Голос батьків має значення: в Олександрії будують інклюзивну освіту разом з родинами дітей з ООП

В Олександрії почали розробку програми з розвитку інклюзивної освіти. 11 червня у міській раді під головуванням заступниці міського голови Ірини Чемерис відбулося перше засідання робочої групи щодо створення програми розвитку інклюзивної освіти в Олександрійській громаді – відповідно до Національної стратегії розвитку інклюзивної освіти.

Розробка та затвердження програми здійснюється в межах проєкту фонду ЮНІСЕФ «Підсилення спроможності системи інклюзивної освіти», який реалізує ГО «NOVA UNITED», та має на меті розширити можливості підтримки дітей з особливими освітніми потребами, поліпшити доступ до інклюзивних послуг у громаді.
У заході взяли участь координатор проєкту в Кіровоградській області Олександр Кришко, експертка із розробки програми з Кропивницького Лілія Місюня, представники галузі освіти, культури, соціального захисту населення, міського центру соціальних служб.
Учасники засідання обговорили потенційні джерела фінансування, механізми взаємодії між установами та важливість інформаційно-просвітницької роботи з батьками, педагогами і громадськістю.
У межах проєкту проводиться опитування про потреби в інклюзивній освіті на Кіровоградщині. Обіцяють, що його результати будуть враховані під час розробки місцевих програм розвитку інклюзивної освіти до 2029 року.
Ми поцікавилися у матусь, які виховують дітей з особливими освітніми потребами, чого саме потребує Олександрія у напрямку інклюзивної освіти, і як сьогодні живуть діти з інвалідністю й ментальними особливостями та їхні батьки.
Юлія Левандовська, засновниця й очільниця громадської організації матерів дітей з інвалідністю Олександрії «Серце матері» разом з чоловіком виховують двох синів. Старший син Дмитро має розлади аутистичного спектру. Минулоріч він закінчив 9 класів гімназії ім. Д.Чижевського, де був на індивідуальному навчанні. Перспектив вчитися далі у нього немає. Тому разом з іншою молоддю з інвалідністю він пройшов курси у майстрині пастильє Софії Римар і наразі за допомогою батьків виготовляє пастилу та інші смаколики з сушених овочів і фруктів під назвою FooD Light. Родина придбала сушарку, посадила город. Діма працює під керівництвом мами, він хороший виконавець, добре запам’ятовує і чітко виконує алгоритм дій, але потребує візуальної, контролюючої та дієвої підтримки. Продукцію FooD Light купують поки що друзі та знайомі родини, вчителі – аби підтримати Дмитра та його батьків. Юлія вчиться продавати пастилу через Інстаграм. Але і це вже значний прогрес для хлопця, і у будь-якому випадку зайнятість – це краще, ніж «зависати у смартфоні».

«Серед основних проблем, з якими стикаються діти з інвалідністю в Олександрії, – фізична недоступність загальноосвітніх, позашкільних та мистецьких закладів (відсутність пандусів, класи часто розташовані на другому й третьому поверхах тощо) і недостатність кадрів. Не всі розуміють функції асистента вчителя в інклюзивному класі – він повинен займатися з дитиною, а у нас найчастіше все зводиться лише до задоволення її фізіологічних потреб. У ЗНЗ не працюють мультидисциплінарні команди, якщо інклюзивно-ресурсний центр розробляє програму, потрібно контролювати її виконання, проводити зріз знань, а зацікавленості в цьому у вчителів немає, тож все існує лише на папері, – розповіла Юлія. – Так, інклюзивні класи у гімназіях та ліцеях є, і великий плюс у тому, що діти з інвалідністю знаходяться у соціумі, але до того, чого ми прагнемо, ще дуже далеко. І спершу необхідно розвіювати міфи про інклюзивність.
Дуже бракує психологічної підтримки. Ніхто не відслідковує динаміку розвитку, не мотивує, у спілкуванні з батьками переважає негатив, тому у них часто опускаються руки. Інклюзивно-ресурсний центр бере дітей з легкими порушеннями, індивідуальні корекційні заняття тривають 20 хвилин на тиждень – що можна встигнути за цей час? Бажання досягти результатів у роботі з дітьми з особливими освітніми потребами у вчителів немає. Ще й не всі ЗНЗ беруть дітей на інклюзивну освіту, а територіальна близькість має дуже велике значення.
Що стосується продовження навчання по закінченні школи, то тут теж все складно. Інклюзивні групи у вишах та закладах професійно-технічної освіти є. Зокрема, молодь з інвалідністю в Олександрії навчається у Профліцеї, Олександрійському фаховому коледжі культури і мистецтв. Приміром, нараз у Профліцеї хлопець з особливими освітніми потребами здобуває професію плиточника. Але на практику його не беруть, бо треба закріпити за ним наставника на підприємстві. Адаптації на робочому місці для людей з інвалідністю немає, всі роботодавці хочуть самостійну робочу одиницю. Три хлопці вчилися на швей, але не всі навіть закінчили навчання. Міла Дудкіна отримала диплом бібліотекаря в Олександрійському фаховому коледжі культури і мистецтв, але на роботу її не беруть.
У січні я була на тренінгу в Луцьку, де мама дитини з синдромом Дауна разом із своєю подругою відкрили кафе, де працює молодь з інвалідністю. Це грантовий проєкт, гроші вони не заробляють. Хлопці виконують прості дії – натиснути на кнопку, винести каву.

