Дідусь української естради
15 червня в Палаці культури “Світлопільський” відбувся сольний концерт Павла Зіброва. Автору цього матеріалу по роду занять часто доводиться бувати на подібних заходах, але це було щось особливе! Не думав, що 66-річний “дідусь української естради” може півтори години, не випускаючи ні на мить мікрофон із рук, “тримати” зал на одному диханні, доводячи його до божевільних овацій.
![](https://i.postimg.cc/Fsd3gwtg/desktop-lt-Wu-18-instagram.jpg)
Тож ми неодмінно скористалися нагодою взяти інтерв’ю у легенди української естради, заслуженого та народного артиста України, володаря “вусатого бренду” Павла Миколайовича Зіброва.
– Про що ж вас питати? Скільки за ці роки ви дали інтерв’ю, скільки дали однотипних відповідей на однотипні запитання?
– О-о, так і є! Хоча був цікавий випадок. Якось на Вінниччині моя землячка, починаюча журналістка, прийшла на інтерв’ю і почала питати: де я народився, яку школу закінчив і таке інше.
Кажу: “Дівчино, ти прийшла на інтерв’ю до народного артиста, а біографію не змогла у вікіпедії прочитати? Йди, готуйся”! (Зібров сміється, бо насправді він ніколи не відмовляє у спілкуванні журналістам, проте любить усе переводити у жарт. – Авт.).
![](https://i.postimg.cc/9083mrXT/20230615-192819.jpg)
(Для довідки: Зібров закінчив Національну музичну академію імені Чайковського. У 1981-му році – факультет оркестрової музики, а в 1992-му році вивчився на спеціальність по вокалу. З 1986-го по 1993-й рік Павло Зібров співав солістом в естрадно-симфонічному оркестрі спочатку УРСР, а пізніше України.
У 1993-му році Зібров отримав титул заслуженого артиста України, а в 1996-му році – народного артиста. У 1994-му році Павло Зібров очолив «Театр пісні імені Зіброва».
Був одружений ще в молодості, але перша дружина – Тетяна – розлучилася з Павлом Зібровим. Другий раз одружився в 1994-му. Його дружина – Марина. Сім’я виховує дочку Діану, і сина Марини Зібрової – Олександра, якого Павло Зібров офіційно усиновив.
Всього в репертуарі Павла Зіброва кілька десятків пісень, найбільшою популярністю серед яких користуються такі композиції: “Хрещатик” (записаний в 1994-му році сингл перетворився на візитну картку виконавця і приніс йому величезну популярність не тільки серед киян, а й серед усіх українців), «Білий цвіт на калині», «Марині», «І є в нас воля, і є в нас доля», “Блудний син”, “У нас є все”, “Офіцери, панове”, “Золота колекція”, “Natalі”, “Мертві бджоли не гудуть”, “Лист до Парижа”, “Ах, Люба, Люба, Любов”, “Білий бузок”, “Холоди”, “Ще ще, ще.” та ін.)
– При якій умові ви поголите вуса?
– Була така пропозиція, пропонували мільйон доларів! Але ж я з ними народився (сміється)! Хоча насправді голив їх двічі – в армії і другий раз у 35 років, коли хотів здивувати свою майбутню дружину.
Якраз зустрічав Марину на вокзалі, піді-йшов до вагона, простягнув руку. Вона каже: «Молодой человек, что вы тут руки протягиваете?!». Не впізнала, пройшла метрів п’ять, а потім повертається, придивляється, впізнає, бачу в неї такі божевільні очі. І як сирена: “Що ти наробив, ідіот”? Почала лаятися, мені соромно було. І півтора місяця я спав на кухні, поки не повернулися вуса.
![](https://i.postimg.cc/zBzPy8ck/pavlo-zibrov-66484749-173042727055049-3815292866071156668-n.jpg)
(Як пишуть ЗМІ, все їхнє спільне життя Марина є його незмінним продюсером. Вона оцінює репертуар, підбирає сценічний одяг, дає добро на те чи інше інтерв’ю. Збоку видається, що це диктатор у спідниці, біля якого і чхнути страшно. Але сам Павло ніколи не скаржиться на запроваджені Мариною порядки: «Вона мене критикує, але не тому, що влазить, а тому що живе моєю справою, нашою справою. І це є сім’я».
