такої кількості людей, які зайнялися бігом.
У будівельні магазини виросли величезні онлайн черги. Покупець стукає в трохи прочинені двері магазину будматеріалів: «Ви працюєте?» Продавець, підскочивши і натягуючи маску: «Ми працюємо онлайн!» Покупець: «Так-так, звичайно, дайте мені онлайн мішок цементу». Зате все, що роками відкладалося «на потім», доробилося і закінчилося.
Поступово українці приходять до тями, пристосовуються, як завжди. У соцмережах усе частіше й активніше з’являються пости про те, що вірус – це фейк, добре розіграний спектакль і т.д. Люди знімають маски, починають ходити гуляти, в гості, випускають дітей на вулицю. Тепер уже на ктовмасках дивляться трохи співчутливо. Але! Через неносіння маски в громадських місцях загрожує штраф. І маски знову неохоче дістаються з кишень і надягаються перед входом до громадських місць, як в дитинстві шапки взимку, коли мама побачила з вікна. Штрафів бояться більше, ніж вірусу.
Життя триває. Життя не може не продовжуватися.
Радісна від того, що нарешті відкрили перукарні, перукар, аж підстрибуючи від щастя, відповідає змученій масками і рукавичками касиру супермаркету: «Господи, та я згодна хоч в скафандрі стояти, тільки б працювати!»
Торговці на ринках, які вміють завжди знайти «золоту середину», носять не маски, а «наборідники». Ну а чого? В масці ж? В масці!
Найдієвіший спосіб відігнати дітей від комп’ютера – це зробити з комп’ютера школу. Тепер вони підстрибом біжать на вулицю, і побігли б навіть в реальну школу.
І взагалі, якщо задуматися, карантин багато чому нас навчив.
Але ж, дорогі друзі! Карантин ще не закінчився! І, можливо, попереду нас чекає ще багато чого цікавого! Найголовніше – стежте за здоров’ям.
Т. Квіткова