Кредо фермера: «Щоб вижити – змінюйся і вчись»

19 червня в Україні відзначається професійне свято День фермера. Але широкомасштабна війна, що почалася в лютому 2022 року, поставила аграрний сектор взагалі і фермерство зокрема перед низкою серйозних викликів. Руйнування інфраструктури, мінування сільськогосподарських угідь, порушення ланцюгів постачання і втрата робочої сили – все це суттєво вплинуло на здатність країни забезпечувати продовольчу безпеку та підтримувати економічну стабільність. Україна стала однією з найбільш замінованих країн світу, що додало додаткових труднощів у ведення сільського господарства. Не можна також оминути той факт, що поряд із руйнуванням фізичної інфраструктури війна спричинила значні порушення в ланцюгах поставок аграрної продукції. Додатково, війна в Україні призвела до масштабного переміщення населення, що суттєво вплинуло на доступність робочої сили у сільському господарстві. Багато сільськогосподарських підприємств втратили значну частину своїх працівників, які були змушені залишити свої домівки і переїхати в безпечніші регіони або навіть за кордон. Отже, про виклики сьогодення перед фермами – невеликими сільгосппідприємствами і чи є для них привід для святкування, ми говоримо з керівником фермерського господарства «Сімфо» Олександром Олійником.

Господарський двір ФГ «Сімфо» розташований в с.Недогарках Олександрійщини. Підприємство створене на сімейній основі, його назва це легко пояснює: «Сімейне фермерство Олійників» – так свого часу вирішив його засновник, батько Олександра, Григорій Олійник. Господарство працює на територіях п’яти сільських рад. Вирощувані культури є традиційними, як для нашої місцевості: пшениця, ячмінь, кукурудза, соняшник, ріпак. Раніше, упродовж багатьох років вирощували і буряк, а також нішеві культури – льон, баштанні. Цього року баштан тут не сіяли – вчасно не дозволяла погода, а потім стало вже запізно. Холодний температурний режим робить свої корективи, навіть починаючи ще з перезимівлі і до сьогоднішнього моменту. Про інші виклики розповідає сам пан Олександр:
– Змінився підхід до роботи, звісно ж, і в зв’язку з війною, починаючи з 2022 року. Це на початку ворожої агресії всі сподівалися, що рашистська навала триватиме недовго і не дуже були налаштовані на зміну свого аграрного планування. Але минув рік, другий – і дуже гостро постала ціла низка проблем – з виробництвом, постачанням палива, СЗР, добрив, їхнім здорожчанням. А ще оподаткування, заробітна плата, техніка, запчастини до неї. Бо такій науці, як ведення господарювання в умовах воєнного стану в Україні, в жодному інституті чи університеті ніхто нас не навчав. У порівнянні з тими професійними навиками, набутими протягом мирних років, нинішній погляд на сьогодення зовсім інший.
– І напевне, не останню роль відіграли воєнні дії в Перській затоці на вартість пального для сільських господарств, що припало саме на період весняно-польових робіт?
– Глобальні політичні події, які відбуваються, однозначно впливають і будуть на нас впливати, оскільки ми – частина цього глобального світу. Швидкість поширення інформації, а також і швидкість перебігу подій зросли в рази. І це відбувається на тлі економічних змін на планеті. Збільшення населення планети призвело до росту потреб у продуктах харчування. Як приклад, хто господарював у власних садибах, знає: неможливо виростити 10 свиней, якщо ти не забезпечений для цього кормом, до того ж недорогим. Так само і з курчатами, коровами тощо, головне – забезпечення кормами. Те ж і з населенням: ріст його чисельності призводить до економічних війн. І паливо – це лише частина явища, інструмент війни. Політичні події впливають на ціноутворення для когось позитивно: наприклад, паливно-мастильні – дорого, добрива – дуже дорого, бо додаються ще й інші складові – електроенергія, газ, ціни підскочили спочатку до небес, потім вони потримались, трохи опустились, тепер така ж хвиля повторюється. Кінець травня – початок червня, ціни на пальне знизилися на якихось 5 гривень, але тут є технічні чинники: зараз споживання пального не таке значне, а добрива на залишки грошей закуповують на майбутню посівну. Але ж «зазори» зростання – це не одиниці відсотків, а цілих 20-30, до яких неможливо адаптуватися. Але при тому, що ціна збіжжя, яке ми виростили, залишилася на тому рівні, який був до нового року.
