Есть ли будущее у острова пионеров?

В последние годы шли разговоры о том, что городу нужно утвердить Генеральный план, так как из-за его отсутствия не реализовываются многие проекты. Один из них – использование территории на искусственном острове в месте слияния рек Ингульца и Березовки, известного, как остров Дома пионеров.

Дело в том, что в свое время эту территорию в 1,2 гектара выкупил у бывших хозяев александрийский бизнесмен Анатолий Биджаков, но по разным причинам не мог проводить никаких работ. Сейчас, с принятием Генплана, ситуация изменилась, и появилась возможность осуществить интересный проект.

Чем же ценно это место для александрийцев? Здесь, согласно историческим данным, зародился наш город, и в разные годы поднимался вопрос о создании на этом месте центра, где можно соединить исторические корни и современный досуг александрийцев. Ситуация совпала с бурным обсуждением в Facebook установки памятника казаку Усу – эту тему поднял на прошлой неделе известный александриец Вячеслав Чебышев.

Чтобы понять, о чем идет речь и как связаны эти события, предлагаем небольшой экскурс в историю, описанную нашим местным краеведом Богданом Тобилевичем в материале под названием «Григорій Усик: від легенди до історичних свідчень».

«Досить тривалий час офіційно вважалося, що місто Олександрію заснував запорозький козак на прізвище Вус (або ж Ус). За народною легендою, саме він разом з молодою дружиною Галею, побратимами та молодими козаками-джурами заснував хутір-зимівник під назвою Вусівка (або ж Усівка). Зимівник розташовувався на лівому березі річки Малого Інгулу (теперішнього Інгульця), поблизу впадіння у неї річки Малої Березівки (теперішньої Березівки), у районі сучасного міського Палацу культури (колишнього олександрійського театру).

Виявлені архівні документи свідчать нам про те, що одним із засновників міста Олександрії був не міфічний «Козак Вус», а реальна історична особистість – Григорій Усик. Він не був січовим козаком, а належав до лав реєстрового козацтва сучасної Полтавщини. У козацьких реєстрах того часу Григорій Усик та його брати згадуються як козаки Кременчуцької сотні Миргородського полку.

Уси (або ж Усики) – це один з найдавніших українських козацьких родів.

У даних ревізії Кременчуцької сотні Мирго-родського полку 1737 року згадуються «Грицько Усик и брат его Кирило (в одной хате живут) в сотне Кременчугской в деревне Кривуши, козаки выборные малогрунтовные». Зараз село Кривуші, де проживали козаки Усики, входить до складу Кременчуцького району Полтавської області.

У реєстрі Миргородського полку 1741 року серед козаків, які склали присягу на вірність російській імператриці Єлизаветі Петрівні, у селі Кривуші Кременчуцької сотні значаться козаки Грицько Усик та його брат Пилип Усик.

Отримавши за службу землю, Григорій Усик з братами заснував хутір Усиківку Кременчуцької сотні Миргородського полку. Саме на основі цього козацького поселення виникло місто Олександрія. Одна з перших згадок про поселення датується 1745 роком.

У документі «Опись Миргороцкого полку сотни Кременчуцкой по той стороне реки Днепра сел, деревень, хуторов, пахатним полям, сенокосов, рыбных ловлей, сенным и пахатным и протчим угодьям, чьи именно (…) сего 1745 году апреля 24 дня» у розділі «при речке Ингульце хуторы» називається «хутор казаков Грицка, Сидора, Пилипа и Гриця Усиков об одной избе с сенокосными лугами».

Вірогідно, що 1764 року Григорій Усик повернувся у шанець Бечею – колишню Усиківку. За переказами, після своєї смерті козак Усик був похований у давньому насипному кургані – теперішній Братській могилі, що розташована у місті Олександрії на вулиці Діброви.

У 1784 році був створений Олександрійський повіт Катеринославського намісництва з центром у шанці Бечеї, яка була перейменована у місто Олександрію – на честь Великого Князя Олександра Павловича (онука Катерини Другої).

У 1796 році центр повіту було перенесено у місто Крилов (нині – у складі міста Світловодська) з перейменуванням його у місто Олександрію. Наше місто знову отримало назву Усиківка та стало селом Єлисаветградського повіту.

