Оксана Солов’ян: «Любов до дітей дає мені силу»

У першу неділю жовтня ми традиційно вітаємо педагогів з Днем працівників освіти. Це свято в Україні є одночасно і професійним, і днем вдячності – можливістю для учнів, студентів та їхніх батьків подякувати і висловити свою шану, повагу та підтримку педагогам. Адже у перекладі з давньогрецької слово педагог означає – той, хто веде дитину, провідник дитини.

За останні 30 років роль педагога кардинально змінилася. Сучасні українські педагоги-вчителі та вихователі – працюють по-новому, постійно підвищують кваліфікацію, мають проактивну позицію, а під час війни демонструють надлюдську силу та стійкість.
Педагог – той, хто несе світло. І наша розповідь сьогодні саме про таку людину нової формації – Оксану Солов’ян, директорку Олександрійського дитячого садочка №29, засновницю Академії розвитку дитини «Вундеркінд», різнобічно талановиту особистість, рушійною силою якої є любов до дітей.
«Серце віддаю дітям»
… З рідного села Андріївки Оксана приїхала до Олександрії, де жила бабуся, навчатися у жіночій гімназії, яка працювала при педагогічному коледжі ім. В.О.Сухомлинського. Вже у восьмому класі там викладався предмет введення у спеціальність. Тоді дівчинка вперше почула відомий вислів Василя Сухомлинського “Серце віддаю дітям”, але тоді й гадки не мала, що він стане головним принципом її життя. Важливо, що пролунала ця фраза з вуст улюбленого вчителя Віктора Андрійовича Косенка, який власним прикладом доводив її дієвість.
До речі, рішення навчатися в Олександрії Оксана прийняла самостійно після розповіді сусідки, яка працювала в гімназії вчителькою. Дівчинка взагалі росла дуже самостійною попри те, що емоційно дуже прив’язаною до батьків. Завжди хотіла довести, що все зможе, з усім впорається, всього досягне сама. Власне, так і сталося.
Після гімназії успішно закінчила Олександрійський фаховий педагогічний коледж, здобувши спеціальність «Початкова освіта». Але ще під час проходження практики у 4 класі школи №19 (сьогодні – гімназія «Сузір’я-19» – Авт.) зрозуміла: робота з маленькими дітьми – це не її. І вступила на навчання на кафедру української філології та журналістики Центральноукраїнського державного університету ім. В. Винниченка. Отримавши диплом бакалавра, знову усвідомила – це не те, чим хоче займатися далі. Тож пошуки себе тривали.
Потім була магістратура на факультеті управління проєктами у виші Полтави. Студенти вивчали американську систему ABC, із США приїздив професор, який наочно показав, як будувати успішні проєкти за цією системою. Тож Оксана навчалася відразу у двох вишах – у Кропивницькому на стаціонарі і в Полтаві заочно.
З двома університетськими дипломами, які дозволяли працювати у проєктному менеджменті, журналістиці, викладати мову і зарубіжну літературу в школі або працювати у шкільній бібліотеці, Оксана прийшла до управління освіти, впевнена, що швидко знайде гідну роботу. Але доля знову приготувала для неї випробування на міцність. Молодій спеціалістці запропонували лише по 0,25 ставки у двох різних навчальних закладах. Вона відмовилася.

