Ялинка та її вбрання: традиції крізь століття

Зимові свята в розпалі, олександрійці вже традиційно обговорили міську ялинку та новорічну локацію біля неї, а тепер фотографуються на її фоні. Попри графіки відключення світла, у багатьох оселях, особливо – там, де є діти, радують мешканців домашні ялинки, що колишуть гілками та переливаються вогниками, прикрашені на смак господарів. Для багатьох прикрашання ялинки – це справжній особливий ритуал, що виконується з року в рік у певні дні. Хтось дбайливо дістає із коробок скляні кульки, сніговиків та шишки, які були з ними з дитинства чи навіть залишилися у спадок, а тому випромінюють особливу енергію і стали своєрідними новорічними оберегами. Дехто щороку купує нові прикраси чи символи прийдешнього року. Але все більше українців повертаються до давніх традицій і прикрашають домівки різдвяними павуками з соломи – оберегами, що символізують долю, достаток та очищення дому від негативу, дідухами із снопів зернових культур – символами духу предків, урожаю, добробуту й захисту родини, поєднуючи дохристиянські вірування в культ предків із християнським символом “життєдайного хліба”, власноруч виготовленими вінками, восковими свічками, ляльками-мотанками з курурудзиння…

Колись у дні зимового сонцестояння люди запалювали вогнища, щоб зустріти «новонароджене» Сонце і допомогти йому перемогти темряву. Потім, ще до християнства, за часів культу дерев, гілки вічнозелених рослин стали прикрашати плодами – символами багатого врожаю, достатку і процвітання. В Україні втіленням вос-кресіння природи була вишнева гілка, яку дівчата ламали на Катерину, Андрія та Варвару і ставили у воду, щоб вона зацвіла на Різдво.
Перші згадки про ялинкові прикраси з’явилися в 1605 році, розповідає українська письменниця Лада Лузіна. Вона не вказала джерело, але процитувала: «У Страсбурзі на Різдво в будинки заносять ялинки, на ці ялинки кладуть троянди з кольорового паперу, яблука, вафлі, золоту фольгу, цукор та інше». Згодом на ялинці з’явилися пряники, цукерки, апельсини. І тільки в ХІХ столітті – іграшки.
Батьківщиною ялинкових іграшок стала Німеччина. Відтоді культ ялинки наповнився зовсім іншим змістом – християнським. Він став символізувати вічно живого Бога. Верхівку різдвяного дерева прикрашала Віфлеємська зірка, а гілки – червоні яблука – символ райського дерева життя, плоди якого скуштували Адам і Єва. Скляні червоні яблука для прикраси церковної ялинки були виготовлені склодувами в німецькому місті Лауш в 1848 році. Дотепер червоні кулі залишаються найпопулярнішою прикрасою для новорічної ялинки.

Наприкінці ХІХ – на початку ХХ століть ялинка давно втратила статус символу християнства і стала дитячою забавкою. А німецькі ялинкові прикраси виготовляли не тільки у вигляді фруктів та інших смаколиків, а й птахів, тварин, людей різних професій, техніки (танки, літаки, повітряні кулі) і навіть кайзера.
На території України до 1917 року найчастіше продавалися німецькі іграшки або виготовлені за їх моделями з німецьких матеріалів. Але найчастіше гілки прикрашали яблуками, пряниками та горіхами. І, звичайно ж, свічками, а домашні ялинки – ще й паперовими ланцюжками, зірочками, кошиками та сніжинками.
У 1928 році радянська влада заборонила ялинку як міщанський і попівський звичай і знову дозволила її лише в 1935 році. Потім почалася нова ера новорічних іграшок – не зі скла, а з пресованої вати, покритої крохмальним клейстером і слюдою. Під час Другої світової війни іграшки виготовляли з перегорілих лампочок. Ялинки дитинства наших батьків прикрашали паперовими ланцюжками і ватяними пластівцями, петардами і прапорцями, серпантинами і дощиком, фігурками з глянцевого паперу, горішками у фользі, намистинами та іграшками на прищіпках. Пам’ятаєте пінопластових Дідів Морозів, які стояли під кожною домашньою ялинкою?
Після падіння залізної завіси на наших ялинках з’явилися Санта-Клауси, олені та інші гості із Заходу. Зараз популярні традиційні оберегові народні іграшки з природних матеріалів. Як і колись, сьогодні ми спочатку відзначаємо Різдво, а вже після нього – зустрічаємо Новий рік. Згідно з українськими традиціями, спочатку ставимо у домівках дідух, вішаємо солом’яного павука, а вже потім прикрашаємо ялинку, а головною окрасою свята є вертеп.

