11.09
2023

«Ми прожили з Сашею 9 щасливих років. У 10 річницю планували вінчатися. Але 6 серпня 2022 року він помер. Його поховали у день нашого весілля, – розповідає Наталія, дружина загиблого захисника Олександра Сафроненка. – Він любив мене більше життя. Робив для мене все, носив на руках, виконував усі мої бажання. Я завжди дякувала Богу за такого чоловіка. Шкода, що ми так мало були разом. Мені тепер дуже важко без нього. Наче крила обрубали. Доводиться вчитися жити заново».

Старший навідник артилерійського взводу 56-ї окремої мотопіхотної бригади ЗСУ Олександр Сафроненко загинув у шпиталі в Дніпрі від травм, несумісних з життям, отриманих під час виконання бойового завдання у Донецькій області. Йому було 34 роки. Наталія досі не змирилася з його смертю. Носить на золотому ланцюжку Сашину обручку, жетон із спільним фото, а на правій руці зробила татуювання у пам’ять про коханого чоловіка. На жетоні – вірш:
Якщо Янголом станеш
за моїми плечима,
Я дивитимусь далі твоїми очима!
Для любові немає кордонів і меж!
Доки житиму я,
ти ніколи не вмреш!

Саша був другом Наталчиного брата. Побачив її і закохався. Почали зустрічатися. Він підкорив дівчину добротою і турботою. Взагалі був щирим, роботящим, усім допомагав і ніколи не скаржився. Тепер він часто сниться Наталії. Підсвідомо вона продовжує його чекати. А на кладовище, де похований чоловік, завжди приїздить із кавою – американо без цукру – як любив Саша.
«Я не можу змиритися, що його немає, хоча він помер на моїх очах. У реанімації на колінах благала Бога або забрати мене разом із ним, або повернути його мені, – пригадує Наталія. – У Саші були опіки 75% тіла, несумісні з життям. Вони з побратимами приїхали на позицію під Пісками. В їхню автівку, повну снарядів і пального, влучила ракета. Декілька бійців згоріли на місці, а Сашу і ще кількох солдатів відкинуло вибуховою хвилею. Обгорілі, вони ще півдня пролежали на полі, поки їх забрали. З ним довго не було зв’язку, і я втрачала розум. Нарешті о 2 годині ночі дзвінок з невідомого номера. Саша! Голос хриплий, але головне – живий!

Ми з братом приїхали у шпиталь. Хлопці лежать усі перебинтовані з ніг до голови. Брат говорить: «Ось Саша». Я побачила і не стрималася, вискочила з палати, ховаючи сльози. Хлопці отримали страшні опіки і майже всі померли того ж дня. А у Саші перемотані ноги і руки, не було нігтів, одні червоні кістки. «Зай, ти так схудла»,– сказав він мені. – «Одужуй, будемо з тобою відгодовуватися», – відповіла я.
Він був життєлюбом, навіть у реанімації планував майбутню реабілітацію. Просив мене зробити закордонний паспорт. Дуже хотів у подорож за кордон, показати мені Європу. Планував зробити вдома ремонт. За спеціальністю Саша був фрезерувальником, але як майстер на всі руки, робив усе: і зварювання, і ремонти, і встановлення вікон і дверей, сонячних панелей, збирання меблів –
не боявся жодної роботи. Добре знав математику, географію і хотів, щоб я також вчила. Працював у Чехії і в Києві. Я дуже тепер шкодую, що ми мало відпочивали разом. Він любив передачу «Орел і решка», хотів у Карпати, підкорити Говерлу. Я все відкладала. Думала – життя попереду, встигнемо ще. Рік тому зробила закордонний паспорт заради нього. Тепер родичка запрошує до Швейцарії. Можливо, колись поїду. Саша цього хотів.
Війна зруйнувала всі наші плани. Перед війною Саша працював у Києві, купив стареньку Тойоту, придивлявся житло, хотів мене туди забрати. 24 лютого зранку в дах будинку, який вони з хлопцями знімали, влучив осколок снаряда, і Саша повернувся до Олександрії.
З перших днів війни він рвався на фронт. Я не пускала, умовляла не йти. Але 21 квітня він відвіз мене на роботу і поїхав у військкомат. Сказав: «Не можу сидіти і чекати, доки сюди прийде ворог, а у мене навіть автомата немає, щоб тебе захистити».
Після його загибелі я пів року була у страшній депресії, хотіла до Саші. Мене лікували, вчили жити заново. Я і досі в шоці, не можу до кінця усвідомити і прийняти все, що відбувається. Чекаю на Сашу, і буду чекати до останнього подиху. Дуже хотіла помститися за нього. Але у мене немає того міцного чоловічого стриженя всередині.
Звернулася до міського голови Сергія Кузьменка з проханням встановити бігборд з фотографією Саші біля КСК «Ніка». І він відгукнувся. Бігборд встановили 6 серпня. і цього ж дня мене запросили на реабілітацію дружин загиблих військово-службовців на Західну Україну – неначе Саша віддячив мені.
Він дуже любив тварин і рослини. Дарував мені орхідеї. Скільки ми кошенят рятували, а потім роздавали людям. Вдома живуть п’ять котів і Сашин улюбленець – пекінес Оскар. Зараз коти сплять у куточку, де стоїть Сашине фото і лежать його речі. Коли я плачу, вони злизують мої сльози»…
Взимку на могилі Олександра на Верболозівському цвинтарі вандали вкрали свічки і вирвали Прапор України заради металевої труби, на якій він кріпився. Розбили фото на хресті. Винних, звичайно, не знайшли, але сам факт, що у когось піднялася рука осквернити могилу воїна, не вкладається в голові.
На фасаді гімназії ім. Д.Чижев-ського (ЗНЗ №2), де навчався Олександр Сафроненко, буде встановлена пам’ятна дошка на його честь.
Портрет Олександра розміщений на Алеї Пам’яті, відкритій за ініціативи Олександрійської міської ради до Дня Незалежності у сквері ім. Кравченка біля Палацу урочистих подій. Таким чином ми вшановуємо воїнів – жителів Олександрійської громади, які полягли в російсько-українській війні з 2014 року. Після Перемоги на цьому місці буде збудований меморіал Героям.
Слава кожному, хто віддав своє життя за Незалежність України! Кожен – навіки в строю!


Ярослава Волошко

Один комментарий

  • Анна пишет:

    дуже крута та чуйна стаття

    Мне нравится! Thumb up 0

Залишити відповідь

Войти с помощью: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Олександрійський тиждень

Олександрійський тиждень