Слово, що єднає: в Олександрії презентували новий випуск «Олександрійського маяка» та антологію «PANTHEON. Найкращі – 2026»

Презентація 15 випуску журналу «Олек-сандрійський маяк» та другого випуску Всеукраїнської антології «PANTHEON. Найкращі-2026», що об’єднали під однією обкладинкою авторів з різних куточків України та світу, відбулася 23 травня у Центральній бібліотеці Олександрії. Захід зібрав письменників, читачів, бібліотекарів, митців і всіх, хто цікавиться сучасною українською літературою. На презентацію при-їхали гості з Кременчука та Дніпра.

До 15 випуску «Олександрійського маяка» увійшли твори переможців започаткованого цьогоріч Всеукраїнського конкурсу «Тюльпани кольору тривоги». На жаль, олександрійців серед авторів немає, але є літераторка з Олександрійщини.
«Насправді у конкурсі брали участь письменники з Олександрії. Але вони, на думку журі, не добрали балів, – розповіла модераторка зустрічі Аліна Шевченко – засновниця журналу «Олександрійський маяк», керівниця творчої спільноти з видавничою майстернею «PANTHEON. Література та мистецтво», членкиня НСПУ на НСЖУ. – Всеукраїнський конкурс «Тюльпани кольору тривоги» ми організовували вперше і зовсім не розраховували на такі масштаби: думали, що буде орієнтовно 100 учасників, а їх виявилося 375 – понад 200 поетів і більше 100 прозаїків. Усі запитували, чи буде церемонія нагородження. І я зрозуміла: треба організувати фестиваль. Ще з дитинства я брала участь у подібних заходах, тож за основу взяла досвід Черкащини – у Каневі до початку повномасштабного вторгнення щороку проводилися великі літературні фестивалі. «Тюльпани кольору тривоги» зібрали авторів з усієї України. Кропивницький славиться тюльпанами, звідси і така назва, з другої частини якої зрозуміло, що у творах є воєнна тематика. Чи буде фестиваль наступного року, не знаю: в організації таких подій важливе партнерство, потрібна велика команда. Тож у мене є ще рік, щоб виконати ці завдання, адже дуже хочеться, щоб захід став традиційним.
Щодо антології «PANTHEON. Найкращі» – її перший том вийшов два роки тому, і я думала, що то буде одноразовий проєкт. Але багатьом дуже сподобався такий формат книги у твердій обкладинці, і тепер антологія виходить друком щорічно у Харкові, як і всі наші видання. У цьому випуску – 320 сторінок. До антології «PANTHEON. Найкращі-2026» увійшли 120 спів-авторів, у тому числі 10 олександрійців».
Дехто з переможців конкурсу «Тюльпани кольору тривоги» взяв участь у презентації в Олександрії.
Людмила Данильченко з Дніпра у нашому місті побувала вперше. Викладачка англійської мови вірші пише з дитинства та має інші творчі захоплення – співає, танцює белліданс. «Хочеться співати українською, писати українською – цього просить душа, – зізналася вона. – Але не про війну, а про те, що торкається серця – природу, людей».
18-річна студентка Олександрійського фахового коледжу культури і мистецтв Марина Боклаг родом із села Жовтого на Дніпропетровщині. Вона – майбутній хореограф, вірші пише порівняно недавно, і її історія – приклад того, як важлива для молоді вчасна підтримка дорослих. Здібності Марини помітила вчителька і порадила їй розвивати свій талант. У результаті вір-ші дівчини друкуються у виданнях майстерні Pantheon.
Дуже образні, метафоричні та сильні вірші у Дарини Коробки. За освітою вона – культуролог, працює дизайнером, окрім поезії, пише твори для дітей та вірші про кохання і про війну, адже її чоловік – військовослужбовець.

