Апокаліпсис

Набридливо дзвонив будильник щоранку…
…Поспіхом роблячи каву однією рукою (знов проспала!), другою підіймала з ліжок чоловіка та дитину. Малий радів – поїде до школи на таксі, чоловік бурчав та швиденько голився. Та випроводив родину з дому, вже сама збиралася на роботу. «Ой, як не хочеться йти на ту роботу – покупці бувають такі нестерпні»… Думала, що приготувати на вечерю, дзвонила чоловікові: чи потрібно купити хліба дорогою додому…

… Неквапливо попиваючи каву після того, як нагодувала котів та собаку, думала: «Знов потрібно збиратися на цю таку нудну роботу…» Та є розрада: увечері піти на тренування з фітнесу або йоги. Та оці маленькі хвостатики – рижі, сірі, чорно-білі… Чекала дзвінків від дорослого сина та переймалася, куди поїхати на відпочинок…
… Бувало, не встигала вдома випити каву, та робила її собі на роботі в кабінеті. Думала: «Як дістало те керівництво, пора міняти роботу»… Ввечері обговорювали з чоловіком та сином майбутній випускний та в який «виш» краще дитині поступати…
Бабуся чекала на народження онуків, наречена на весілля… Планували ремонти, відпочинок… Сварилися з сусідами, бурчали на карантинні маски та що знов підвищилися ціни…
І не знали, і не думали, і не вірили, що за багато кілометрів на північ народжується та розростається страшний вірус, страшніший за всі існуючі на планеті, який роз’їдає мозок, витравлює з душі та з серця милосердя й усі людські почуття… Невже там так само жінки водили дітей до школи, саджали квіти та вставали зранку на роботу?.. Не віриться, бо розпочався Zомбі-апокаліпсис… Як у кіно, яке, бувало, дивилися в мирний час, тільки набагато страшніший, тому що реальний… Як в тих фільмах, ці істоти, на які перетворилися люди, пішли величезним натовпом, погрожуючи поглинути весь світ, та почали роздирати на шматки інших людей, не маючи жалю ані до жінок, ні до дітей, руйнувати мирні домівки і життя… Адже цього не можуть робити люди, в яких є мозок та душа. Адже не можуть люди, які вміють мислити, підтримувати будь-яку війну… Не можуть жінки, які дають життя, посилати своїх синів на смерть та благословляти на вбивства невинних, на вбивства чужих дітей… Не можуть ЛЮДИ добровільно дозволити створити з себе таке…
Чи є надія докричатися до того людяного, що залишилося ще в цих істотах?.. Та чи залишилося? Чи є серед них матері та жінки, що кохають, чи то вже просто біологічні машини, які виробляють та вигодовують ще більше істот без мозку та серця?.. Не знаю… Лізе та лізе Zомбі-натовп, корявими пальцями роздираючи нашу землю, прагнучи ще більше напитися крові та сльоз…
Здригнулася вся планета та заклякла, дивлячись на цей «фільм жахів» в реальності… Та це не кіно, це тепер наше життя. Але мужньо тримається маленька країна, благає та чекає на допомогу, стікає кров’ю та сльозами, але тримається. І вона вистоїть. Тому що в ній живуть гідні та світлі люди, які не люблять брехні та неволі, тому що її сини та доньки мають в собі добро та любов. Захлинуться мерзотні істоти, якщо не скинуть з себе злий морок… А якщо скинуть, як вони будуть жити з тим, що накоїли?..

Ольга Антонова