– Це вплинуло і на перелік вирощуваних культур?
– Сьогодні кожен рахує, яку культуру економічно вигідно сіяти. Найвигіднішою до війни була пшениця з гарним урожаєм. За нею був соняшник з кукурудзою, але за умови, якщо не було посухи. Це зрозуміло: у кукурудзи велике стебло, для його росту і формування качана потрібно багато поживних речовин. А тим більше – ця культура привезена до нас з іншої широти. Але її вигідність – вона дає великий вал збіжжя і на грунт впливає значно позитивніше, залишаючи багато органіки, збільшуючи капілярність грунту і вуглецевої маси в ньому, таким чином працюючи на наступну культуру.
Ріпак. Його нам пропагують європейці, як економічно вигідний. Ну то таке: він підходить, коли в господарства обмежені фінансові можливості…
– Отже, війна вимагає нових знань і підходів.
– Сьогодні аграрій повинен змінюватися, до того ж глибоко і кардинально, бо таких викликів ще не було. Звісно, голодомор, який колись був штучно створений, нам зараз не загрожує – людина на нашій землі апріорі не може бути голодною, якщо у неї не забрати все. Але сьогодні ми бачимо спробу іншого геноциду: для росіян українець – небезпека. Вони спробували знищити цю небезпеку – у них не вийшло. Якщо зазирнути в історію, то виходить: вперше за 300 років росіяни воюють без українців на своєму боці. І сьогодні для мене гасло, з яким я живу вже другий рік – «Змінюйся, або помреш». Цей вислів іноді приписують Альберту Ейнштейну, але це збірна мудрість сучасного бізнес-менеджменту та психології. Тобто нові навички і знання допоможуть вижити. Так само і війна довела цю істину: якби наша армія воювала по-старому, результат був би завідомо сумним. Насправді ми бачимо, як змінюється воєнна стратегія і тактика, і завдяки цьому Україна вистояла і живе.
Так само і аграрій: «змінюйся, або помреш» – тому що сьогоднішні реалії такі ж жорстокі. Це пов’язано з економічними чинниками, із забезпеченням, з людським фактором, якого сьогодні великий дефіцит. До того ж, ментальність людей змінилася і з цим треба теж працювати та рахуватися.
Візьмемо університетську освіту. Темп нашого життя прискорився настільки, що студент прийшов на перший курс, провчився 5 років, а за цей час його знання вже відстають від життя, бо прогрес їх випереджає…
Інший приклад. Іноді кажуть, як протиставлення: а ось наші діди обробляли землю так-то і так. Але ж не можна порівнювати тодішні чинники – погодні, економічні та інші! Історію справді треба знати і поважати, але важливо робити з неї висновки. З висновків генерувати досвід і передавати його далі.
Ось зараз слідкую онлайн за українцями, які вже два тижні перебувають з робочим візитом у Сполучених Штатах, саме в їхніх сільськогосподарських регіонах, де вирощують кукурудзу, сою, буряк. І там кажуть, що наші аграрії можуть дати фору і американцям, але за певними напрямками. А в чомусь іншому навчатись. Бо як казав наш класик, «Учітеся, брати мої, думайте, читайте» (на противагу російському «Ми всє учілісь понємногу, чєму-нібудь і как-нібудь…»).