Наталія Прус – письменниця та художниця з Кременчука. Вона вже презентувала в Олександрії свої роботи, а 4 червня у Центральній бібліотеці нашого міста відкриється виставка її картин, які вона супроводжує віршованими рядками. Творчість у життя Наталії – фінансового аналітика – увійшла після початку повномасштабного вторгнення. «Для мене це була розмова із Всесвітом, який навколо мене, – розповіла вона. – Я пережила трагедію, і після цього до мене прийшло літературне слово та бажання малювати». Картини Наталії Прус прикрашають обкладинки колективних збірок видавництва Pantheon, в яких друкуються її вірші.
Під час презентації читали свої поезії й відомі у місті олександрійці. Легкі для сприйняття, але з глибоким філософським змістом – юристка, керівниця апарату Олександрійського міськрайонного суду Алла Бєлова. Щемливі – про дитячі спогади – лікар-анестезіолог на заслуженому відпочинку, депутат Олександрійської міської ради другого скликання Віктор Брикульський. Гарну епітетичну лірику про весну – колишня фахівчиня Олександрійського міськрайонного центру зайнятості Наталія Фоміна.
«ОТ» вже знайомив читачів з творчістю Ірини Даценко – вчителя початкової школи, української мови та літератури Олександрівської школі Попельнастівської сільської ради. У 15 випуску журналу «Олександрійський маяк» на-друкована її розповідь про Самчиківський розпис з яскравими ілюстраціями. «Минулого літа моя знайома, з якою ми подружилися під час навчання з кризової психології, запросила мене на Хмельниччину, – розповіла Ірина. – Півжиття вона прожила в Америці, але повернулася в Україну, має свою конеферму, де військовослужбовці можуть пройти іпотерапію. Я приїхала до неї у гості, і коли вийшла з машини у Самчиках – просто ахнула: одна хата, друга, третя – усі розписані дивовижними узорами – схожими на гобеленові яскравими малюнками з рослинними мотивами, що є складниками художньої мови майстрів самчиківки та мають неперевершений український колорит.
Ми почали фотографувати ці хати. Виявилося, ще до початку повномасштабного вторгнення громада брала участь у грантовому проєкті зі збереження культурної спадщини. Майстри Самчиківки розписали вісім хат при в’їзді у село. У 40 кілометрах від Самчиків – місто Старокостянтинів, куди постійно летять ворожі ракети та «Шахеди». Але Самчики, дякувати Богу, цілі, неушкоджені. У цьому селі я познайомилася з викладачами художньої школи, побувала на екскурсії в музеї, де у кожної картини – своя історія. І ці яскраві кольори Самчиківки, як і самі українські традиції, особливим чином впливають на людей.
З моєю ученицею-п’ятикласницею ми підготували роботу про Самчиківку і представили її на конкурсі МАН у Кропивницькому. І хоча призового місця не посіли, не засмутилися, а створили у нашій школі цілюще середовище. Тепер, сидячи в укритті під час повітряних тривог, учні пишуть Самчиківку у розмальовках».
Чудові витончені вірші пише Ольга Богдан. Захоплення почалося ще в дитинстві, а коли під час і після навчання в університеті Ольга жила у Запоріжжі, друкувалася у місцевій періодиці та навіть у Всесоюзному журналі «Юність». Понад 30 років жінка живе в Олександрії, яку називає своїм домом. Окрім написання віршів, малює для себе і випікає на замовлення домашні торти. В антології «Pantheon. Найкращі-2026» на-друковане її оповідання «Мурчик», основане на реальних подіях на фронті. Цю історію розповіла письменниці сестра військового. Ольга лише змінила фінал на оптимістичний, бо у житті, на жаль, хепі-енду не було…
Також учасники зустрічі почули в авторському виконанні вірші Ганни Великої, Тетяни Лук’янцевої, Марини Третяк.
Загалом під час презентації говорили про силу слова в умовах війни, про творчість як спосіб пережити складні часи та про важливість підтримки молодих авторів і літературних ініціатив.
Щирі рядки, емоційна подача та особлива атмосфера зустрічі створили відчуття справжнього творчого єднання й живого діалогу між авторами та слухачами.
«Після конкурсу «Тюльпани кольору тривоги» про нас дізналося багато людей з різних куточків України, з-за кордону, з Німеччини, з Польщі, – зазначила на завершення зустрічі Аліна Шевченко. – На пошті вже дуже багато заявок на наступний, 16 випуск журналу «Олександрійський маяк». Приймаються вірші та проза. Тематика вільна. Тільки рубрики для дітей вже немає, адже у планах – видавництво окремої кольорової дитячої збірки».
Завідувачка відділу обслуговування Центральної бібліотеки Світлана Боровська подякувала Аліні за презентацію, за її видавничу діяльність та об’єднання людей у наші непрості часи. «Книги є символом нашої стійкості та віри у світле майбутнє, – зауважила вона. – Ми обов’язково вистоїмо, адже маємо надзвичайну силу, і наші книги, наша творчість допоможуть нам у цьому».
Ця презентація стала не лише підсумком чергових видавничих проєктів, а й підтвердженням того, що сучасна українська література продовжує активно розвиватися навіть у складні часи, об’єднуючи авторів різного віку, професій і досвіду. Вона ще раз показала: попри відстані й обставини, слово здатне долати кордони, підтримувати, надихати і створювати простір спільності. І саме такі зустрічі формують живу культурну тканину країни, де кожен текст – це не лише творчість, а й свідчення сили, пам’яті та віри у майбутнє.

Олена Карпачова