4.08
2023

Минулого тижня олександрійських читачів Facebook схвилював лист дівчини з села Протопопівка наступного змісту: «Доброго дня, мене звуть Поліна, мені 11 років. Я з багатодітної сім’ї, ми втратили батька. Маю діагноз «Дитячий церебральний параліч». Попри всі складнощі, я не опускаю рук та присвячую час своєму хобі – бісероплетінню.
Я пропоную свої вироби за ціною, яку ви вважаєте потрібною. За ці кошти я придбаю матеріали для моєї творчості та трішки смаколиків. Але головна моя мрія – знайти гроші на реабілітацію, яка дозволить відновити моє здоров’я та стати поваром-кондитером. Фото моїх виробів прикріплені»!
Після такого листа-сповіді ми не могли не відвідати Поліну, поспілкуватися з її родиною та звернутися до наших читачів за допомогою.

Живе родина Тарасових на самій околиці Протопопівки, має город та невеличке господарство. Поліна радо зустрічає гостей і відразу береться розповідати про себе. Навчається дівчина в шостому класі місцевої школи, має, зважаючи на стан здоров’я, дуже непогані оцінки, здебільшого “8-10”.
Ніхто в школі її не кривдить, навпаки, всі намагаються допомогти. Старший брат каже, що у Поліни друзів більше, ніж у нього. Погано те, що ходити далеко від дому важко. До магазину або клубу, що поруч з домівкою, добирається на ходулях, до школи на спеціальному велосипеді, ну а якщо кудись далі, треба машиною або з мамою – автобусом.
Оскільки здебільшого Поліна знаходиться вдома, то знаходить собі заняття для душі – зараз це рукоділля. Спочатку вирізала з паперу фігурки, потім робила аплікації, а згодом захопилася бісероплетінням.
Хоч це хобі не з дешевих, та мама завжди намагається винайти кошти, щоб у Поліни було все необхідне – різноманітний бісер, нитки, резинки.
Спочатку дівчина роздавала вироби знайомим, потім вирішила, що може на цьому заробляти кошти для родини, тож стала продавати браслети у клубі та поруч з магазином. Мама, дізнавшись про “бізнес” доньки, спочатку сварилася, а потім махнула рукою: якщо це приносить задоволення дитині, то хай уже так і буде.
– Звичайно, затрати на виробництво значно більші, ніж виручені з продажу кошти, – сміється мама Поліни – Лариса, – але вона хоче бути корисною, їй подобається цим займатися, то нехай буде при ділі.
– У мене, окрім Поліни, ще троє синів, – продовжує мама. – Вони вже дорослі, працюють та мають свої статки, і це дуже нас врятувало, коли вісім місяців тому помер чоловік. Пенсія у нас з Поліною на двох 7 тисяч гривень, а для постійних реабілітаційних заходів доньки треба великі витрати.
Раніше ми кожного місяця лягали до дитячої лікарні на доглядання. Там робили масажі, фізпроцедури та інші підтримуючі заходи. А зараз такого немає. Також з першого року народження Поліни три-п’ять разів на рік їздимо до Кропивницького, де на два тижні лягаємо в лікарню і займаємося підтримуючими організм медичними процедурами. Перебування і лікування для дітей, хворих на ДЦП, безкоштовні, але треба винаймати машину, щоб дістатися туди та звідти.
Також раніше, коли дозволяли кошти, їздили до Лікарівки на Кінзавод. Там проводили сеанси спеціальних вправ на конях. До речі, раніше це була єдина тварина, яку Поліна не боялася. Незрозуміло чому, але всі інші викликали у неї страх. Лише в останні роки вона почала спокійно ставитися до свійських тварин. Тож ми спеціально завели собаку і кішку.
Наша надійна опора – це мої сини. Вони добре нас підтримують, а у молодшій сестрі «душі не чають» – балують, ні в чому не відмовляють, як-то кажуть, все для неї!
Організм Поліни має отримувати постійні навантаження, тому ми водили її до місцевого клубу, де є тренажерний зал. А потім його працівники пішли нам на- зустріч і дали у користування велотренажер і орбітрек. Тож тепер можемо займатися вправами, не виходячи з дому.
Я і вся наша родина робимо все можливе, щоб Поліна почувала себе здоровою, але є речі, які нам не під силу. Доньку можна “поставити на ноги”, але треба зробити складну операцію та пройти довгий курс реабілітації. Це потребує величезних коштів, які вимірюються сотнями тисяч гривень. Зібрати самотужки такі суми просто нереально. Тож нам залишається тільки мріяти про це. Але, можливо, хтось прочитає цей допис та відгукнеться. Будемо раді будь-якій допомозі!
Мій телефон: 097-963-58-99.


С.Іванов

Залишити відповідь

Войти с помощью: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Олександрійський тиждень

Олександрійський тиждень