Черговий курс від Ю.Тимошенко

     Мабуть, ніхто не буде сперечатися, що наша чудова, солов’їна і калинова країна котиться в прірву. Про це все гучніше і частіше стали говорити різні експерти і політичні діячі на каналах телебачення. Економіка зруйнована, безробіття, люди почали масово виїздити на заробітки за кордон, корупція і хабарі пустили коріння навіть у школах, а вже про подібні справи у судах всі знають і всі звикли. Депресія, занепад моралі, песимізм у настроях мешканців сорокамільйонної держави все більше дає про себе знати.

   Проте представники провладних партій надувають щоки, намагаються довести протилежне. Адже відчувають, що наближається до кінця їхній термін керування державою. А рейтинги довіри виборців невпинно опускаються. Як же заходити на нові перегони? Що ж пропонувати злим і незадоволеним українцям?

   Зрозуміло, що людям хочеться чогось нового, позитивного, реального. Кожен виборець віддасть свій голос за можливість змінити життя на краще. От і почали виростати обабіч доріг білборди зі словами обіцянок хорошого життя. Одна з партій, приміром, розмістила рекламу, де суворі і надійні на вигляд чоловіки твердо обіцяють, що країна почне процвітати. Що їм допоможе підняти з колін державу – вони не говорять, зате дають зрозуміти, що саме вони зможуть це зробити.

   Останній такий вилив – «Новий курс» України від Юлії Тимошенко. Що це за такий новий курс? Що він нам пропонує?

  «Це повне, всебічне, кардинальне перезаснування України за архітектурним проектом, який створить креативний, інтелектуальний клас нашої надії. Мета – нам потрібно стати сильними і успішними», – заявляє Ю. Тимошенко. А для цього потрібно провести багато реформ. Почати зі зміни Конституції. Її замінить нова суспільна угода. І першим кроком повинно стати створення Всеукраїнських громадських асоціацій. За словами лідера «Батьківщини», у такі асоціації повин-ні входити профспілки, вищі навчальні заклади, громадські організації, фабрики ідей. «Так, приміром, всі, хто займається правовими питаннями, повинні увійти до Всеукраїнської асоціації права. Таких асоціацій може бути близько двох десятків», – говорить Ю.Тимошенко. Більше того, таким асоціаціям буде надана можливість розробляти законопроекти і пропонувати їх парламенту. Вони теж будуть мати право вето і зможуть призначати керівників контролюючих органів, а також членів Конституційного суду.

   Юлія Володимирівна вважає також, що побороти корупцію в Україні можна буде з допомогою антикорупційної технології «блокчейн». Суть цієї пропозиції у тому, що велика кількість кадрових рішень у країні буде приймати громадськість, зокрема, національна асамблея самоврядування. Крім того, ця асамблея зможе контролювати роботу багатьох органів влади.

    Для контролю за діяльністю судів треба створити палату честі, яка замінить дисциплінарні комісії, вважає Ю.Тимошенко. Формувати таку палату пропонується методом вибору юристів різних рівнів. Склад палати буде змінюватися кожні три місяці. За словами автора проекту, правом палати честі стане можливість дати відвід судді, звільнити його і навіть розпочати кримінальну справу стосовно судді та передати її у правоохоронні органи.

  Ю.Тимошенко вважає, що право законодавчої ініціативи потрібно повернути громадянину України. За її словами, суспільство повин-но мати можливість безпосередньо впливати на законодавчі ініціативи. Зокрема, як заявляє Тимошенко, у новому суспільному договорі буде передбачена можливість того, що люди за допомогою «лайків» зможуть впливати на зміст законопроектів. «Наші програмісти кращі у світі, і вони зможуть написати проект, який дозволить об’єднати інтелектуальну «синергію», – говорить Юлія Володимирівна.

   Ще вона переконана, що Україні потрібна парламентська форма правління канцлерського типу і що в Україні є всесвітня місія. За словами Ю.Тимошенко, Україна виснажена, реформи дискредитовані, однак в українців є глобальна місія – привести людство ближче до Бога.

  Це лише деякі постулати з «Нового курсу» України від Ю.В.Тимошенко. Можливо, ми ще не досягли такого рівня здібностей, як Юлія Володимирівна, і у пересічного українця виникають питання на зразок: «Як з допомогою «лайків» можна впливати на зміст законів, коли навіть збори мешканців багатоквартирних будинків часто не можуть дійти згоди?» Або ж пригадується вислів про ворона, який іншому ворону ока не виклює, коли судді будуть судити один одного. А про глобальну місію українців, мабуть, слід замислюватися вранці, увечері і навіть уночі, щоб перейнятися важливістю цієї місії.

   Цікаво, що Юлія Володимирівна, мабуть, вірно стверджує, що нині Україною править купка олігархів, які досягли консенсусу. Яким же чином тоді повернути воза в інший бік, як перетворити ці радісні плани і обіцянки нового курсу? Адже всі ці прожекти потребують, очевидно, законодавчого підґрунтя. А закони нині приймаються представниками тих самих олігархів, яким змінювати систему зовсім не до вподоби. Невже Коломойські, Ахметови, Пінчуки погодяться віддати владу? Країна хоч і бідніє, але ж вони багатіють!!! І хто їх змусить вивчати і перейматися якимись там забаганками Ю.Тимошенко?

  Здається, Юлія Володимирівна і сама розуміє, що відсутня будь-яка перспектива життєспроможності цього «Нового курсу». Розуміє мабуть і тому, що сама вона з-під тих самих олігархів, які знущалися колись і знущаються зараз над країною. Тож народжений нею «Новий курс» України треба скоріше за все сприймати як чергову піар-компанію. «Бачите, як я дбаю про державу, як я хочу її змінити», – лунає у кожному рядку цієї футуристичної праці. Але, як ми знаємо, обіцяти одружитись і одружитися насправді – зовсім різні речі.

   Що ж залишається українцям? Сто років тому більшовики взяли владу за допомогою гасел: «Фабрики – робітникам», «Землю – селянам», «Мир – народам». Наші ж керманичі, як бачимо, окрім: «Фабрики – олігархам», «Землю – латифундистам», «Війну на Сході – народам» не можуть поки що запропонувати нічого іншого.

Сергій Кривунь