Грізне слово – «мораторій»

На вітчизняному внутрішньополітичному просторі затишшя. У ЗМІ не з’являються повідомлення про чергові міжпартійні чи внутрішньо-фракційні парламентські бійки і скандали – народні депутати на канікулах. Але як з’ясувалося, не всі: користуючись нагодою, депутат Верхо-вної Ради і лідер «Батьківщини» Юлія Тимошенко розвинула бурхливу діяльність, намагаючись через судові інстанції оскаржити рішення НКРЕКП про встановлення тарифу на газ у майже 7 тис. гривень за тисячу кубів, який вступив у силу з 1 квітня цього року.

Колишня «газова королева», як охрестив її свого часу народ, вважає такий тариф економічно невиправданим. Уже навіть відбулося попереднє судове засідання з цього питання. Разом з тим ЗМІ зауважують, що на засіданні представники Кабінету міністрів не змогли чи не захотіли надати суду розрахунки, на підставі яких так суттєво підвищували ціну на газ. І позиваючись до згаданого урядового рішення, Ю.Тимошенко також зі свого боку не надала чітких обґрунтувань її власного бачення ситуації. Отож така диспозиція у багатьох аналітиків викликає якщо не скепсис і недовіру, то принаймні іронію: мовляв, лідер впливової політичної сили намагається просто «підзаробити» на канікулах трохи «залікових балів» у народу.
Тим часом у багатьох місцевих радах України своя логіка дій: там почали одні за одним оголошувати мораторій на введення в дію тарифів на водопостачання та гарячу воду. Але в уряді повністю ігнорують такі дії і називають їх «популізмом місцевих органів влади». Про тарифні демарші – директор Інституту міста Олександр Сергієнко: «Рішення обласних рад про накладання мораторію на підвищення комунальних тарифів, при всій повазі до них (бо очевидно, що вони мали благі наміри), є суто популістськими. Звідси зрозуміло, чому уряд ніяк не реагує на них: місцеві ради виходять за межі своїх повноважень, і з юридичної точки зору такі рішення є нікчемними. Ймовірно, слід було йти іншим шляхом – своєчасно добиватися скасування (або неприйняття наприкінці квітня цього року) ціни газу, яка сягнула майже 6900 гривень за тисячу метрів кубічних і викликала зростання цих тарифів. Між іншим, введення єдиної ціни на газ не є вимогою Міжнародного валютного фонду, як багато хто нас наполегливо переконує, вона є одним із пунктів коаліційної угоди парламентських фракцій. Однак і тут встановлювати єдину ціну можна було двома способами: збільшуючи мінімальну або зменшуючи максимальну вартість газу. Та на жаль, уряд пішов найгіршим шляхом. Він почав різко піднімати відносно невелику, більш-менш прийнятну ціну для населення, яка становила 3600 гривень за 1 тис.м3 у минулий опалювальний сезон. А ціна у 6900 гривень, на моє переконання, просто не відповідає платоспроможності населення. Уявіть собі невелику квартиру площею 50 м2, де вартість опалення нараховується в 31 гривню за 1 квадратний метр. Виходить, півтори тисячі гривень треба буде викласти лише за опалення! А наприклад, середній розмір пенсії в Україні минулого року становив 1700 гривень. Отож коли лише один з багатьох комунальних тарифів уже не співрозмірний з доходами громадян, то сам по собі приходить висновок, що такий тариф складений абсолютно неадекватно. І субсидії, про які наголошує уряд, не врятують населення. Бо по-перше, вони надаються не на все житло, а на певну нормовану його площу і тому не відшкодують всіх захмарних тарифних витрат; а по-друге, лише за 6 місяців цього року Державний бюджет уже має виплатити комунальникам 35 мільярдів гривень, тоді як у ньому закладено тільки 40 мільярдів на весь 2016 рік. Тобто на другу половину року коштів на надання субсидій майже не залишається. З огляду на все це найбільш зваженою і конструктивною є пропозиція київського мера В.Кличка про скасування цієї так званої єдиної ціни і встановлення її на нижчому рівні, що дасть змогу не підвищувати тарифів на тепло і гарячу воду до таких неможливих меж та зняти напругу, яка виникла у суспільстві, а заодно заспокоїти тих популістів, котрі зараз з усіх сил намагаються здобути собі політичні бали на тлі нібито боротьби за зниження тарифів на місцевих рівнях».
Отже, думки певною мірою розділились. Одні аналітики вважають дії місцевих органів влади з їх оголошенням мораторію на вже підвищені тарифи чистим популізмом і виправдовують дії вищих політиків, які намагаються протистояти уряду і Національній комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики і комунальних послуг. Інші ж, навпаки, вважають, що лише представницькі органи влади на місцях повинні сказати своє вагоме «ні».
Як уже повідомлялося, на одній з недавніх сесій Олександрійської міської ради депутатами також пропонувалося ввести аналогічний мораторій. Але тоді обмежилися лише листом-зверненням до голови ВР та Прем’єр-міністра України відповідного змісту – з вимогою скасування непомірних тарифів. Який з цих двох варіантів є у даній ситуації більш логічним, ми запитали у депутата міської ради від «Опозиційного блоку» юриста Олега Банковського.
«Місцеві органи самоврядування справді не мають впливу на формування тарифів на енергоносії, бо згідно з чинним законодавством, це виходить за межі їхніх повноважень. Тому очевидно, що будь-які рішення місцевих рад стосовно самостійного встановлення ціни на газ чи теплову енергію, яка постачається централізовано і пов’язана з ціною на природний газ, не є правочинними. Поглянемо на механізм оплати: природний газ приходить в Олексанлрію за певною, визначеною НКРЕКП ціною. Відповідно місто повинно заплатити певну суму за отриману кількість метрів кубічних цього палива. А ми (місто) скажемо: ні, ми заплатимо лише частину цієї суми. Хто тоді заплатить за нас різницю? Звісно, це спрощений приклад, але він наочний.
Разом з тим згадані мораторії місцевих рад на підвищення тарифів можна розглядати, як форму незгоди з рішенням вищих органів влади, не заборонену законом. Дозволених протестних способів, як відомо, є цілий ряд, і дану форму теж можна віднести до їх числа. Тому таке своєрідне народне волевиявлення вважається у даних умовах виправданим», – сказав правознавець.
Що ж, чи вдасться відсудити в уряду меншу ціну на газ нашим народним представникам у вищих ешелонах влади і чи прислухається до голосу народу у вигляді мораторію Кабмін, покаже час. Шкода тільки, що до зими його зовсім небагато. І нам залишається втішати себе тільки тим, що принаймні тихенько протестувати проти «непопулярних рішень» нам поки що закон не забороняє. Правда, радість від цього чомусь зовсім не розпирає грудей…

О.Осауленко