Дещо з життя отоларинголога

У нього легкі руки і легка вдача. Він життєлюбний і комунікабельний, уважний, завжди вислухає, дасть слушну пораду, пожартує, підніме настрій. А найголовніше – справжній професіонал своєї справи, візит до якого не супроводжується страхом та негативними емоціями, а після його призначень хвороби відступають. Так говорять пацієнти про лікаря отоларинголога Андрія Дахнія.

Андрій Ігорович родом зі Стрия Львівської області. Але з 2000 року живе і працює в Олександрії, яка вже стала для нього рідною. Під час розмови він так і говорить: «У нас в Олександрії». І це приємно. «Місто чудове, мені дуже підійшов клімат Кіровоградщини. На Західній Україні погода більш сира, тут тепліше, а я теплолюбивий», – зізнається лікар. Отакої! А ми скаржимося на спеку і степові суховії.

Лікарем він став за порадою тітки – завідувачки терапевтичного відділення одного з лікувальних закладів на Волині. Вона спонукала племінника піти по її стопах. Чоловік у неї хірург, Андрій частенько бував у них в гостях, йому подобалося їхнє життя, їхня робота і те, що вони про неї розповідали. Дахній закінчив Івано-Франківський національний медичний університет за спеціальністю «лікувальна справа». Інтернатуру проходив у Кіровоградській та Дніпропетровській областях і в Дніпрі при медичній академії. Cпеціалізацію по отоларингології пройшов, уже працюючи в Олександрії, куди приїхав за розподілом. Працювати почав у міській лікарні №1. Вів прийом у поліклініці, лікував хворих у стаціонарі, як, власне, є і сьогодні.

За 20 років лікарської практики було всякого, але більше хорошого, говорить А.Дахній: «Мені щастить на добрих людей, на моєму шляху їх було багато, особливо у нас в Олександрії. Хочу подякувати головному лікарю міської лікарні №1 Віктору Миколайовичу Приходьку, його заступнику з експертизи тимчасової непрацездатності Олені Петрівні Артюховій, завідувачці отоларингологічного відділення Надії Миколаївні Павельчак. А також, звичайно, своїм учителям, особливо професору Володимиру Васильовичу Березняку – завідувачу кафедри оториноларингології Дніпропетровської медичної академії МОЗ України і головному отоларингологу Кіровоградської області, завідувачу отоларингологічного відділення Кіровоградської обласної лікарні Степану Михайловичу Багайлюку – мені довелося вчитися у них, бачити, як вони працюють, які мають результати. Велика їм повага і вдячність за допомогу – знаю, що в усіх складних випадках я завжди можу розраховувати на них, вони ніколи не відмовлять, завжди йдуть назустріч».

Чимало складних випадків, з якими довелося стикатися на практиці, пов’язані з дітьми. Адже дитячий отоларинголог у нашому місті є не завжди, тож Андрій Ігорович лікує і дітей, і дорослих з проблемами вуха, горла і носа: «Коли надаєш допомогу дитині і її батьки залишаються задоволеними, на душі радість від своєї роботи, від її позитивного результату».

Чи змінилися за роки практики захворювання вух, горла і носа? Так, стверджує лікар, і насамперед через значне зростання кількості алергіків (за статистикою це – кожна третя людина на планеті), а відтак – і захворювань, пов’язаних з алергічними станами, тож вузьким спеціалістам частенько доводиться співпрацювати з алергологами. В Олександрії, на жаль, алерголога немає, і пацієнтів направляють до обласної лікарні або у кременчуцьку клініку «Арніка», де працюють алергологи та імунологи.