Виготовити традиційні та сучасні ялинкові прикраси можна власноруч – напередодні зимових свят у багатьох олександрійських закладах культури проводяться майстерки. Місцеві майстрині за 1,5-2 години навчать усіх охочих створювати своїми руками авторські сніжинки, кульки, мотанки, цьогоріч ще й коників – символ 2026 року за китайським гороскопом.
У творчій майстерні Олександрійського міського музейного центру під керівництвом писанкарки Ірини Михалевич олександрійці створювали свічки-горішки та макані свічки. Взагалі свічкарство – одна з найдавніших традицій людства. З покоління в покоління люди вчилися берегти вогонь, створювати світло власними руками, вкладати в нього надію й віру. Саме цьому був присвячений свічковий майстер-клас, що відбувся у найтемнішу пору року, та ще й у період відключення електроенергії. Але вона й не знадобилася, бо світло – це не лише про свічку чи лампочку. Це про людей поруч, про спільність, про пам’ять і продовження традиції.
У такій самій атмосфері в музеї пройшла і майстерка з виготовлення янголят із кукурудзиння під наставництвом Наталії Пранюк – без електрики, без яскравих ламп – лише тиша, руки, природний матеріал і відчуття близькості. У темряві янголи народжувались по-особливому, ніби нагадували, що світло не завжди ззовні.
У бібліотеках міста також тривають майстер-класи, учасники яких виготовляють і забирають додому кульки з паперової лози, сніжинки й коники з намистинок тощо. На кожній ялиночці обов’язково має бути янголятко. Не просто прикраса, а тихий оберіг, маленький знак світла й тепла. Особливо, коли це янголятко створене власними руками. У ньому – не фабричний блиск, а ваш настрій, ваші думки й добрі побажання. Кожен вигин, кожна деталь – з любов’ю, терпінням і вірою у диво.
Також новорічний декор та ялинкові прикраси можна придбати у досвідчених майстринь, зокрема з творчого об’єднання «Олександрійський сувенір». 22 грудня у Центральній бібліотеці Олександрійської міської ЦБС відкрилася виставка-продаж робіт Віри Дабіжі «Майстерня зимових див». Кожна річ талановитої майстрині – це маленький всесвіт, створений теплом рук і щирим серцем. У цих витворах – дотик казки, аромат свята та магія, що здатна зігріти навіть найхолодніший день. Придбавши їх, ви зробите чудові подарунки для себе, близьких чи тих, кого хочеться порадувати перед Новим роком.
Зимові свята минають швидко, але те, що ми вкладаємо в них – пам’ять, тепло, спільність і віру, – залишається з нами надовго. Домашні ялинки, прикрашені власноруч зробленими іграшками, свічки, запалені в темряві, янголята й солом’яні павуки – це не просто декор. Це спосіб триматися світла, навіть коли навколо його бракує.
Сьогодні, як і багато століть тому, ми знову вчимося берегти вогонь – у домівках, у серцях, у спільних справах. І, можливо, саме в цьому – головна традиція зимових свят: передавати далі тепло рук, добрі думки й надію, щоб темрява щоразу відступала, а світло поверталося.

Олена Карпачова