Газопостачання – благо чи покарання?

   Першого червня споживачі газу в Україні чекали з тривогою – уряд Гройсмана мав намір у черговий раз підвищити ціну на блакитне паливо. З семи тисяч гривень за тисячу кубів до восьми, і навіть до одинадцяти. І тривога та була не безпідставною. Адже цієї зими, яка була не такою вже й холодною, мешканцям, приміром, трикімнатних квартир доводилося платити близько двох тисяч гривень на місяць. А відомі українські економісти стверджують, що платежі за опалення (тобто за газове постачання) у більшості населення країни забирають 70-80 відсотків сімейного бюджету. Добре, якщо здорова, активна сім’я має пристойний дохід. А якщо у квартирі проживають пенсіонери, або ж хворі люди, або одинокі, які не мають допомоги, а їхні статки перебільшують установлені для отримання субсидій норми на якихось там 100-200 гривень? Як їм жити? Мабуть, не жити, а виживати.

   Невпинне підвищення цін на газ боляче зачіпає також мешканців приватних будинків. Взяти для прикладу Приютівку та Цукровий завод. Ще за часів радянської влади люди зі сподіваннями на щасливе і надійне майбутнє будувалися із розмахом: фасади осель широкі – на кілька вікон, будинки двоповерхові або ж із житловими мансардами. Справді – великий дім, міцна родина. Діти, онуки… забезпечена старість. Чи міг тоді хтось навіть у страшному сні побачити, що прийде час, і доведеться тулитися у одній-двох кімнатах, як мудро підказав наш люб’язний Володимир Гройсман.
Примітно, що поступово піднімаючи ціну на газ, наші можновладці намагаються обґрунтувати такі непопулярні дії. Мовляв, газ українці використовують нераціонально: бувають випадки, що опалюють навіть гаражі і басейни… А між тим у Конституції України конкретно записано, що право власності є недоторканним, і розпоряджатися своєю власністю люди мають на свій розсуд. То що ж тут такого дивного і протизаконного, що людина придбала газ, який став її власністю, і має можливість хоч басейни опалювати, хоч космічні кораблі у вирій запускати.

   Раніше десятки років поспіль Україна без проблем мала блакитне паливо з сусідньої і тоді ще братньої Росії. Але курс на євроінтеграцію і загравання з американськими спонсорами підірвали дружні стосунки. Потім А. Яценюк з радістю заявив, що ми злізли з російської газової голки. Хто ж від цього виграв?

   Стаття 13 Конституції стверджує, що земля, її надра, природні ресурси належать народові. А далі через кілька рядків записано, що «держава забезпечує соціальну спрямованість економіки». Все чітко, зрозуміло й радісно. Але, здається, лише на папері. Якимось незрозумілим чином газові свердловини опинилися в приватній власності. І тепер, замість того, щоб користуватися своїм природним газом, українці купують те, що належить їм за Основним законом, законом безпосередньої дії. Політики різних кольорів уже десятки разів стверджували, що газу, який добувається в Україні, досить, щоб забезпечити потреби ЖКГ та інше побутове споживання. Тож, якщо ми не закуповуємо газ у Росії, то виходить, що споживаємо свій. Але ж за якою ціною?

   Колишній міністр з питань ЖКГ Олексій Кучеренко в одній із телепередач розповідає, що у випадку, коли постачання товарів чи послуг здійснює державна монополія (у даному випадку це «Нафтогаз»), ціни визначаються, щоб бути економічно обґрунтованими. На запитання, яке є обґрунтування ціни на тисячу кубометрів газу у сім (як уже є), вісім і одинадцять (як хочуть зробити) тисяч гривень, чиновники НКРЕ відповіли так. Перше – щоб дотримати імпортний паритет. Це значить, що наш споживач повинен платити стільки ж, скільки і мешканець Німеччини чи Франції. Тобто нібито український газ видобули десь у Ханти-Мансійську, потім перекачали через пів-Азії і всю Європу і підвели до пекарні у Дюсельдорфі чи Марселі. І друге – щоб забезпечити покриття витрат «Нафтогазу». До речі, заробітна плата керівника «Нафтогазу» Андрія Коболєва становить ні багато ні мало 2082 мільйони гривень на місяць. Потім ще доплата за внесок у загальні результати роботи. «Ітого» отримується 3 млн 123 тис. грн. Так стверджує інтернет-ресурс «Бізнес-цензор». Тож Олексій Кучеренко небезпідставно говорить, що газ і електроенергію нас вимушують купувати за завищеними цінами. А надприбутки від цього аморального бізнесу кладуть у кишеню і вивозять в офшори. І це лише невеличкі штришки з оборудок навколо газопостачання в Україні.

   Чергове підвищення ціни на блакитне паливо уряд вирішив відтермінувати на два місяці, до першого серпня. Важко передбачити, до чого може призвести таке нове навантаження. Адже прибутки українців з кожним днем все зменшуються, ціни зростають. Люди вимушені шукати кращої долі за кордоном. Рішення про виділення чергового траншу знову зависло в європейських кабінетах. Що ж далі?

   Кирило Куліков, народний депутат ВР VI скликання, заявляє, що вже в цьому році газ для населення подорожчає на 75 відсотків, долар буде коштувати 30 гривень, значно піднімуться в ціні ліки, продукти харчування – так МВФ витягує свої проценти і тіло кредитів. «Вони будуть доїти корову до тих пір, поки вона не відкине ратиці», – заявляє К. Куліков. Можливо екс-депутат перебільшує? А що думаєте ви, шановні читачі?

С.Кривунь