70 років Миколі Лавренку: шлях лідера

17 травня 70-річний ювілей відзначає Микола Лавренко – президент “ВС Груп Менеджмент”, віцепрезидент ПФЛ України, підприємець, меценат і благодійник, державний та громадський діяч, депутат Кіровоградської обласної ради 4-х скликань та Олександрійської міської ради 5 скликання, Почесний громадянин міста Олександрії. Був президентом ПФК «Поліграфтехніка» (1989-2014) та ПФК «Олександрія».

Микола Лавренко народився 17 травня 1956 року в родині моряка у Севастополі. У 1957 році сім’я переїжджає до Олександрії.
У 1982 році Микола закінчив Дніпропет-ровський гірничий інститут за фахом «Технологія машинобудування». З 1984 до 1999 року – директор Олександрійського механічного заводу (з 1989 року – Олександрійський завод поліграфічної техніки, потім – ВАТ «Поліграфтехніка»).
З 1999 по 2003 роки – перший заступник голови Кіровоградської облдержадміністрації.
У 2003 році закінчив Дніпропетровський регіональний інститут державного управління Української академії державного управління при Президентові України за фахом «Державне управління».
2003-2005 роки – голова Вінницької податкової адміністрації. З 2005 року – перший віцепрезидент, а з 2015 року – президент ЗАТ «ВС Енерджі Інтернешнл Україна», що контролює компанії «Житомиробленерго», «Кіровоградобленерго», «Херсонобленерго», «Чернівціобленерго», «Рівнеобленерго». На підприємствах групи працюють понад 11 тис. співробітників. “ВС Груп Менеджмент” є частиною групи компаній VS Energy, акціонерами якої є громадяни Євросоюзу. А операційним управлінням українськими підприємствами займається українець Микола Лавренко. Саме він спілкується з головами правлінь п’яти підприємств і опікується операційною діяльністю групи.
У 2007 році Микола Лавренко став переможцем конкурсу «Олександрієць року» в номінації «Меценат року».
У 2016 році вийшла друком книга Юрія Біланюка про Миколу Лавренка «Форвард таранного типу». У ній про Миколу Миколайовича розповідають рідні, колеги, люди, які з ним працювали.
Форвард таранного типу – це футбольне амплуа гравця, який іде напролом до цілі. Це визначення абсолютно точно характеризує Миколу Лавренка, який все життя йде до мети попри перепони, бар’єри та круті віражі. І здається, що десь на рівні підсвідомості він чітко уявляє цю кінцеву мету, знає, що і як буде робитися і, як справжній лідер, впевнено веде за собою людей.

Експерти говорять: якщо хочеш стати успішним менеджером, управлінцем, маєш бути наділеним певними лідерськими якостями. Саме вони привели до успіху Миколу Лавренка. Серед його якостей – здатність швидко та ефективно вирішувати проблеми в критичних ситуаціях, підбір, гуртування та навчання професійного колективу однодумців, постійне прагнення успіху, вміння працювати з різними категоріями людей, потреба в досягненні хороших результатів, підтримка з боку родини, стресостійкість (завдяки спорту та психологічним тренінгам), уміння укладати успішні угоди та вести перемовини на найвищому рівні, чітке знання своїх сильних та слабких сторін, уміння бути ініціатором та конструктором змін.
Дружина Людмила Лавренко згадує: вони з Миколою познайомилися 1 вересня 1976 року на першому занятті в Олександрійській філії Дніпропетровського гірничого інституту. Хлопець виділявся серед усієї групи – наймолодший, найсимпатичніший, стильно одягнутий.
«Якось у жовтні ми з подругою йшли містом. Біля кінотеатру «Жовтень» зустріли Миколу з товаришами, – розповідає Людмила. – Друзі відійшли, а ми залишилися удвох, розговорилися. Товариші його покликали, але він сказав, що залишається зі мною. І я вирішила для себе: нехай залишається.
І досі запитую: «Коля, а ти пам’ятаєш, у чому я була одягнена того дня?» А він пам’ятає! Одружилися 21 липня 1979 року. Весілля справляли в кафе «Лужок». У медовий місяць поїхали разом з його батьками на ріку Псьол, де була турбаза електромеханічного заводу. 21 червня 1981 року народилася донька Аня. Коля був на сьомому небі від щастя.
Головним у нашій родині є, звичайно, Микола. Це людина-трудоголік. Він не може сидіти на одному місці. В нього безліч ідей, які він доводить до логічного завершення. Він завжди в усьому хотів бути першим. Так і в сім’ї. Він моя стіна, захисник, оберіг. Сильна, непідвладна особистість. Тож ніколи навіть бажання не було керувати чоловіком. Ми поріднилися душами».
Після навчання та служби в армії Микола Лавренко працював на ОЕМЗ, був активним, працьовитим, зумів проявити себе. Йому запропонували очолити завод «Поліграфтехніка», який тоді був у жахливому стані. Він поїхав, подивився і … погодився. Хоч зарплата була втричі меншою, ніж на ОЕМЗ, та «Поліграфтехніка» будувала житло, тож була перспектива, що через півтора-два роки родина зможе отримати квартиру.
Молодого 28-річного директора спочатку сприйняли скептично. Та через деякий час він проявив себе з найкращого боку, домігся будівництва нового заводу, житла, стадіону, відкриття магазину на території підприємства. А далі були і медцентр, і перший в місті фітнес-клуб, і турбази, і центр відпочинку. Все це робилося для заводчан. Це було йому притаманно. Все минає, але справа прекрасна живе.
Ідея створити футбольний клуб прийшла спонтанно. Сказав якось на нараді: “Давайте спробуємо”. Спробували – і вийшло. До речі, відхід від футболу не був раптовим. Лавренко довго шукав людину, яка прийме естафету, вів перемовини. Всі розуміли, що команда – це статус, а не прибуток. Шукав, шукав і знайшов того, хто продовжує його справу.

