Голодомор-1933 у цифрах і долях: правда, яку не змогли приховати

Багато здобутків української ідентичності знищені колективізацією та Голодоморами. Лише в Олександрії з 15 тисяч жителів загинула десята частина населення. Як розповіла головний зберігач фондів Олександрійського міського музейного центру ім. А.Ф.Худякової Тетяна Вальчишена, завдяки актам реєстрації смертності за 1933 рік, які вдалося зберегти, відома точна кількість людей, що загинули в Олександрії – понад 1500 осіб. При цьому треба розуміти, що наше місто тоді було набагато меншим, ніж сьогодні. На території Олександрійського району трагічні події 1933 забрали життя 1350 осіб.

А ось краєзнавець В’ячеслав Хаврусь наводить наступні дані: «У нинішні часи можна згадувати жертв Голодоморів не лише свічкою у вікні в четверту суботу листопада, а й спробувавши зануритися в ті часи. Завдяки матеріалам, які є у відкритому доступі на сайті FamilySearch, кожен охочий може ознайомитися з тогочасними документами про Голодомор. Ось, наприклад, сухі цифри про кількість померлих у місті Олександрії: рік 1932 – 320 осіб, рік 1933 – 1428 (!). Для порівняння, в 1931 році в Олександрії було зафіксовано 199 смертей, в 1934 та в 1935 – відповідно 256 та 159. Під час перегляду офіційних записів за 1932 та 1933 роки впадає у вічі, що про головну причину – голод та виснаження – офіційні органи РАЦСу/ЗАГСу писали нечасто. Здебільшого серед причин були: «порок сєрдца», «параліч сєрдца», «старчєскій маразм», «дряхлость», «міокардіт» і тому подібне. Тим не менш, ось кілька реальних історій з 1933 року, які викривають жахливі події тих часів:
Запис 77: чоловік із села Зелена Балка, 35 років, помер у полі, причина смерті: «замєрзаніє, общєє істощєніє, параліч серцевой дєятєльності».
Запис 87: жінка з Куколівської сільради, 29 років, померла в сараї, причина смерті: «порок серця, параліч серцевого м’язу».
Запис 98: чоловік із села Червона Кам’янка, 35 років, помер у пустій хаті, причина смерті: «замєрзаніє, істощєніє, параліч серця».
Запис 174: чоловік 30 років помер коло чужої хати, причина смерті: «міокардіт, замєрзаніє».
Запис 176: дівчинка 5 років, причина смерті: «общєє істощєніє».
Запис 221: дівчинка 8 місяців, померла в дитячих яслах, причина смерті: «Гостре виснаження».
Запис 237: чоловік 65 років зі станції Користівка, помер на базарі, причина смерті: «Істощєніє, міокардіт».
Записи 511-514: родина: батько, мати, діти 7 років та 10 місяців, причина смерті: «Убійство, раздроблєніє голови топором».
А ось спогади про Голодомор 1932-1933 рр., які зберігаються у фондах Олександрійського міського музейного центру.
Півняк Ніна Онопріївна: «Страшно згадувати… Комісії ходять селом. Заходять в хату, що знайшли, те і забрали. Навіть, побачивши рядниночку чи рушничок, і те забирали. Потім виносили на торги ці речі.
На моїх очах було: ідеш дорогою, зустрічає комісія і побачили людину у валянках. Зразу ж розбули, роздягли, а на вулиці мороз тріщить, і покинули.
Мати, коли принесуть гречаної полови та в ступу потовчуть, потім на сито і варимо похльобку, а коли макухи роздобудуть мати, то це наче паска.
Комісія і ступи забирала. Пам’ятаю, брати десь ходили в степ на збирки і знайшли жменьку кукурудзи. Мати зім’яла ту пригоршню, а менші дітки ждуть кулешику. Коли і комісія іде, забрали ту пригоршню кукурудзи. Діти сидять голодні, плачуть.
Сім’я Кучерків мати і дочка померли в хаті, а ховати сил у людей не було, та й у погріб вкинули в рядні».
Радянська партійно-державна номенклатура забороняла ознайомлення з документами про голод 1932-1933 років, тому в міських архівах документальних свідчень про події цих років майже немає. На початку 1030 років почалася фронтальна робота із суцільної колективізації, яка супроводжувалася насильством над селянами та репресіями. Це стало наслідком радянського курсу на індустріалізацію, одним із джерел забезпечення якого, для створення продовольчої та фінансової бази, мали стати колгоспи. На село була накладена продрозкладка.
