Всесвіт, відкритий словом: до ювілею Наталії Фесенко

18 квітня своє 70-річчя відзначає Наталія Фесенко – поетеса, членкиня Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Т.Г.Шевченка та Кіровоградського обласного літературного об’єднання «Степ», авторка збірок поезії «Причетна до всього» (1997), «Жінка при надії» (2003), «На святі життя» (2008), збірки прози за однойменною повістю «Малороска» (2015), поетичної збірки «Непокір-вода» (2016).

Наталія народилася 18 квітня 1956 року в селищі Димитровому (нині – селище Олександрійське Олександрійської територіальної громади). Закінчила середню школу №18. Говорить, що потужний поштовх до творчості отримала від свого шкільного вчителя з української літератури Олексія Яковича Оченаша: «Звідси всі витоки захоплення поезією. Одночасно я закінчила Олександрійську дитячу музичну школу. Вчителькою була Єлизавета Миколаївна Скічко. Ці два вчителі сформували мій життєвий і творчий шлях. Батьки опікувалися мною все життя. Я наполегливо досягала мети, зосереджено працювала над собою. З 1974 по 1978 роки навчалася в Кіровоградському педагогічному інституті ім. Пушкіна на музично-педагогічному факультеті. Після закінчення інституту все життя працювала в середніх школах Олександрії, в Олександрійському педагогічному училищі та Олександрійській дитячій музичній школі. У Цукрозаводській школі створила дитячий оркестр, а останні 15 років перед виходом на пенсію займалася оркестровим колективом на базі школи № 20 від Палацу школярів та молоді (ЦДЮТ. – Авт.)».
За фахом викладач музики, а за покликанням – письменниця, що зі шкільних років пише вірші, есе, новели, протягом усього життя Наталія Федорівна поєднувала поезію і музику, вела літературно-просвітницьку роботу, виступала з концертами дитячого оркестру, підготувала послідовників інструментальної музики.
Її поезія – чуттєва, відверта, прониклива, часом гостра, дуже правдива. «Поезія – це спалах, а проза – це праця», – говорить письменниця. Прозова книга Наталії Фесенко «Малороска» вийшла друком у 2015 році у видавництві «Імекс-ЛТД» на замовлення Державного комітету телебачення і радіомовлення України за програмою «Українська книга-2015». Збірник містить три прозові новели українською мовою. Назва першої – «Малороска» – за рішенням редакторів стала загальною для книги. Три новели, які увійшли до книги, об’єднує ставлення жінки до життя, оточення, навколишнього світу. Скажімо, в «Едельвейсах любові» жінка хоче створити родове гніздо, щоб діти, які після смерті чоловіка стали сенсом її життя, не виїжджали з дому. «Над «Едельвейсами любові» я працювала три доби, «Циганське щастя» написала за тиждень, а «Малороску» носила у собі три роки», – зізнається Наталія Фесенко. Новела «Малороска» оповідає про вплив Голодомору на сучасне покоління (малороска – це вишиванка).
Наразі вже написана книга новел і роман «Політ вище себе», присвячений науковцям з органічної хімії Київського політехнічного інституту, а також збірка поезії воєнного періоду «Сльоза у краплі часу», яка готується до видання.
У періодичних виданнях Наталія Фесенко друкується з 1970 року. Її поезії та проза ввійшли до колективних збірок: «Поезія без укриття» (2022), «Тенета помсти» (2022), «Рік лютневої люті» (2023), «Смертельний соль-дієз» (2022), «Яблука з матусівського саду» (2022), «Таємниці старого горіха» (2023), «Чи бачать небеса котів» (2024). Поетичні твори друкувалися у літературному часописі «Вежа», літературній газеті України, обласних газетах, не-одноразово у журналах «Жінка», «Степ». Наталія Федорівна виступала на радіо й телебаченні Олександрії та Кропивницького, бере участь у культурно-мистецьких заходах у рідному місті.
Активна, з молодим запалом і голосом (про таких говорять «жінка без віку») Наталія Фесенко пише філософські, життєві, мудрі, пронизані оптимізмом і світлом, любов’ю до життя, до людей, до рідного краю твори, живописні, як картини її чоловіка – художника Віктора Сорбата. Кожен її вірш – це невеличке відкриття. Є навіть рядки, які, ніби формула душі, ніби чарівний ключик, ведуть до розгадки таємничого.
Характерна особливість поетичної творчості Наталії Федорівни полягає в тому, що її вір-ші «не даються» кожному з першого разу. У них треба вчитуватися, вростати думкою і душею. І тоді читачеві поступово відкривається той світ, який поетеса бачить своїми очима та намагається відкрити його для інших своїм влучним словом.
Окрім літературної творчості, якою вона живе, Наталія Федорівна має цікаві захоплення. Вона вирощує чудові квіти, має родючий сад і город, а ще – вже 30 років збирає капелюхи. Серйозно колекціонувати їх почала у 40 років. Тоді мала додаткові кошти, та й донька Аня допомагала.