В Олександрії, крім соціального таксі й послуг територіального центру, людям з інвалідністю більше нічого запропонувати не можуть. Але інклюзивне навчання теж соціальна послуга, як і працевлаштування, і денний догляд. Мамам сьогодні немає на кого залишити дітей, навіть щоб відвідати лікаря, не говорячи вже про те, щоб просто перепочити чи посидіти в кафе з подругою, або й працювати, їздити у відрядження. Тож послуга денного догляду дуже потрібна.
Загалом, можна провести моніторинг і виявити потреби дітей з інвалідністю та їхніх батьків. Але постає питання: хто надаватиме послуги, контролюватиме їх виконання? Потрібне приміщення (територіальний центр не підходить, він розташований на другому поверсі), працівники – а на це, звісно, немає коштів. Тож поки що батьки залишаються сам на сам зі своїми проблемами».
Наталія Костенко, співзасновниця і секретар ГО матерів дітей з інвалідністю «Серце матері» – мама восьмикласниці ліцею №17 Вікторії. Дівчинка з ДЦП навчається в інклюзивному класі, і поки тато працює, заробляючи кошти для родини, мама перебуває поряд з донькою у навчальному закладі, допомагаючи їй переходити з аудиторії до аудиторії на різних поверхах. Разом із іншою мамою дитини з інвалідністю, Світланою Пуртовою, Наталія брала участь у засіданні робочої групи щодо створення програми розвитку інклюзивної освіти в Олександрійській громаді.
«Ми розуміємо, що програма створюється на вимогу «згори», але дуже сподіваємося, що нас почують, і наші пропозиції не залишаться лише на папері, – говорить Наталія. – Лілія Місюня з Кропивницького обіцяла нам допомогу та підтримку. По факту інклюзивна освіта в Олександрії часто зводиться до того, щоб дитина з інвалідністю просто сиділа у класі і не заважала. Сенсу у такій освіті немає, з плюсів – лише соціалізація. Віка знаходиться серед людей, бачить стосунки однолітків між собою, знає, що таке субординація, що вчителів треба називати на ім’я та по батькові. Я дуже вдячна нашому асистенту вчителя Вірі Іванівні Гавриленко. Вона вже четвертий рік допомагає Вікторії, дуже уважна, професійна, коректна.
Знаю, що у гімназії №15 працює команда супроводу, для дітей розробляються індивідуальні програми навчання, є розуміння і підтримка. На жаль, територіально цей заклад від нас далеко, тому не маємо можливості влаштувати Віку туди на навчання. У гімназії ім. Чижевського батьки теж задоволені роботою інклюзивних класів.
Маємо надію, що програма буде розроблена і впроваджена. Ми будемо пропонувати включити до неї і позашкільні заклади, і виші та профліцеї. У нашій організації є дівчинка з аутизмом. Вона самотужки за допомогою You Tube вчиться грати на фортепіано, але вступити до музичної школи не може – просто не складе іспити. І співати не буде. А грати їй дуже подобається, і вона би з задоволенням займалася з педагогами. Те саме стосується і художньої школи – є багато талановитих дітей з інвалідністю, які бачать світ по-своєму, проте вони не відповідають вимогам при складанні вступних іспитів. Хочемо, щоб для дітей з особливими освітніми потребами було доступне навчання у мистецьких закладах та ВНЗ. Бо сьогодні перспектив подальшого навчання і працевлаштування у наших дітей немає.
Дуже важливо написати у програмі виконавців та контроль за виконанням із зазначенням конкретних термінів».
Опитування щодо створення програми розвитку інклюзивної освіти в Олександрійській громаді можна пройти за посиланням на сайті міської ради. Чим більше батьків дітей з інвалідністю до нього долучаться, тим краще. Проблеми треба озвучувати, так більше шансів, що про них почують і, можливо, допоможуть у їх розв’язанні.

Олена Карпачова