Багато хто з олександрійців з дитинства запам’ятав «страшилку» у поліклініці дитячої лікарні – стенд з предметами, які дістали з вух, носів та горла у маленьких пацієнтів. Чого там тільки не було – і скріпки, і кабакове насіння, і голки з булавками і ще багато чого, що незрозумілим чином потрапило туди, куди не треба. Андрію Дахнію теж доводилося рятувати таких пацієнтів. Риболовний гачок у мочці вуха був першим чужорідним тілом, яке молодий лікар у своїй практиці видалив із тіла підлітка (хлопець невдало закинув вудочку на рибалці). Це стало своєрідним бойовим хрещенням отоларінголога. Щодо сучасних маленьких дітей, то вони не стали менше страждати від потрапляння сторонніх предметів всередину організму, адже так само пізнають світ методом проб і помилок. А у дорослих пацієнтів приводом для візиту до ЛОРа найчастіше стають сезонні і хронічні захворювання – гайморити, синусити. Андрій Ігорович намагається лікувати їх неоперативними терапевтичними методами, бо ж сьогодні перелік медпрепаратів дуже широкий, і серед них – не лише антибіотики. «Робимо все, що можна зробити на нашому рівні, – це він про своє відділення отоларингології у міській лікарні №1. – Останніми роками з’явилося багато нових методів діагностики і схем лікування, і це допомагає в роботі. Велике значення має профілактика, адже за нею майбутнє, і всім відомо, що хворобам легше запобігти, аніж лікувати. Реально не вистачає ендоскопа – це мрія лікарів, з його допомогою можна проводити детальні досконалі огляди і невеликі оперативні втручання навіть в умовах поліклініки».

Добрі слова Дахній знаходить не лише для пацієнтів, а й для своїх перших помічників: «У нас дуже хороші медсестри. Низький уклін цим дівчатам за те, що вони є, і за їхні золоті руки, за те, що поряд є їхнє тендітне плече, на яке можна спертися, без них лікарям було б дуже важко. Вони допомогли мені відбутися як лікарю. І це правда. Постійно відчуваю їхню допомогу».

Дахнію неодноразово пропонували переїхати до Кіровограда, працювати за кордоном, але він вирішив залишитися у маленькій Олександрії – звик до неї, тут його сім’я, робота і пацієнти, дехто з яких уже виріс і приводить на прийом до лікаря своїх дітей. «Хочу працювати в Україні і сподіваюся, що все-таки прийде той час, коли лікарі залишатимуться на рідній землі і працюватимуть на її благо з оплатою праці не гіршою, ніж в інших країнах», – говорить він. Син Андрія Ігоровича Назар теж обрав для себе медицину, він – майбутній стоматолог.

Дахній один із перших в області відкрив свій приватний кабінет. Консультувався зі стоматологами, у яких були напрацювання в цьому напрямку. Не все йшло гладко, але він досяг свого – отримав ліцензію, тепер уже – безстрокову. Особиста думка автора статті: у лікаря повинна бути приватна практика, щоб вдосконалюватися. Андрій Ігорович з цим погоджується: це дає можливість розвиватися, рухатися вперед і брати на себе особисту відповідальність, мислити наперед і розраховувати тільки на свої можливості, знання і навички.

Йому подобається читати книги з саморозвитку, серед найулюбленіших – «Піаніно на березі» Джима Дорнана та «Думай і багатій» Наполеона Хілла. Є й багаторічне захоплення – чемпіонат світу з кільцевих автоперегонів «Формула-1». Дахній – уболівальник з більш ніж 30-річним стажем, колекціонує атрибутику відомих команд, насамперед – Ferrari і McLaren. Захопився «Формулою-1» ще за радянських часів, тоді у країні трансляцій чемпіонатів не було, «ловив» їх на телеканалах із сусідньої Польщі.

А свою веселу вдачу Дахній пояснює так: «Коли цілими днями чуєш одні скарги, відчуваєш людський біль, хочеться підтримати пацієнтів навіть словом, пожартувати, розповісти анекдот, щоб у них на душі стало хоч трохи світліше, зняти елемент напруги, а з розслабленою людиною і лікарю легше встановити контакт і працювати». Насправді лікар просто оптиміст, тому й тягнуться до нього люди. Бажаємо йому активного довголіття, ще більше вдячних пацієнтів і всього, що можна побажати медпрацівнику. Особливо тому, у якого чергування майже завжди припадають на професійне свято.

Олена Карпачова