Сумніватися у щирості цих слів не доводиться, недарма стільки літ артист наспівує їй «Марина, Марина, любов моя єдина»! До речі, під час нашої розмови задзвонив телефон. Зібров взяв слухавку: «Марино, Мариночка, вибач, зараз даю інтерв`ю. Тільки закінчу – передзвоню».)
Не можна мені збривати вуса, бо під ними тату набите з кодом до сейфа, де всі гроші, золото, діаманти лежать (знову сміється). А ще ми з донькою підрахували, що у моїх вусах 1800 цибулинок волосся. Якщо продавати одну цибулинку по п’ять євро, то збагатіємо неабияк!
– Як артисти виживають у теперішній час?
– Та як і всі. Ми нічим не відрізняємося від звичайних людей і рябчиків не їмо. Ми такі ж, як і всі, просто більш відомі та впізнавані.
Гастролів стало менше, а в мене ще й на 90 відсотків гастролі волонтерські. Їздимо у військові бригади, до переселенців, наших співвітчизників за кордон, у госпіталі, нещодавно виступали на Херсонщині. І що цікаво, так зараз роблять усі мої колеги. Війна нас згуртувала, і я ще не бачив жодного, хто б відмовився виступити з благодійними концертами. Ми розуміємо, що саме цим можемо примножувати шлях до перемоги. Людям потрібна розрада – не може бути стрес 24 години на добу. Ми приїжджаємо і нагадуємо, що є життя, є любов, що вас чекають вдома.
Є, звичайно, і касові концерти, як, наприклад, сьогодні. Але і від них зароблені гроші йдуть на благодійність. Ми разом із сім’єю прийняли рішення, що будемо віддавати кошти дітям, які втратили батьків. Для цього співпрацюємо з благодійним товариством “Добро”, яке опікується дитячим центром. Уявіть, що в цих дітей немає геть нікого з рідних! Їх у центрі 60 у віці від 7 до 12 років. І коли мене питають, що мене вразило під час війни найбільше, відповідаю чесно, що не стільки хлопці у госпіталях на милицях, як оці діти…
Моя донька керує цим процесом, слідкує, звітує перед публікою. Вона в мене надзвичайно чутлива. Сама цікавиться, що треба дітям, сама їздить на закупки, сама й відвозить все до дитячого інтернату. (Під час олександрійського концерту на цю благочинність було зібрано 12,7 тис. гривень.).
– «Театр пісні Павла Зіброва» працює?
– Зараз ні. Хто пішов на фронт, хто виїхав. Потроху працює студія, потроху пишемо пісні. Минулого року написав пісню «Я так хочу додому». Ця пісня – крик душі мільйонів українців, які були вимушені через війну покинути свої домівки і мріють обійняти своїх рідних вдома, там, де все знайоме, де вони завжди потрібні. До речі, за кілька днів кліп набрав більше мільйона переглядів на моєму каналі в YouTube.
– Для своїх років маєте відмінний вигляд. Як тримаєте себе в тонусі?
– Взагалі-то мені жінка забороняє їсти нездорові страви. Хоча на гастролях, коли вона не слідкує, порушую усі ці табу. А ще в нас є город і садок. Вже років п’ять живемо на дачі, а там треба працювати: посадити, просапати, полити, спиляти і таке інше. Садок у мене, мабуть, чи не найбільший серед нашої братії – догляду неабиякого потребує. Проте до столу все своє – з грядки, з дерева. А ще мене кожного ранку вигулює моя собака – тягне: пішли, пішли. Ось вам і підтримка форми!
– Пугачову за кількістю років на сцені не плануєте переспівати?
– Та ні. Вона вже 50 років на сцені, а я лише 35. Проте поки здоров’я буде – буду співати! Мені колись один з перших викладачів сказав: “У тебе правильно поставлений голос, тож ти можеш співати, доки ходитимеш”.
А стосовно моїх років, то я переконаний: у цьому віці життя тільки розпочинається. Відчуваю приплив сил та ковток свіжого повітря у своїй творчості, зовнішності та енергетиці. Точно знаю, що людям не потрібно зазирати в паспорт. Те, як ви себе відчуває, те та сприймаєте, залежить від правильного оточення. Нехай поруч завжди будуть люди, які надихатимуть та окрилятимуть.
Не дочекаєтесь, що піду на пенсію. Я щаслива людина, адже моє життя прекрасне та сповнене емоціями і щастям.
І головна порада від мене – живіть кожним днем!
Г. Сергєєв
Залишити відповідь