Сьогодні у її колекції – понад пів сотні капелюхів. Більшість купувала сама, деякі подарували друзі, які знають про її захоплення. «Купую не для колекції, а як атрибут до свого гардероба. Маю парадні й робочі для виходів у місто, і двору. Усі – аксесуари до костюма», – говорить жінка. Без капелюхів вона почувається некомфортно, вважає, що вони створюють ідеальний жіночий образ та підкреслюють її особистість. Декілька штук сама пошила. Один подарувала невістці Оксані, яка із сином Наталії Федорівни живе у Польщі.
Капелюхами Наталя Фесенко захопилася ще студенткою. Перші купувала у комісійних магазинах по 10 карбованців за штуку. Та по закінченні навчання усі роздарувала однокурсницям. 40% її капелюхів привезено з-за кордону – вони куплені у вишуканих магазинах Англії, Німеччини, Франції, Бельгії, Шотландії, Австрії. Решта – українського виробництва. Частину подарувала донька – купувала під час закордонних подорожей чи ділових поїздок. А одного разу під час подорожі до Закарпаття у місті Хуст на фабриці з виготовлення капелюхів майже 5 годин приміряла різні моделі, представлені у трьох виставкових залах, і придбала одразу 11. На них витратила тоді близько двох тисяч гривень. Ледь додому довезла, було багато коробок. Люди перепитували, що везе, але нести не допомагали.
У колекції Наталії Фесенко є фетрові капелюхи з додаванням кролячого пуху, є моделі з натуральних природних матеріалів – пшеничної та рисової соломки з додаванням синтетичних волокон. Найоригінальніші – з вуальними сітками. Найдорожчий капелюх – з Німеччини вартістю 2,5 тисячі гривень (на 2018 рік).
До капелюхів Наталія Федорівна має також близько трьох десятків шарфів, понад десяток пар рукавичок, клатчі, а також шість ексклюзивних віял. Свій образ доповнює прикрасами із натуральних каменів – сережками, каблучками, намистами, кольє.
Оскільки світські заходи в нашому місті не проводяться, особливо зараз, під час війни, свої вишукані наряди письменниця зберігає до кращих часів. Проте капелюшки носить завжди – без них її навіть уявити вже неможливо. От і на відкритті виставки робіт своєї подруги – художниці Тетяни Усенко Наталія Фесенко була у своєму звичному образі і читала свої поезії – відверті, чесні, щирі. Кожна з книг письменниці розкриває важливі теми. Приміром, «Непокір-вода» уособлює супротив усьому, що посягає на природність – у людині, суспільстві, політиці, почуттях, стосунках. Спротив усьому, що заважає людині жити гармонійно, красиво, повноцінно. Вона є відображенням усієї гами почуттів письменниці, яка, як людина мисляча, небайдужа і за натурою – борець, гостро реагує на все, що відбувається навколо, аналізує зворотні та незворотні процеси і шукає шляхи виходу з різних ситуацій.

