Один день у Центральній бібліотеці

Минулого тижня, а точніше – 24 січня – олександрійські бібліотекарі відзначили свою чергову професійну дату: 139 років від дня урочистого відкриття першої і єдиної на той час Громадської бібліотеки в Олександрії – події, що стала важливою віхою в культурному житті міста. Заснування бібліотеки вийшло можливим завдяки ініціативі тодішніх поважних громадян міста: олександрійського нотаріуса Антона Федоровича Якубовського при підтримці міського голови Івана Тимофійовича Паученка. До першої дирекції бібліотеки, яка складалася з п’яти осіб, входили також відомі історичні постаті – Василій Никифоров, Олександр Цивчинський та інші активні діячі громади.

«Це не просто поважна дата – це 139 років служіння книзі, знанням і людям. За цей час бібліотека стала справжнім духовним осередком громади, місцем зустрічей поколінь, простором думки, творчості й натхнення. Тут завжди жили й живуть слово, пам’ять, любов до рідного краю та віра в силу знань» – так означено подію на сторінці у Facebook «Центральна бібліотека Олександрійської централізованої бібліотечної системи». І з цим важко не погодитися.
А нинішнє життя олександрійських бібліотек, які вже багато років тому виросли та об’єдналися в цілісну і розгалужену систему, багате на події та різноманітні творчі проєкти, які давно вийшли за рамки консервативного уявлення про бібліотеки, як про звичайні книгозбірні. Всі ці заходи в Олександрійській бібліотечній системі плануються заздалегідь, деякі з них можуть бути «одноразовими», а багато інших приведені в «струнку систему» (даруйте за тавтологію), тобто носять періодичний і довготривалий характер, або приурочені до тієї чи іншої помітної події в житті нашої громади чи суспільства взагалі. Зокрема вищезгаданий захід і став інформаційним приводом: про один з таких робочих днів Центральної бібліотеки, на який припало аж три події дуже різного напрямку, далі йтиме розмова. Вона відбулася із завідувачкою Центральної бібліотеки Світланою Боровською. Ми розпочали з досить нерядової події. Говорить Світлана Іванівна:
– Це був черговий український Вікімарафон, який в нашій країні відбувається з нагоди дня створення Вікіпедії щорічно. Цього року він унікальний, тому що Вікіпедії виповнилося 25 років, коли вперше користувачі інтернету змогли побачили у всесвітній мережі доступну й оригінальну статтю.
(Коротка довідка: Вікіпедія була заснована 15 січня 2001 року американськими підприємцями Джиммі Вейлзом та Ларрі Сенгером як вільна, загальнодоступна, багатомовна інтернет-енциклопедія. Вона була створена на основі технології «вікі», що дозволяє користувачам не лише читати і використовувати статті, а й самостійно створювати та редагувати їх, поповнюючи таким чином цей інформаційний фонд і що важливо, проєкт від самого початку, за задумом, є некомерційним, тобто користуватися ним можна безкоштовно. І зараз уже важко уявити собі інтернет без цього надзвичайно популярного інформаційно-пізнавального і наукового ресурсу. До речі: першою статтею української Вікіпедії стала лублікація під назвою «Атом», створена всього через три роки – 30 січня 2004 р. автором, киянином Юрієм Ковальовим. І ця дата теж відзначається як день народження суто українського розділу цієї онлайн-енциклопедії, яка згодом перетворилася на найбільше вільне джерело знань українською мовою. І це джерело поповнюється щоденно і щогодинно все новими статтями: станом на момент верстки цього матеріалу українська Вікіпедія містить вже 1 мільйон 405 тисяч 561 статтю, так би мовити, «на всі випадки життя», тобто на дуже різні теми. – Прим. авт.)
– Організатори Вікімарафону цього разу з нагоди ювілейної дати вирішили зробити його більш масштабним, запросивши до участі всіх бажаючих, – продовжує пані Світлана. – А ми в соціальних мережах побачили оголошення про цей захід і теж вирішили долучитися. Для цього потрібно було подати заявку про участь і отримати від організаторів схвалення на проведення заходу.
Нас розглянули і відібрали, після чого пройшла довга онлайн-конференція, де фахівці пояснили, як саме проводити Вікімарафон та потрібно було виконати ряд технічних умов, наприклад, пройти декілька етапів реєстрації тощо.
Одним словом, ми готувалися, запросили бажаючих користувачів до участі. Але коли настав час, захід виявився на межі зриву, тому що на той час оголосили затяжну повітряну тривогу (а згідно з вимогами безпеки, бібліотека не обслуговує відвідувачів під час повітряних тривог). І на додачу до планових графіків були введені ще й додаткові режими відключення електроенергії. Ми ж живемо в тих самих реаліях воєнного часу, як і всі… Тому ми дуже хвилювалися, але все вдалося провести згідно з планом.

