Вікторія Шкабой: «Мої книги – про досвід і виклики сучасної людини»

Зустріч із письменницею Вікторією Шкабой, що відбулася у Центральній бібліотеці Олександрії 9 квітня, зібрала шанувальників відвертих історій і тонких роздумів про життя. Вікторія Шкабой – авторка глибоких психологічних романів, що торкаються найтонших струн людської душі. Її книги «Солодко, токсично, туманно», «Вглиб Кароліни», «Чому Меліса?», «Місто втечі» – про емоції, переживання та шлях до себе. Модераторкою зустрічі стала журналістка «Гречки» Ірина Требунських, яка не лише представила письменницю, а й ставила “родзинкові питання”, створювала атмосферу легкості та спонукала аудиторію до активної дискусії. Учасники зустрічі почули історії створення романів, дізналися, як творчість допомагає долати складні життєві періоди та відчули силу слова, що лікує і надихає.

Вікторія Шкабой – не лише письменниця, а й майстриня-вишивальниця, активістка, блогерка. Народилася і живе у Кропивницькому. За фахом філологиня, понад десять років працювала в журналістиці. Називає себе маловідомою письменницею та голкозалежною людиною, активно веде сторінку «Нитковитівки – авторська вишивка Вікторії Шкабой». В Олександрію Вікторія привезла свої вишивки та книги, зокрема «Місто втечі» – четверту книгу серії психологічних романів про жителів невеликого міста з великим парком посередині. Твір отримав відзнаку літературного конкурсу «Смолоскип». Декого з персонажів читачі знають за поперед-ньою трилогією.
Прийняття себе, стосунки з батьками, пошук улюбленої справи та самореалізація – теми, близькі кожній людині. Пережиті в дитинстві психоемоційні травми та їхній вплив на подальше життя, допомога та самодопомога в кризових ситуаціях, подолання суспільних упереджень і стереотипів – усе це знайшло відображення на сторінках книги.
У своїх творах та публіцистичних статтях і дописах письменниця порушує теми прийняття себе, гендерних стереотипів, психологічних травм та їхнього впливу на життя, дослідження власної сексуальності тощо.
В інтерв’ю Вікторія Шкабой відверто поділилася історіями, які стали основою її романів, розповіла про внутрішні трансформації, шлях до себе та силу творчості, що здатна лікувати.
– «Місто втечі» – моя четверта книга, і це продовження трилогії, яка вийшла друком у 2023 році, – розповіла письменниця. – В усіх моїх книгах дії відбуваються в одному і тому самому місті, в якому хтось впізнає Кропивницький, хтось – Полтаву, а хтось, я думаю, – Олександрію, де є великий парк. Жанр – психологічна проза, але є й детективна інтрига, проте це не основна тема. Основна тема – це все-таки досвід і виклики, з якими стикається сучасна людина, пошук себе, свого покликання, кохання, друзів, справи свого життя. Персонажів доволі багато, і в кожного своя історія. Герої моїх книг пов’язані між собою.
– Ваша творчість багатогранна. Певно, окрім літературної діяльності, ще один важливий напрям – це вишивка?
– Так. Рукоділля – інший напрям моєї діяльності. Я вже близько 15 років займаюся вишивкою хрестиком. У мене свій авторський стиль, тому що всі схеми та поєднання кольорів я придумую сама. Це все моя фантазія. Створюю серветки, вишиванки, браслети тощо. Тобто в мене таке розмаїття робіт.
– Як ви вирішили писати книги? З чого все почалося?
– З самого дитинства я мріяла стати письменницею. Завжди пробувала щось писати, але це ніколи не було чимось завершеним. Колись писала вірші, якісь замальовки. Так сталося в моєму житті, що я прожила досвід аб’юзивних стосунків. Це таке психоемоційне насильство. Коли воно завершилось, я подумала, що можу написати про це книгу для того, щоб інші люди побачили, як це виглядає зсередини, і якщо навіть не було такого досвіду, то зрозуміли тих, хто потерпає від психоемоційного насильства, бо насправді там все не так просто, дуже багато нюансів.