В цій нашій групі, яка зараз у США, перебуває професор з Уманського національного університету Григорій Господаренко, вони сьогодні будуть в американського професора Ніла Кінсі. Господаренко дуже відкрита, позитивна людина, доктор сільськогосподарських наук, автор багатьох наукових праць. Вони обмінялися своїми роботами. Нещодавно я купив його останню книжку, коштує тисячу гривень, ніби й не дешево, як для книги, але отримані знання варті того багатократно. Це я про те, що навчання в аграрній справі не обмежуються інститутом і не закінчуються ніколи. Ці знання не отримаєш з Тik-Тоk чи YouTube – тільки справжня, грунтовна, наукова інформація здатна дати можливість росту рівня господарства і взагалі його існування.
Насправді День фермера, з приводу якого ми зараз розмовляємо, це не свято, хіба що недоречний привід для когось випити чарку. День працівника сільського господарства, який відзначається восени, ніби якось доречніший, бо це зазвичай уже завершення збирання урожаю. А тут середина червня – ну так, ніби вже посіяли і посапали, на ходу перевели подих. Але ж саме час ремонтів і підготовки техніки, нові виклики, На мою думку, важливіше не святкувати, а більше привертати увагу людей до сільського господарства, передусім – молоді, заохочувати її до цього. Мені імпонує, як на традиційних сільськогосподарських виставках у німецькому Ганновері чи в італійській Болоньї влаштовують для дітей різні цікаві атракціони з використанням новітньої техніки, зацікавлюючи їх таким чином до професій і бізнесу в агросфері. А у нас якщо поглянути на вік аграрія – напевне, молодших ніж 36-37-річні, ви не знайдете, бо молодим це не цікаво, і справа тут навіть не в заробітку. Якась така загальна політика, що зацікавленість людей до праці на землі наближається до нуля, і це прикро. При тому, що земля у нас дуже родюча, але навіть те, що ми отримуємо, це лише відсотків шістдесят її можливостей. Звісно, є свої наукові досягнення, наприклад, в окремих випадках і врожаї пшениці до 100 центнерів з гектара, і у вирощуванні буряка із застосуванням передових технологій, генної інженерії посівного матеріалу, підвищення цукристості тощо. Але з іншого боку – варварське ставлення до бджільництва. А не буде бджіл, то не біде й життя. Як ми цієї весни бачили: абрикоси, вишні, яблуні цвіли, а бджоли не літали…
– Славнозвісний «людський фактор»: нестача працівників відчувається? Важче стало під час війни з людським ресурсом? Багато хто з керівників таких господарств скаржаться, що буквально самим доводиться сідати за кермо трактора чи комбайна через брак механізаторів.
– Важче однозначно. І нестача працівників, і крім того, стало важче з ментальністю людей, на яку також вплинула війна. Крім того, ті люди, які лишилися, малокваліфіковані. А техніка зараз високотехнологічна і складна. Вона буквально на очах прогресує. Це можна порівняти з проривом в інформаційній сфері: ніби вчора ми ще користувалися кнопковими телефонами, у яких всього декілька функцій, а зараз уже айфони і смартфони, якими можна робити все, що завгодно – зв’язуватися з усім світом, писати, малювати, відправляти ці картинки куди завгодно, знімати кіно. І далеко не всі власники можуть хоча б на третину використовувати можливості такої техніки. Так само і в агросфері. Взагалі людей у селах залишилося від третини до четверті від того, що було раніше. Відповідно і продуктивність праці, самі розумієте. Дуже велика вдячність жінкам, які патріотичні, роботящі, вони зараз дуже виручають.
– Протягом приблизно минулих пів року ціна на хліб і хлібобулочні вироби зросла за даними Держстату на 10-12 відсотків в середньому. І це при тому, що ми поки що доїдаємо врожай минулого року, коли був вищим і курс гривні, і нижчою вартість збіжжя. Різко подорожчали останнім часом гречана і пшоняна крупа. Як ви вважаєте, урожай зернових цього року вплине на подорожчання продуктів харчування у найближчому майбутньому?
