Диригентка та її команда

Кожен олександрієць знає, що при нашій військовій частині є чудовий духовий оркестр, проте не кожен знає, що керує колективом музикантів перша в Україні жінка – диригент військового оркестру. Спостерігаючи за виступом цього колективу, зачаровуєшся чіткими, вишуканими і вправними рухами диригента – Юлії Колєснік.

Завжди питаєш себе – як цій юній вродливій жінці вдається так добре “тримати” оркестровий стрій? І хто сказав, що диригент не жіноча професія?
Ми зустрілися з Юлею та розпитали про особливості військово-музичної служби. Виявилося, що оркестр при Олександрійській військовій частині існував давно, але до 1999 року це був аматорський колектив, який тримався на ентузіазмі військових та цивільних, які збиралися разом та грали у вільний від служби чи роботи час. І лише з 15 травня 1999 року він став офіційним підрозділом з усіма атрибутами армійської служби (як ідеться в Положенні про військово-музичні підрозділи, завдання оркестру – здійснювати музичне забезпечення військових ритуалів, церемоніалів, загальногромадських, культурно-масових заходів тощо).
Сьогодні оркестр Гвардійської авіаційної бази Національної гвардії України – це штатний підрозділ військової частини.
В тому, що до колективу приймають переважно військових, є свої плюси – дисципліна, субординація, матеріальне забезпечення. А якщо кандидат не служивий – не біда, головне щоб він підходив за професійними даними, станом здоров’я та морально-психологічними якостями.

– Окрім безпосередньо музичних здібностей та профільної освіти, треба пройти відбір, як і до будь-якого військового підрозділу, – розповідає Юлія. – Відповідно і службу ми несемо на рівні з іншими. Ходимо в наряди, на чергування, займаємося фізичною, вогневою, стройовою підготовкою та виконуємо інші завдання, поставлені перед військовою частиною.
Сама Юлія з дитинства жила музикою, та мріяла про оркестр, але не думала, не гадала, що це буде саме військовий оркестр. Народилася вона в селі Ганнівка Долинського району нашої області. Батько грав на тромбоні та керував місцевим аматорським духовим оркестром. Юлія відвідувала хореографічний та художній гуртки, а з 9 років почала грати в шкільному оркестрі на альті. Оскільки репетиції розпочиналися до початку уроків, то дівчині доводилося вставати спозаранку, у будь-яку погоду сідати на велосипед та їхати до Будинку культури, що був за вісім кілометрів від домівки.
– Чесно кажучи, батьки були не в захваті, коли я повідомила, що хочу йти вчитися на професійного музиканта, – продовжує Юлія. –Тато бачив мене юристом, але любов до музики, сцени, концертних виступів узяла верх, тож після 9-го класу я вступила до Олександрійського училища культури (зараз фаховий Коледж мистецтв) на спеціалізацію “Народне інструментальне мистецтво, духові та естрадні інструменти”.
В училищі Юлія опанувала не лише флейту, як основний інструмент, а ще сім музичних інструментів, серед яких саксофон, флейта-пікколо, сопілка. До речі, в оркестрі училища вона грала на саксофоні.
По закінченні навчання працювала в районному Будинку культури методистом з музичного жанру, а у 2010 році вступила до Харківської державної академії культури на факультет музичного мистецтва. Тут вивчала не лише основні предмети, а й відвідувала додаткові заняття з диригентської справи. Тож у дипломі з`явився запис: “Диригент оркестру”, який відіграв визначальну роль у її подальшій долі. Загалом Юлія Колєснік отримала дві вищі профільні освіти.
Ще під час навчання в Училищі культури вона виступала у складі Олександрійського муніципального оркестру “Ліра”. На концертах часто перетиналася з оркестром військової частини, а оскільки її чоловік був начальником клубу наших авіаторів, то брала участь і в аматорських виступах членів сімей військовослужбовців.
У 2014 році Юлія вийшла з декретної відпустки і саме в цей час в оркестрі військової частини з’явилася вакансія “музикант оркестру”. Вирішила піти на цю посаду, подала документи, пройшла співбесіду, аж тут виявилося, що й посада керівника колективу вільна. І командир військової частини прийняв рішення – узяти мене диригентом оркестру. Як з’ясувалося пізніше, на той час я була єдиною в Україні жінкою, що керує військовим оркестром.

– Тоді мені було всього 23 роки, – розповідає Юлія. – А в оркестрі грали маститі музики, набагато доросліші та досвідченіші за мене. Як я буду керувати таким колективом? Важко було починати, були непорозуміння, адже колектив оркестру – це не тільки військові з великою вислугою років, а й, перш за все, ще й творчі люди.
– Нічого, прижилися, притерлися, – сміється Юлія. – Можливо, комусь я здаюсь занадто суворою, але якщо ми не будемо багато і плідно працювати, то не буде й очікуваного результату. Оркестр нашої частини високо тримає планку, і ми маємо не тільки підтримувати рівень, а й підвищувати його. Бувають творчі розбіжності – я відстоюю свою думку, вони – свою, але в результаті приходимо до єдиного знаменника. Тож сьогодні наш колектив – це мої надійні, сильні, вольові та талановиті однодумці. Врешті решт – це наша велика сім’я!
У штаті нашого оркестру багато універсальних музикантів, які можуть грати на різних інструментах, і є два соліста. У складі оркестру є два колективи – диксиленд та вокально-інструментальний ансамбль “Екіпаж”.
Також маємо оркестрову студію і, звичайно, всі необхідні професійні інструменти. До початку війни були плани командування оновити інструментальну базу, придбавши новий комплект, але всі зараз розуміють, що це не на часі.
До речі, на сьогоднішній день нам потрібен музикант ударних інструментів. Якщо хтось бажає стати військовим барабанщиком – ласкаво просимо! Звертайтеся до військової частини.
Що ми граємо? До початку війни наш репертуар був дещо ширшим, адже окрім основних музичних творів, що супроводжують військові церемонії, сучасних українських маршів, ми виконували попурі на відомі народні пісні, класику і навіть джаз і рок. Уявіть, що в репертуарі були композиції Майкла Джексона і Deep Purple! Це було нашою стратегією – виконувати не лише суто військові композиції, а й те, що ближче цивільним людям. Безперечно, нашою “фішкою” було оркестрове дефіле. Це можна назвати вершиною віртуозності та творчої майстерності будь-якого військового оркестру. Адже у виконанні композиції треба не тільки грати, а й виконувати стройові прийоми і навіть танцювати!
Проте війна внесла свої корективи як у особливе ставлення до нашої роботи і завдань оркестру, так і в репертуар. До 2022 року я не розуміла до кінця, що таке російщина, як глибоко вона прокралася у наше буття, і як через це ми багато втратили свого власного.
Тож ми переглянули репертуар. Вирішили, що рок і джаз на даний час будуть не зовсім доречні, ну а від творів радянського періоду відмовилися зовсім. Сьогодні головним орієнтиром є підтримання морального духу. Тож стало більше творів патріотичного та життєстверджуючого спрямування.
На жаль, зараз нам доводиться здебільшого здійснювати супровід поховальних ритуалів. До цього не можна звикнути, кожен похорон проходить через серце… Це важко, але для нас це не навантаження, а обов’язок і велика честь!
Сподіваюсь, що наші зусилля, наша творчість робить свій гідний внесок у загальну справу – перемогу над російськими загарбниками!

В. Петренко