І я намагалася про це розповісти у художній формі, щоб показати, що людські стосунки взагалі – це дуже складна субстанція. Коли ти з людиною пов’язана багатьма зв’язками, дуже важко з цього вийти. І що насправді дуже потрібно звертатися за психологічною допомогою, бо коли ти достатньо психологічно зріла людина, то все-таки менша ймовірність, що можеш втрапити на гачок маніпулятора.
Тому вже впродовж трьох років я завжди на своїх заходах, презентаціях наголошую на тому, що потрібно цікавитися психологією, за потреби звертатися за допомогою до психолога, до психотерапевта. Це не соромно, це абсолютно нормально. І потрібно вчитися відстоювати свої кордони. Три мої попередні книги – саме про це.
– З цього місця, будь ласка, детальніше.
– Мій перший роман – саме про аб’юзивні стосунки, другий – про розлучення, дружбу, кохання. Ще у цій книзі порушується тема повернення воїнів з фронту до цивільного життя. Я його писала ще за часів антитерористичної операції. У мене був досвід близького спілкування з людьми, які поверталися з фронту і не могли адаптуватися. І проблема часто полягала в тому, що вони не зверталися за психологічною допомогою, їм було дуже важко.
У третій книзі йдеться про творчість, творчі пошуки та творчих людей з тонкою душевною організацією. Вони часто стикаються з депресією, з самотністю і, буває, теж не знають, де знайти підтримку та допомогу. А взагалі усі мої книги багатошарові. У них зазвичай декілька тем, приміром: домашнього насильства, суспільних стереотипів, виховання, зокрема, статевого.
– Для кого ці книги? Хто ваша цільова аудиторія?
– Коли я починала писати, орієнтувалася на людей приблизно мого віку. Це сучасні українці від 20 до 40 років. Але виявилося, що мої книги з цікавістю читають як підлітки, починаючи з 14-15 років, так і люди віком 60 плюс – ровесники моєї мами. У Кропивницькому в мене є, можна сказати, фан-клуб таких жінок поважного віку, які чекають кожну мою нову книгу та приходять на усі презентації. І мені це неймовірно приємно.
– Ви говорите, що ваші книги пов’язані між собою, але судячи з того, що ви розповіли, кожна книга порушує іншу тематику. Чим ці книги пов’язані? Можливо, їхні герої переходять із попередньої у наступну?
– Так, там є перехідні герої. Наприклад, персонаж, який буквально декількома рядками згадувався в першій книзі, може з’явитися вже як один з основних у другій книзі та десь промелькнути в третій. І таким чином у мене всі персонажі пов’язані між собою якимись зв’язками – або родинними, або вони вчилися разом, або дружили, або десь колись перетиналися. І це взято з життя, тому що у нас в Кропивницькому, я думаю, в Олександрії так само, десь так і є. Коли ти з кимось знайомишся, потім виявляється, що у вас купа спільних знайомих. І це дійсно, як я це називаю, наша місцева Санта-Барбара. І так само в книзі. Тобто те, що я перенесла на сторінки книг, це не просто притягнуті за вуха збіги, це дійсно так і є в житті. І потім це все складається в одну цілісну картину.
Але водночас кожну мою книгу можна читати окремо. Ви нічого не втратите, якщо почнете з четвертої книги. або з другої, або з третьої, або з першої. Мої книги можна купити на сайті видавництва «Кондор», у мережі «Книгарня «Є», в інтернет-магазині Yakaboo (Якабу) або безпосередньо в мене – з автографом.
– Ви з самого початку задумували серію книг? Чи кожна наступна народжувалася поступово із попередньої?
– В принципі так, так вийшло, що коли я писала першу книгу, в мене одразу були певні задумки і на другу. І я розуміла, що я хочу писати далі. Потім з’явилася третя книга – щоб проставити крапки над і. А потім уже й четверта: «Місто втечі» – це роман у новелах, тут декілька творів, це не один роман.
Мені самій стало цікаво продовжувати лінії деяких персонажів. І мене часто запитували читачі: «А що ж там з тим чи з тією сталося далі?» Тож у мене виникло таке собі зобов’язання перед читачами – розповісти історію далі.
– Про що буде ваша наступна книга?
– Справа в тому, що в мене з видавництвом «Кондор» уже підписані угоди на видання ще двох книг. Це роман, який матиме назву «Серед ясного неба» – він уже готовий, текст у роботі у видавництві. І шоста книга – теж роман у новелах, як і збірка «Місто втечі». Її назва – «Другорядні». Там також буде декілька творів і всі персонажі між собою пов’язані.
До речі, у книгах Вікторії є QR-коди з посиланнями на фотографії, які занурюють в атмосферу міста, парку, про які йдеться у тексті.
Журналістка і подруга Вікторії Шкабой Ірина Требунських – бета-рідерка (перша читачка) її книг розповіла: саме через те, що великою мірою твори Вікторії написані на основі власного досвіду, в них дуже легко повірити – відчувається, що авторка знає, про що пише. «Психологічні романи Вікторії – це, з одного боку художній світ, начебто вигаданий, але водночас це – невеличке дзеркало нашого світу, де ви впізнаєте себе і певні життєві ситуації, тільки дивитесь на них трохи під іншим кутом», – говорить Ірина. З Вікторією вони познайомилися у редакції газети «Народне слово», де Шкабой працювала понад 10 років. Але так склалися обставини, що врешті Вікторія закинула журналістику і почала писати роман. Саме літературна діяльність, а також вишивання допомогли їй пережити складні моменти в житті. У 2014 році пройшла перша персональна виставка вишитих робіт Вікторії Шкабой в обласній науковій бібліотеці імені Дмитра Чижевського.
Під час зустрічі у Центральній бібліотеці Олександрії авторка розповіла про створення своїх романів, поділилася секретами своєї творчості та її терапевтичного впливу на життя й здоров’я, а також відповіла на запитання гостей. Кожна історія ставала маленьким уроком, а слова – підтримкою для тих, хто шукає внутрішню опору. Живе спілкування залишило по собі теплий слід і приємні спогади. І, можливо, саме після таких щирих діалогів хтось наважиться зробити крок до змін – тих, що починаються всередині.

Олена Карпачова