– Варто мати на увазі: навіть при тому, що пшениця минулорічного урожаю не зросла в ціні, як ви правильно зазначили, але суттєво впливають на формування ціни транспортні витрати, вартість пального, державна податкова політика. А щодо майбутнього – ціна на пшеницю, на інші культури все одно формується на світовій біржі. У нас зернотрейдер тільки додає свій відсоток. Світова інформація в наш час відкрита і всім доступна: будь-хто з нас може миттєво з телефона зайти і подивитися, скажімо, котування цін на Чикагській біржі або врожайність пшениці у Бразилії чи кукурудзи в США. Так вимальовується загальне бачення ситуації – де недоврожай, а де його надлишок. Перед війною Китай скуповував продукти харчування, і тоді це складало хорошу ціну. Сьогодні Піднебесна нормально себе почуває і закуповує їх у відносно невеликих обсягах. Індія повкладала контракти на закупівлю гороху, наші люди його понасівали – він упав у ціні. Тому висновок такий: ніяких дуже різких коливань не станеться, все буде плавно пристосоване до економічного сьогодення. Ну якщо здорожчав, скажімо, льон, чечевиця тощо – воно на нас не впливає. А гречка і пшоно – я за останні чотири роки не бачу, щоб у нас їх сіяли. Тому питання: де вони вирощені? Звідси відповідь: ціна на ці крупи залежить не від українського виробника, а від зовнішніх факторів. Але якщо говорити про головне, про хліб – це така особлива субстанція, яка була і буде в нас завжди. Бо вона в нас, українців, живе на молекулярному рівні, ми зв’язані з ним нейронними зв’язками з діда-прадіда, і цих зв’язків у нас ніхто не відбере, на моє глибоке переконання.
…На завершення не можна не відзначити, що при всіх важких воєнних викликах, для забезпечення стійкості аграрного сектора в умовах війни державне управління впроваджує різноманітні заходи підтримки для виробників та аграрних підприємств. Серед ключових елементів цього напрямку є надання фінансової допомоги для відновлення аграрного виробництва. Уряд виділяє значні кошти на компенсацію збитків, спричинених військовими діями, що дозволяє багатьом фермерам продовжувати свою діяльність і підтримувати виробничі процеси. Субсидії та кредити для фермерів, які постраждали від війни, є важливими для малого та середнього аграрного бізнесу. Ці фінансові інструменти забезпечують необхідні ресурси для відновлення виробничих потужностей, закупівлі нового обладнання і відбудови зруйнованих об’єктів. Державна підтримка також передбачає надання пільгових умов для отримання кредитів, що зменшує фінансовий тиск на фермерів у цей складний час. Окрім того, доступ до пільгових ресурсів, таких, як паливо та добрива, є ще одним важливим аспектом державної допомоги. Уряд розробляє спеціальні програми для постачання цих ресурсів за пільговими умовами, що дозволяє знизити витрати на виробництво і забезпечити безперебійний процес вирощування сільськогосподарських культур. Це сприяє збереженню врожайності та стабільності аграрного виробництва. Одним із головних пріоритетів державного управління під час вій-ни є забезпечення продовольчої безпеки країни. Уряд організовує стабільні поставки продовольства на внутрішній ринок, відновлення аграрної інфраструктури, в тому числі зруйнованих об’єктів, таких, як сільськогосподарські угіддя, фермерські господарства, зерносховища, транспортні мережі та логістичні центри. А також, крім надання субсидій та пільгових кредитів для відновлення виробничих потужностей, компенсацій фермерським господарствам збитків і закупівлі нового обладнання, держава здійснює фінансування на придбання палива та добрив. І як ще один з головних пріоритетних напрямків – забезпечення продовольчої безпеки шляхом організації стабільних поставок продовольства на внутрішній ринок, створення стратегічних запасів основних продуктів харчування та забезпечення їхньої доступності – зерна, м’яса, молочних продуктів і овочів та координацію з постачальниками та логістичними компаніями.

О.Наріжний