Чиї імена достойні увічнення?

Закон про зміну назв радянського режиму в цілому вірний, але, як часто буває, недосконалий. Як свідчить практика, такі недосконалі закони часто неможливо виконати або доводиться відміняти. Закон «про декомунізацію» вніс не менший розлад у суспільство, ніж закон про мову або рішення уряду, що стосуються соціальної сфери.

Ультимативна обов’язкова зміна назв міст, площ, вулиць у короткий період, без обговорення, без залучення фахівців з топоніміки, без урахування думок населення – неможлива, враховуючи, що нові назви залишаться якщо не назавжди, то на період каденції цієї влади.

На мою думку, місцева влада, використовуючи права органів самоврядування, повинна звернутися до Президента та Верховної Ради з проханням продовжити термін обговорення цього питання. Більшість населення не згодна, щоб цю кампанію проводили за кошти бюджету, а значить – і громади, як платника податків.

А ми, не гаючи часу, маємо обговорити і вирішити, які назви залишаємо, а які змінюємо, і запропонувати нові. Однозначно – не всі історичні назви доречні в сучасності. Треба, щоб вони були зрозумілими теперішньому поколінню, а люди, на честь яких називаються вулиці, дійсно внесли вагомий внесок у розвиток нашого регіону і не заплямували себе за часів радянської влади.

Я проти того, щоб усі партійні функціонери були виключені з цього переліку. Керівники нашого міста Никифір Харитонович Луценко та Пилип Юхимович Гриценко мають визначні заслуги у становленні та розвитку Олександрії, і місто повинно залишити про них добру і вдячну пам’ять. Разом з ними, треба пам’ятати і про ініціатора розбудови Олександрії безпартійного Павла Пилиповича Чаговця. Мало кому відомо, що Олександрія зростила видатного працівника заводу Підйомно-транспортного устаткування (ОПТУ), першого та останнього олександрійського лауреата Державної премії СРСР Василя Кравця, який номінувався від України як кращий робітник. Впродовж 30 років він ходив на завод по вулицях Пархоменка, Свердлова, Паризької комуни… Одна з них має носити ім’я Василя Федоровича Кравця.

Україна не відродила честі заплямованого радянською пропагандою одного з перших захисників вільної України, що воював за центральну раду директорії, потім – за УНР поряд із С.Петлюрою, і самостійно – проти німецьких окупантів, військ Антанти, денікінців та червоних, у яких він розчарувався і рішуче виступив проти. Це – наш земляк, отаман Таврії та Херсонщини, як він себе називав, Никифір Григор’єв, патріот Олександрії, яку оголосив столицею вільної України. Його мріям не дозволили збутися радянські війська, одним із керівників яких був Олександр Пархоменко (вулиця його імені є в місті).

Іменем Петлюри я б назвав вулицю Діброви. Вважаю, що не варто берегти пам’ять про  породженого радянською пропагандою «героя-партизана», правда про діяльність якого випливає лише зараз.  Ця людина із радянських легенд була нав’язана нашому місту, як герой. Його іменем названо і село у районі. До речі, у районі також мають відбутися зміни назв населених пунктів і виправлені деякі помилки. Так, назву села Алеївка невірно переклали як Оліївка, хоча до олії воно не має жодного відношення, натомість розкішні алеї бузку там були.

Пропоную відкрити у газеті рубрику для обговорення зміни топонімічних назв, висвітлювати хід цього процесу, друкувати думки та пропозиції населення, доводити їх до відома робочої групи з перейменування.

Віталій Куропятник