Банки рубають – тріски летять…

В Україні продовжують масово банкрутувати комерційні банки. Боргові зобов’язання перед вкладниками неплатоспроможних банківських установ, як відомо, виконує Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, який і повертає колишнім клієнтам збанкрутілих банків їхні грошові заощадження, але – за певних умов. Головною з цих умов є, зокрема, така: гарантована Фондом сума повернення становить не більше 200 тис. гривень. І це стосується, знову ж таки, тільки фізичних осіб.

Але розглянемо одну доволі поширену ситуацію. Припустимо, з тих чи інших міркувань вкладник комерційного банку N кілька років тому розмістив свій депозит у доларах США (наприклад, 10 тис. дол.). Ще якихось 2 роки тому ця сума в еквіваленті становила трохи більше 80 тис. гривень. А нещодавно банк N визнали неплатоспроможним. І сума депозиту згаданого вкладника на цей момент за курсом долара становить вже майже 240 тисяч гривень! Дуже хотілося б знати, що поверне ФГВФО вкладнику у такому випадку: 10 тис. доларів з нарахованими депозитними відсотками (як це й було обумовлено спочатку в договорі вкладника з банком N) чи тільки гарантовані Фондом 200 тис. гривень, а решта 40 тис. грн просто пропаде? У поширених роликах соціальної реклами щодо збереження заощаджень цей момент чомусь не розглядається і навіть не згадується.

Запитання читачки К.Сазоненко по телефону

Як пояснили наші експерти – фахівці фінансової сфери з посиланням на офіційні положення ФГВФО, вклади в іноземних валютах гарантуються на тих же умовах, що і вклади в національній валюті України, однак відшкодування за вкладами відбувається у національній валюті після перерахування суми вкладу за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленим Національним банком України на день прийняття рішення НБУ про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. Відшкодування здійснюється так само лише в межах 200 тис. грн.

Але, як свідчать подальші роз’яснення експертів, надія повернути суму, що перевищує згадану граничну, у вкладника все-таки є. Йому необхідно протягом 30 днів від дати опублікування відомостей про ліквідацію банку (а це може бути ніяк не раніше закінчення 3-місячного терміну тимчасової адміністрації ) заявити уповноваженій особі Фонду про свої вимоги до банку. Задоволення вимог вкладників та інших кредиторів здійснюватиметься за рахунок коштів, одержаних у результаті ліквідації та реалізації майна банку в черговості, визначеній статтею 52 закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». У згаданому випадку це аж четверта черга. Як пояснили нам фахівці, такі вимоги приймаються уповноваженою особою Фонду в письмовій формі: треба надіслати рекомендованим листом відповідну заяву і додати до неї документ, що підтверджує існування вкладу (копію договору), або ж вручити все це особисто. Потім залишається просто чекати невизначений час…

А тепер дозволимо собі трохи філософської риторики. Що виходить? Людина, намагаючись хоча б якось захистити свої кровні від девальвації в умовах економічної кризи, навмисне купила «тверду валюту» і розмістила її в банку під невеликі (порівняно з гривневими) відсотки з надією, що банк за першою вимогою поверне людині цю ж валютну суму з нарахованими дивідендами, як і зазначено в укладеній угоді. Але банк «лопнув», і Фонд гарантування (як гарно і переконливо звучить ця назва!) насправді повертає людині не обіцяні банком, наприклад, 11,1 тис. доларів готівкою (10 тис. плюс 11% річних), а лише 200 тис. гривень, що в умовах падіння курсу гривні на сьогодні становить лише 8 з невеликим хвостиком тис. доларів. Тобто 3 з гаком тисячі «зелених» людина вже недорахувалася. Щодо решти сорока тисяч гривень – їй кажуть: чекайте, поки пройде повна ліквідація банку і все його майно буде розпродане, от тоді, можливо… Але як показує практика, процес ліквідації банку може затягнутися не на один рік. Таким чином виходить, що людина, замість збереження своїх заощаджень, насправді втратила частину їх двічі: по-перше, через те, що їй повернули не всю суму, і, по-друге, – на курсових падіннях національної валюти. А якщо додати і значну втрату часу, протягом якого цей вклад за нормальних умов міг би приносити прибуток, а він натомість «зависає у повітрі» на півроку і більше (спочатку довгі місяці невизначеності та припинення установою-банкрутом видачі коштів, потім оголошення його офіційно неплатоспроможним, далі тримісячний термін дії тимчасової адміністрації і т.д.) , то виходить ще й «по-третє»…

Ну і як це все назвати, так, щоб делікатніше? Нічого не виходить: на думку приходить лише одне блатне слівце – «кидалово». Колись у вищих товариствах за неповернення боргів викликали на дуель, били канделябрами по голові або (що вважалося найгіршим) ганьбили боржника привселюдно, називаючи шулером. У нас все навпаки: колись Радянська держава «кидонула» своїх громадян на мільярди карбованців (до речі, люди старшого покоління пригадають, що й не один раз!), а тепер цю традицію гідно продовжує незалежна держава Україна. Вже за це одне ну ніяк не повертається язик назвати наше суспільство і наш уряд High society, хоч трісни…

А тим часом поважні банки лопаються один за одним (з початку 2014 року Нацбанком України їх виведено з ринку вже близько 60), і весь цей час пропаганда бадьоро твердить: мовляв, Фонд гарантування вкладів усіх врятує і захистить, так що не варто хвилюватися!

Олександр Наріжний