У 1806 році село Усиківка знову стало містом Олександрією – центром Олександрійського повіту Херсонської губернії. Отже, десять років поселення жило з першою козацькою назвою на честь Григорія Усика та його братів…

У 1989-1991 роках розглядався проект створення Олександрійського національного ландшафтно-меморіального парку імені Т. Г. Шевченка, який було підтримано Виробничим об’єднанням “Олек-сандріявугілля”, Спілкою письменників України та Українським фондом культури.

Складовою частиною майбутнього дендропарку мав стати історико-архітектурний комплекс на «острові Заснова», у межиріччі Малої Березівки та Інгульця. Було заплановано відтворити там козацьке поселення та встановити пам’ятний знак козакам-засновникам міста. Але, через відсутність належного фінансування, цей цікавий проект, на жаль, тоді так і не був реалізований.

У 2005 році у сквері імені Юрія Кравченка встановили пам’ятний знак на місці майбутнього пам’ятника “Козаку Вусу” (Григорію Усику).

У 2011 році український скульптор Іван Васильович Фізер створив скульптурний проект пам’ятника козаку Григорію Усику, але його не затвердили.

У 2013 році, за ініціативи Управління культури і туризму Олександрійської міської ради, проводився міський конкурс на кращий проект пам’ятника Григорію Усику. Конкурсна комісія під головуванням Олександрійського міського голови Степана Цапюка визначила переможцем проект місцевого скульптора Івана Васильовича Рудніка.

Пам’ятник на честь козака Григорія Усика – одного із засновників міста Олександрії – поки що не встановили, але з часом він буде…»
Мы встретились с владельцем участка, и оказалось, что у него есть идеи по поводу обустройства этой территории.

– Я тоже читал эти материалы, – рассказывает А.Биджаков. – И вот что хочу сказать по этому поводу. В свое время я хотел строить здесь коттеджный поселок, но были определенные противоречия по вопросу целевого назначения участка. А в 2015 году вышел еще и запрет на изменение целевого назначения использования земель, которые относятся к рекреационным зонам, и вышло так, что из-за отсутствия нового Генерального плана в городе практически ничего не строилось.

Сейчас “правила игры” изменились, и это дает новые возможности. Место, на котором сегодня стоят руины Дворца пионеров, имеет для города историческую ценность. Здесь можно создать этноуголок или заповедную, природную, назовите, как хотите – зону для отдыха, которая будет соединена набережной с территорией городского театра и далее с парком Шевченко. Насколько я знаю, и там, и там планируется начать в этом году обустройство и создание зон отдыха. Непосредственно на острове можно построить гостиничный и развлекательный комплекс, в котором воссоздать стиль эпохи нашего земляка-казака. Например, гостиничные номера я вижу стилизованными под украинские хаты, возле которых будет корчма. Также здесь можно установить спортивную и детскую площадки, лодочную станцию, баню, подвесной мост через небольшой залив. Здесь же можно устраивать различные ярмарки, праздничные мероприятия, спортивные соревнования и так далее.

Знаю, что в районе села Марто-Ива-новки общественники создавали этноуголок, где занимались воссозданием истории казаков. Я не знаю, что у них получилось, но их уголок расположен далеко от города, и не каждый мог приобщаться к их культуре. Но если у этих энтузиастов ещё есть желание продолжать свою работу, можно рассмотреть их предложения.

Меня спросят, зачем мне это нужно? Во-первых, в этом проекте я вижу не столько коммерческую составляющую, сколько общественную – в знак благодарности городу, в котором живу, с которым связаны мои лучшие годы, в котором я состоялся как бизнесмен.

Во-вторых, такой проект стоит больших финансовых затрат, которые можно окупить только коммерческой деятельностью и без привлечения бюджетных средств.

Поэтому буду рад, если найдутся люди, которых заинтересует такой проект. Кстати, я уже занялся поиском архитекторов, способных создать эскиз и проект этого уголка, – рассказал А.Биджаков.

По предварительным подсчетам, создание комплекса может не только украсить наш город и привлечь туристов, но и дать до 30 рабочих мест, а также дополнительные налоговые отчисления в городской бюджет.

Возвращаясь к вопросу о памятнике Казаку Усу – может, именно здесь место для его установки? Что думают по этому поводу краеведы, общественность, мэрия? Может, нужно обсудить предложения и по установке памятника, и по организации этого проекта в целом? Обращайтесь в редакцию газеты.

Сергей Гавриленко