Особливу увагу у своїй творчості Наталія Фесенко приділяє значущості жінок, матерів, які охоплюють силою серця світ навколо, вдосконалюють його і підіймають до вершин гідності.
Якщо її ранні вірші були здебільшого відбитком любовних переживань, то теперішні пов’язані з трагічними і драматичними подіями: війна, втрата рідних, розлука з друзями. Усі поезії однаково пристрасні та пасіонарні.
Письменниця співпрацює з олександрійськими волонтерами, які відправляють на фронт посилки, у кожну з яких Наталія вкладала невеличкі брошурки з віршами.
Ось декілька творів Наталії Фесенко:

Своя сорочка ближче тілу.
І як її не надягай,
Чужому плечі не зігріє,
Хоч біля змерзлого ставай
І говори, що нам так тепло!
А на душі – так просто Рай…
А в нього тіло уже стерпло…
Сорочку ту йому віддай!
Вона тебе іще зігріє,
Але ось зараз, в холоди,
Лиш серце людяне зуміє
Урятувати в час біди
Того, хто виснажив ті сили,
Які були, що й ти не мав.
Він наковтався бруду й пилу
У цій борні. І не програв.
…Твоя ж сорочка іще біла…
Вона і тепла ще…авжеж…
Твоя сорочка уціліла,
Бо він стояв серед пожеж!
10.04.2026р.

Хто відживає одним днем,
Там і майбутнього не буде.
Посеред сталих теорем
Губилися й свідомі люди.
Дивитися на дно глибин
Завжди і страшно,
І тривожно.
Як лодія поміж стрімнин,
Де вир знесе
У згубу кожну.
Людина в самоті згаса.
Не відростають в неї крила.
Куди летіти – в небеса?
Ще на землі не все зробила…
Відкритих просторів
Для всіх
І забагато, і замало.
Аби духовних вищих
Сил
На все із лишком вистачало.
24.03.2026р.

Українська мати
«Не стримуйте мене! –
Сказала мати сину –
Дідівський порох є в порохівниці!
Як лихо підступає вже до тину,
Зміню на камуфляж свою спідницю!»
Постояла, оглянула
Всю хату…
На кухні поскладала дрібні речі…
Пішла проситись до воєнкомату,
Забувши про свій поперек старечий.
«Я все умію! – і взялася в боки –
Там треба хлопців смачно годувати,
Бо дітям важко, в молоді їх роки
Їм випало країну відстояти»…
Дивилась прямо воєнкому в очі.
Зависла тиша. Він мовчав, кремезний.
Обмислював свої робочі ночі,
Гарячу зиму і четверту весну.
Стояла мати, ні на крок з порога.
Дивилась на густі його сивини.
«Візьміть, прошу… Здорова я, їй Богу.
І форму дайте меншу, ніж у сина…
Не відступлюся я, бо піду пішки.
Упала бомба у будинок вчора…
Нема сусідів, лиш вугілля трішки.
І меблів спалених в камінні – гори…»
Він подумки її до серця тиснув.
І на протезах впевнено тримався.
«Оцей народ до Перемоги визрів…» –
І в цьому він уже не сумнівався.
18.03.2026р.
У день свого 70-річчя Наталія Фесенко залишається тією, хто не зупиняється, не мовчить, не відступає. Її голос – зрілий, сильний – звучить сьогодні особливо вагомо. І саме тому він потрібен.
Щиро вітаємо Наталію Федорівну з ювілеєм! Нехай життя і надалі дарує натхнення, силу творити й відкривати нові сенси. Нехай слово не міліє, а серце не втомлюється відчувати. Нехай поруч будуть ті, хто розуміє і цінує, а кожен новий день приносить світло, гармонію і радість. І нехай усе написане й ще не написане знаходить свого читача – вдумливого, чуйного та вдячного.
Олена Карпачова