– В чому полягала суть саме вашого Вікімарафону?
– Ми запропонували своїм користувачам тему популяризації Олександрійщини. Метою було дати можливість дітям і молоді спробувати себе у створенні статей про рідний край. Ми їм надали необхідні джерела, які можна для цього використати. У нас хороший краєзнавчий фонд: зберігається періодика, газети, починаючи з 1950-го року. Ми навчили учасників шукати потрібні статті, ознайомили з каталогом, за допомогою якого це можна робити швидше, а також з фондом книжкових видань, де також можна знайти потрібне. Адже у Вікіпедії, як відомо, є сувора вимога: там можна розміщувати тільки статті, які грунтуються на достовірних джерелах. Інакше розміщена, але не підтверджена джерелами або не перевірена стаття буде швидко видалена. На це ми і націлювали наших дітей-учасників. Таким чином, вони вчилися створювати свої акаунти, редагувати вже розміщені раніше у Вікіпедії загальні всеукраїнські статті, а також навчалися перекладати статті з інших мов на українську, збагачуючи таким чином нашу Вікіпедію. Діти опановували «ази» пошуку потрібних статей з краєзнавства.
– Відразу після «Вікімарафону» у вас був пізнавально-патріотичний захід.
– Так, у нас пройшов патріотичний квілт для молоді Олександрійщини «Ланцюг нескорених», приурочений до Дня Соборності. Це нагода ще раз замислитися над тим, що наш «національний код» – це вміння об’єднуватися саме тоді, коли весь світ каже, що це неможливо. Захід відбувся сьогодні, 22 січня, у День Соборності України.
Наші бібліотекарі розповіли про це поняття, як відбувалися ті перші «ланцюги єднання», показали відеоматеріали дітям, наскільки масштабними були такі акції і наскільки вони об’єднували громаду. Під час заходу розбиралися з тим, як нашим пращурам вдалося об’єднати країну в часи великих змін, а також говорили про те, чому соборність – це не про слова на папері, а про наше вміння бути пліч-о-пліч сьогодні. І наскільки це важливо у нашому воєнному сьогоденні – бути єдиними не лише перед ворогом, а й всередині країни не допускати чвар між собою. Алже це основа держави, щоб ми були єдині та цінували те, що ми маємо. Розглядали також, як у різні історичні періоди Україна відзначала цей День єднання.
Аби закріпити свої знання з історії та розуміння визначення «соборність», юнаки та дівчата пограли в інтелектуальну гру «Факт чи міф», розбиваючи хибні стереотипи про «різні України», а наприкінці патріотичного заходу створили власний паперовий ланцюг єдності, кожна ланка якого стала символом обіцянки бути сильними.
– Вже досить давно, з поширенням сучасних інформаційних засобів та внаслідок все наростаючого темпу життя існує спостереження, що дедалі менше люди читають не те що багатотомні твори чи просто книжки, а навіть лінуються прочитати великі тексти. Значно легше подивитися картинки у TikTok чи Instagram з примітивними підписами і цим створити собі таке ж примітивне уявлення про якусь подію. Ви ж на противагу цьому розвиваєте просвітницьку діяльність настільки широко та креативно, що ваші заходи завжди є різноплановими і розрахованими на різні категорії людей.