Уже 20 років Лавренки – кияни. «Робота, звичайно, йому подобається, – говорить Людмила. – Перші роки говорив, що треба було давно зайнятися бізнесом. Усе пройшов, усе спробував і в 2016 році став очільником компанії VS Energy International Україна. Будівельна справа завжди була йому близька. Це по його натурі. Дитячий садок, спорткомплекс – він без цього не може. Робить усе з великим бажанням.
Які б не були неприємності на роботі, вдома Микола випромінює тепло і світло. Надзвичайно любить дітей, онуків, поважає і любить людей, щедрий до друзів. Не уявляє, щоб він жив гарно, а вони, наприклад, знімали квартиру. Всі, хто поряд з ним, повинні відчувати себе комфортно, тож Коля завжди знаходить спосіб, як допомогти, підтримати».
Донька Аня отримала освіту дизайнера, також працювала в VS Energy International Україна, створила та очолювала дитячий центр у Києві на Осокорках.
Молодший брат Миколи Миколайовича Олександр Лавренко згадував: «Коля змалечку був футбольним ватажком серед своїх однолітків. Організовувати футбол для нього було першою справою. Уроки – уроками, а тільки-но є вільна хвилинка – уже ганяє з хлопцями м’яч на Лисій горі. Він хороший старший брат, хоч різниця у нас велика, майже 14 років.
Коли Колю призначили директором «Поліграфтехніки», мене переповнювала гордість. Брат – директор! На той час це було чимось неправдоподібним. Думаю, що батьківський гарт суворої дисципліни передався старшому брату, який працював поряд з батьком на ОЕМЗ і бачив на власні очі його важку працю. З молодих років це привчило Миколу завзято працювати.
Батько у нас був суворим, не любив неправди: зробив шкоду – признайся. Він був справедливий і чуйний, турбувався, щоб і одяг був охайним, і у будинку було затишно. Ми хоч і росли в звичайній робітничій родині, але на морях відпочити могли собі дозволити. Наша мама була берегинею добра і честі. Сама лагідність, щедрість, скромність, чуйність. вона ніколи не ділила людей на своїх і чужих. Переймалася домашніми турботами та вихованням дітей, хоча також працювала у дві зміни.
У старшого брата варто повчитися мудрості, виваженості, вміння швидко реалізовувати задумане, аналітичного мислення. Мені кажуть, що я сьогоднішній – це Микола 15 років тому. Зовнішня схожість – це одна справа, і це дуже приємно. Але я в свої роки не можу зрівнятися з Миколою тих часів. Дуже далеко мені до нього. Найцінніше наше спільне надбання – те, що у цьому житті ми разом».
Дядько Миколи Анатолій Лавренко пригадував: племінник з дитинства марив футболом: «Коля ріс шебутним, як і всі діти його віку. Ще змалечку було видно, що хлопець більше з м’ячем. Він уже тоді себе бачив футболістом. Крім цього, щось майстрував, ладнав, моделював. Жили тоді у Транспортному провулку. Поряд – берег Березівки, луки, там грали в футбол, а ще одне поле було біля телевежі. Коля там і пропадав з ранку до вечора. З 10:00 розпочинали грати відразу на двох полях. У команді – гравці віком від 10 до 50 років. Там він і отримав свої перші футбольні уроки, які, на превеликий жаль, призвели до серйозної травми коліна. Через це він не став великим футболістом. У нього були неабиякі задатки, а можливо, і талант. Процес лікування був довгим і вирок невтішним: табу на великий футбол. Нездійснена дитяча мрія стати футболістом здійснилася в іншому».
Під керівництвом Миколи Лавренка завод «Поліграфтехніка» став одним із найперспективніших підприємств Олександрії. Директор був на роботі 24/7. На завод ішла молодь, бо там була гідна зарплата, будувалося житло, якого десятиліттями чекали, а тут рік-два – і квартира. Будував дитячі садочки, спортивні майданчики. Окрасою Перемозького мікрорайону став стадіон «Олімп».
За кілька років Лавренку вдалося повністю модернізувати виробництво та побудувати нові корпуси. В 90-ті роки, коли почався занепад, директор швидко змінив структуру виробництва, переорієнтувавши його на будівництво вузлів до комбайнів «Лан». А футбольна команда «Поліграфтехніка» грала у вищій футбольній лізі.
Футболісти, які грали у складі команди «Поліграфтехніка», згадують, що для Миколи Миколайовича були характерні допитливість, зацікавленість в усьому, прямолінійність у судженнях і бачення шляхів розв’язання проблем, конкретність, настирливість у досягненні мети. Усі ці якості дали можливість Лавренку виховати велику кількість зірок українського футболу.
А КСК «Ніка», дітище Миколи Лавренка, і сьогодні залишається еталоном футбольної інфраструктури для багатьох команд українського футболу. Недаремно свого часу найвищу оцінку стадіону дав видатний тренер Валерій Лобановський, який з «Динамо Київ» першим проекзаменував газон, зігравши кубковий матч з Кіровоградською «Зіркою». На запитання, як стадіон, як поле, він відповів одним словом: «Європа!» На відкриття КСК «Ніка», стадіону «Олімп», Будинку футболу, на загальноміські свята Микола Лавренко привозив в Олександрію зірок вітчизняної естради. Містяни і досі пам’ятають ті концерти.

