Детские «забавы», или Буллинг по-александрийски

“Че надо?”, “ты задолбал меня дурой обзывать”, “ты даун дебил конченый”, “чтоб ты здох”, “здыхай”, “завтра на коленях будешь”, “я вырежу твою семью мразь”…

Это цитаты из переписки в закрытой Вайбер-группе учеников одной из александрийских школ. Общаются 9-летняя девочка Лена и 11-летний мальчик Андрей. Причем агрессия идёт со стороны девочки. После того, как отец Андрея обнаружил переписку, он обратился к отцу девочки. Тот сказал, что ничего не знал о переписке и пообещал провести воспитательную работу. После этого нападки на Андрея прекратились, но подобное началось в другой группе. На этот раз “мишенью” Лены и ее друзей стала 10-летняя Настя. Девочку довели до того, что она три дня боялась выходить на улицу, и лишь когда одноклассники высказали ей поддержку, история поутихла.
Как выяснилось позже, эта группа детей (это даже ещё не подростки) выискивала жертв среди таких же, как они, и устраивала словесные (пока что) расправы. Для устрашения использовались “связи” с более старшими подростками. Зачастую для урегулирования ситуации требовалась материальная компенсация в виде шоколадок или других сладостей.
Что делать в таких случаях, спрашивает отец Андрея? Этот вопрос мы задали известному в городе психологу гимназии им. Шевченко, председателю общества психологов Александрии Татьяне Черныш.
– Історії, подібні до тієї, про яку розповів батько хлопчика, траплялися в усі часи і трапляються сьогодні, але в наші дні вони придбали іншу форму – тиск за допомогою інтернету.
Справа в тому, що у дітей такого віку ще не сформована культура спілкування, а батьки часто не приділяють цьому належної уваги. Ось тоді й виходить, що прагнення дитини самоствердитися серед однолітків виливається в агресивну поведінку.
Звичайно, не можна заперечувати впливу школи, і багато батьків зараз почнуть “пускати стріли”, мовляв, куди дивляться педагоги. Так, вони відповідальні за те, що відбувається в школі, але в даному питанні первинною є все-таки сім’я. Саме тут закладаються основи подальшої поведінки дитини і в школі, і взагалі в соціумі.
На жаль, події, що відбуваються в країні, накладають відбиток і на сімейну обстановку. Побутові проблеми, високий суспільно-політичний та економічний “градус” не можуть не відображатися на відносинах в сім’ї і на тій моделі поведінки (агресивної, нетерпимої), яку вибирають діти для спілкування.
Ще одна сторона проблеми в тому, що багато батьків приділяють вкрай мало уваги налагодженню довірчих відносин з дитиною. Період від дошкільного до молодшого шкільного віку – це той час, коли батьки «не встигають» за дорослішанням своєї дитини і продовжують з нею спілкуватися, як з 4-5 річною. У цей час починає рости прірва між батьками і дітьми, оскільки базова потреба дитини у визнанні батьками всіх аспектів особистості, в тому числі і дорослішання, не задовольняється, – діти «ховаються» у свій світ. І поступово спілкування між дітьми і батьками зводиться до банальних фраз: “Як справи?”.
Але в цьому віці у дітей виникає маса питань, на які вони шукають відповіді. І де їх шукати? Виходить, в групах однодумців. Такі групи створюються, як правило, для благих цілей – ділитися інформацією, давати поради один одному – і це добре. Але трапляється, що досить спалахнути іскрі, щоб виник серйозний конфлікт. Буває, що необережне образливе слово переростає у ворожнечу і відкрите протистояння …
У дитячому віці часто стоїть питання лідерства, і завжди знаходиться хтось сильніший, хтось слабкіший. Проти останніх, як правило, і об’єднуються сильніші для цькування.
Що ж робити в таких випадках? Перш за все потрібно зрозуміти суть проблеми. Тут важливо розуміти різницю між буллінгом і конфліктом.
Конфлікт – це одномоментний прояв ворожості, а буллінг (систематична цілеспрямована агресивна поведінка за умови нерівності сили або влади учасників) – поступове “накіпаніє” пристрастей.
У першу чергу потрібно звернутися до класного керівника – він знає настрої в класі, взаємини учнів і може допомогти зрозуміти, що відбувається – конфлікт або буллінг.
Також батькам потрібно прийняти той факт, що їх система сімейного виховання дала отакий «продукт» – їхня дитина у взаєминах стає жертвою. Важливо зрозуміти, як у сім’ї збудувати довірливі, надійні взаємини зі своєю дитиною. Адже зміцнівши у взаєминах родини, дитина навчиться і в соціумі бути впевненим і стійким. Найважливіше, що кожній дитині потрібно відчуття родинного тилу та опори; розуміння, що ти важливий і цікавий, що тебе вислухають, зрозуміють (навіть якщо іноді і покарають), що тебе люблять – і це є непорушним. Якщо сім’я в змозі дати ці відчуття дитині, – в неї з’являється та стійкість, яка дозволяє витримати будь-які колотнечі.
Що ще можна порадити в таких випадках – відведіть дитину в яку-небудь спортивну секцію. У них вчать тримати удар і не тільки фізично. Тренери, як правило, працюють не тільки для навчання прийомам або фізичним вправам, а й вчать відстоювати свої інтереси.

С. Иванов