У 1931 році південні райони Кіровоградщини були охоплені посухою. З’явилися перші ознаки і факти голодування. Та план хлібозаготівель все-таки був виконаний шляхом конфіскування усього товарного зерна та вилучення продовольчих, фуражних, насінних фондів.
У 1932 році план хлібозаготівель також був виконаний, але його знову підняли на 44%. У протоколі засідання Златопільського (тепер – Новомиргородського) районного товариства «Друзі дітей» від 15.03.1932 року зафіксовано: «Зараз стан із харчуванням дітей в установах інтернатного типу загрозливий. Дитколонія не отримує продуктів».
Голод досяг максимуму у квітні-травні. Члени артілі «Праця незаможника» Андріївської сільради Новоархангельського району повідомили ВУЦВК: «Колгоспники та їх діти помирають з голоду». Фізично ослаблені селяни не змогли засіяти усі посівні площі, а посівна кампанія затяглася до 10 травня. Внаслідок поганої обробки частина посівів загинула. Проти селян, змушених красти, щоб вижити, 7 серпня 1932 року ВУЦВК прийняв постанову, названу в народі законом про 5 колосків. Збирати врожай 1932 року довелося руками, коні замінялися коровами. На середину вересня на Зінов’євщині (зараз Кіровоградщина) було заскиртовано та обмолочено лише 30% хліба, здано 14,4% річного плану, зорано під осінню сівбу 23% ниви, і ще не було розпочато сівбу. В Україну була направлена надзвичайна комісія на чолі з В.Молотовим.
Почалися репресії проти селян. Смертність у четвертому кварталі перевищила народжуваність. У Зінов’євську (Кропивницькому) протягом року померло 2250 осіб, у селах Олександрійщини зареєстровано понад 1500 померлих (знову цифри різняться. – Авт.).
Незважаючи на це, питання хлібозаготівель гостро стояло і в зимовий період 1932-1933 років. У села були відправлені робітники заводів для практичної допомоги колгоспникам у боротьбі з «класовим опором куркулів». Для весняної сівби артіль села Аджамки мала10 центнерів насіння з необхідних 1288, решту планувалося вилучити у «куркулів і ледарів». Подібна ситуація була і в інших районах.
З березня 1933 року президія Зінов’євської ради прийняла обов’язкову постанову «Про охорону посівматеріалу», згідно з якою колгоспи повинні були організувати охорону насіння. Завдяки подібним заходам, вдалося відібрати практично весь хліб у селян. Як наслідок цього, спеціальна комісія Зінов’євського міськ-кому партії зафіксувала, що у селі Федосіївці колгоспники їли пацюків. А у зведеній інформації секторів оргінструкторського відділу ЦК КП(б)У від 1 квітня йшлося про випадки людоїдства у Новомиргородському, Знам’янському та Новоукраїнському районах.
Під контроль брався і новий урожай: колгоспникам дозволялося видавати лише борошно у розмірі 10% обмолоченого врожаю за перші 3-4 доби молотьби.
Події 1933 року закарбовані в метричних книгах, що дає уявлення про помітне зростання смертності. За 1933 рік у Зінов’євську померло 4500 осіб, в Олександрії – 1583.
Через 13 років після першого штучного голоду, у 1946-1947 роках українцям довелося пережити ще один Голодомор.
У 1946 повоєнному році сталінський уряд наклав на випалену Другою світовою Україну план виростити 340 мільйонів пудів зерна, при тому що лише 77% площ довоєнних посівів України були придатні для сільськогосподарських робіт. Несприятливі погодні умови, відсутність техніки, сплюндрована земля, виснажені люди – це призвело до поганого врожаю. Відповіддю радянського уряду на незадовільне виконання плану були масові репресії та вилучання хліба, причому цей хліб вивозили в країни Східної Європи для допомоги місцевим соціалістичним режимам.
На вшанування жертв Голодомору й штучних голодів в Україні у краєзнавчому відділі Олександрійського міського музейного центру імені А.Ф. Худякової постійно діє виставка «Жнива скорботи». На ній представлені фото, документи 30-х років ХХ ст., книги про Голодомор в Україні та території сучасної Кіровоградщини, а також роботи місцевих митців з даної тематики.

Ярослава Волошко