Очоливши VS Energy International Україна, без футболу Лавренко довго не зміг і створив ФК «Лівий Берег». Колишній хавбек і капітан «Лівого Берега» Андрій Співаков зауважив: «Микола Лавренко дуже залучений у життя клубу. Це людина, яка справді живе футболом. Він знає всі процеси в команді, бо пройшов певний шлях з «Олександрією». Професійно підходить до всіх питань, підтримує тренерів і гравців. Він часто приїжджає на тренування, спілкується з тренерами та футболістами, створює всі умови для успіху. Микола Миколайович – президент із великими амбіціями, який працює у правильному напрямку, будує міцний клуб із чіткою перспективою».
… З 28 лютого 2022 року президент компанії “ВС Груп Менеджмент” Микола Лавренко увійшов до складу тероборони на Лівому Березі Києва. До речі, один з акціонерів групи VS Energy, Віліс Дамбінс, 24 лютого теж знаходився в Києві. Він продовжує приїздити в Україну і зараз, разом з іншим нашим акціонером – Валтсом Вігантсом.
Обленерго, які входять до складу компанії, співпрацюють з місцевими цивільно-військовими адміністраціями, входять до місцевих штабів, у тому числі із забезпечення безпеки наших підприємств. Європейські акціонери з перших днів повномасштабного вторгнення є ініціаторами і активними учасниками різних програм допомоги Збройним Силам України та благодійних і гуманітарних проєктів.
Група компаній VS Energy спрямувала на допомогу українській армії та на гуманітарні ініціативи понад 60 млн грн. Окрім цього, в кожному районі Житомирщини, Рівненщини, Кіровоградщини, Чернівецької області безоплатно було електрифіковано оборонні об’єкти й блокпости. На потреби армії було передано понад 80 одиниць авто- і спецтранспорту, броньований одяг, амуніцію, квадрокоптери, тепловізори, паливо та обладнання.
«У групі компаній VS Energy працюють українці, патріоти. Ці люди віддають все можливе для перемоги, допомагають ЗСУ, служать, – наголошує Микола Лавренко. – Ми діємо як одна команда, і наша мета – тільки перемога України.
Хочу наголосити, що енергетики зараз – ще одна із ліній захисту України. Кожен співробітник компаній, що входять до групи компаній VS Energy, добре розуміє це. І ми діємо так, щоб на енергетичному фронті ситуація була контрольованою».

Олена Карпачов