– Для того і намагаємося маскимально урізноманітнювати тематику: вже згаданий крає-знавчий напрямок, а також правовий, екологічний та багато інших. Щоб усі бажаючі, віком від дитячого садка до золотого віку, могли знайти щось цікаве у бібліотеці.
От ви кажете, що у наш час читання книжок відходить на задній план, то насправді всі наші заходи тим чи іншим шляхом саме і підводять, наближають людей до книг. Що б ми не проводили, ми завжди аналізуємо, де можна знайти матеріал стосовно конктретної, висвітленої нами теми і показуємо, де саме можна знайти додаткові джерела до неї. Тому що книга – це основа бібліотеки за її визначенням і ідеєєю. Вона не може бути чимось другорядним, не- зважаючи на те, що ми всі йдемо в ногу з часом, надаючи і сучасні послуги – від юридичних консультацій, вивчення з відвідувачами правознавства до навчань користування комп’ютером, смартфоном. Особливо велика увага у нас приділяється патріотичному вихованню. Також є «Літературний ліцей», де збираються письменники і поети нашого краю, щоразу презентуючи свою творчість. Є «Краєзнавчі амбасадори», де вивчають різні аспекти краєзнавства у широкому аспекті – від народознавства до культурних традицій тощо.
– Як вдається залучати нових учасників, адже чимось особливим здивувати чи зацікавити сучасну людину не так просто?
– Насправді це не так уже й складно. Ми завжди співпрацювали з навчальними закладами міста, надаємо їм свій поточний план роботи і якщо їх щось цікавить, вони нам телефонують і заздалегідь домовляються, чи знайдеться для їхніх учнів чи студентів місце на певному заході. Або додатково робимо оголошення на своїх інформресурсах про якусь подію. Повідомлення бачать всі, кому це цікаво.
Важливо, щоб усі заходи проводилися не у вигляді якихось нудних лекцій, коли ведучий став перед аудиторією, сухо відчитав текст і пішов собі. Якщо так провести захід раз чи двічі, то на третій до нас уже ніхто не прийде, і відвідувачі пошукають собі щось цікавіше в іншому місці. Одним їз необхідних засобів для зацікавлення є, наприклад, інтерактив, різні творчі завдання для молоді, а також сучасні візуальні засоби тощо, які допомагають у якісному донесенні інформації.
– За уявленнями багатьох, специфіка вашої професії завжди була і є такою, що бібліотекар повинен знати абсолютно все, або принаймні хоча б поверхнево розумітися практично у всіх сферах життя: від науки і техніки до, образно кажучи, вирощування редиски, розведення бджіл чи акваріумних рибок. Як в одному анекдоті – з ерудицією, «починаючи від Баха і аж до Феєрбаха». Адже запити від читачів завжди можуть бути найрізноманітнішими і найнесподіванішими, а бабліотекар зобов’язаний максимально допомогти кожному з отриманням друкованої інформації, яку спочатку треба ще знайти на безмежних бібліотечних полицях… А тут ще й всесвітній прогрес додає нових і нових викликів. Бібліотекарі спеціально навчаються «під» кожен новий проєкт? Ну от, наприклад, щодо ваших курсів цифрової грамотності.
– Якщо говорити конкретно про це, то ми починаємо вести їх для людей, які ще не мають жодних знань про персональний комп’ютер. Відповідно і перші заняття побудовані спочатку на тому, як вмикати-вимикати ПК, потім як створити Word-документ чи вилучити його, як користуватися курсором, які функції виконують кнопки «мишки» та на інших початкових навичках. А закінчують відвідувачі курсів штучним інтелектом, сучасними технологіями, використанням таблиць, гугл-дисків тощо. Вся наша методика була створена, так би мовити, інтуїтивним чуттям, щоб людина набула мінімально необхідні знання, які найбільше згодяться їй у побуті: зайти в інтернет, знайти щось потрібне, скопіювати знайдену інформацію, роздрукувати її чи зберегти на флешці і т.ін.
А зі смартфонами люди самі приходять з найпростішими запитаннями, але це для когось вони прості, а для людини, яка щойно стала власником нового гаджета це велика проблема. Навіть як здійснити виклик чи завершити його, не кажучи вже про те, як створити у смартфоні власну електронну пошту та користуватися нею повноцінно. А ще, наприклад, у нас зараз часто запитують стосовно додатку «Дія», через який зараз можна багато чого отримати – різні довідки, документи, виписки про місце проживання тощо.
… А завершився цей звичайний робочий день у Центральній бібліотеці майстер-класом з малювання на тему «З Україною в серці», який провели для зовсім юних художниць і художників студенти Олександрійського фахового коледжу культури і мистецтв Катерина Ліонова, Анастасія Лебеденко та Артур Купцов. Вони навчаються спеціальності «Образотворче, декоративне мистецтво, реставрація», і це їхній перший викладацький досвід. Захід був приурочений до Дня Соборності України.
Знову ж таки, в реаліях воєнного часу робота проходила у надвечірніх напівсутінках, при автономній настільній лампі на батарейках. Але це не завадило ні юним митцям, ні їхнім старшим друзям-наставникам: майстер-клас відбувся у теплій, доброзичливій та творчій атмосфері. Учасники з цікавістю занурилися у процес малювання, експериментували з кольорами та знайомилися з різними художніми прийомами. Під уважним керівництвом студентів кожен мав змогу вільно проявити свою фантазію та творчий задум.
У результаті з’явилися яскраві, оригінальні роботи, кожна з яких вирізнялася власним настроєм та індивідуальністю. Захід подарував учасникам позитивні емоції, новий творчий досвід і став приємною нагодою провести час у колі однодумців.

Олександр Наріжний