23-річна директорка
А потім їй запропонували очолити щойно реконструйований дитячий садочок в Андріївці. Пропонували тричі – і вона двічі відмовлялася, бо ж маленькі діти – це не її, пам’ятаєте? Так і сказала керівниці відділу освіти Олександрійського району Валентині Ільющенковій: «Перепрошую, але у мене немає такої освіти, я не піду туди працювати, тим паче директором. І взагалі я в цьому повний нуль». Після цього прийшла на особистий прийом до очільника Олександрійської РДА Сергія Кузьменка – з проханням знайти для неї роботу. «У вас в Андріївці відкривається дитячий садочок. Іди туди працювати», – сказав він їй. «Ні, – відповіла Оксана, – перепрошую, але я не можу». І влаштувалася в РДА завідувачкою сектора економіки. Прийшла, відкрила таблиці й подумала: «Що я тут роблю? Буду шукати далі». І приїхала додому, де отримала вже третю пропозицію стати директоркою дитячого садочка. Оксана погодилася. Не знала ще, наскільки там затримається, але прийняла рішення спробувати. Чому б ні? Тим паче, бабуся завжди говорила: «Де людина народилася, там людина і пригодилася».
Коли нова директорка прийшла у дитячий садочок, там були лише відремонтовані, але голі стіни. Та потреба у закладі була – у той час був бебі-бум, адже батьки отримували хороші виплати, і у невеликому селі набралася група 20 різновікових дітей. Пропрацювавши пів року, Оксана знову пішла вчитися – вступила на кафедру дошкільної педагогіки Полтавського національного педагогічного університету. Це була її третя вища освіта. І здобути її вона вирішила тому, що робота у дитячому садочку почала їй подобатися. Молода 23-річна директорка не ставила себе вище своїх співробітників, адже розуміла, що без команди справи не буде. Разом з усіма мила, клеїла, прибирала, садила клумби. Дитячий садок відкрився 15 жовтня 2010 року.
«А ще я тоді згадала Василя Сухомлинського, як він вранці завжди першим приходив на роботу і всіх зустрічав, – розповідає Оксана. – І вирішила також увести це у свою практику. Приходила рано-вранці й зустрічала кухарів, педагогів, дітей. У нас у садочку були діти з різних сімей, в тому числі й тих, що опинилися у скрутних життєвих обставинах. У таких дітей була окрема шафа. Ми їх купали, переодягали, перевзували. І вони мене дуже любили, бігли до мене. Це така була, знаєте, щира дитяча непідкупна любов. Вона і стала моєю головною мотивацією працювати в селі. У мене був хороший колектив, який двічі удостоювався Дошки Пошани. Ми дуже багато вкладали у дитячий садок, жили своєю роботою. І це був один із найкращих дошкільних закладів у районі».
Працювали в Андріївському садочку педагоги і бухгалтер з Олександрії – їх на роботу підвозили. Фінансування було хорошим, керівництво РДА всіляко підтримувало дошкільний заклад. І він був кращим, ніж більшість міських. У 2011 році в ньому вже була мультимедійна дошка, ігровий майданчик від «Рошен». До дитячого садочка приїздили представники Міністерства освіти і науки подивитися, яким може бути заклад у невеличкому селі. У ті роки багато закладів освіти модернізувалися, у них впроваджувалися новітні технології.
12 років Оксана Солов’ян очолювала Андріївський дитячий садочок. І завжди говорить: директор успішний лише тоді, коли за його плечима стоять люди, які бояться його підвести.

Бьюті-сфера у США
А потім почалося повномасштабне вторгнення. Дитячий садочок закрився, а Оксана поїхала до родичів у Сполучені Штати Америки. І так склалися обставини, що залишилася там на пів року і планувала залишитися назавжди. Навіть заяву про звільнення про всяк випадок залишила у батьків. Подорожувала Америкою, працювала – стало у пригоді давнє захоплення з бьюті-сфери – нарощування вій. І непогано заробляла – усі знають, що українським жінкам за кордоном саме майстерність у бьюті-індустрії приносить хороший дохід.
Але одного разу вночі (сказалася 7-годинна різниця в часі) їй зателефонували з Олександрії й сказали: «Повертайся. Ти потрібна тут. Є класний дитячий садочок, де ти будеш працювати». Оксана відповіла: «Я подумаю». Але її серце вже почало битися в іншому ритмі, і подумки вона вже була в Олександрії. Єдине, що запитала: “А де попередня директорка того садочка?” Їй відповіли: “Пішла на пенсію”. І Оксана погодилася. А друзям і клієнтам в Америці сказала, що вона ще повернеться – не знала ж наперед, як усе складеться. Її завжди там радо чекають. А вдома чекали батьки, які доглядали за старенькою бабусею.
Дитячий садок і Академія «Вундеркінд»
Повернувшись до села, 28 лютого 2023 року Оксана звільнилася з Андріївського дитячого садочка і з 2 березня очолила дитячий садок №29 в Олександрії. Тоді його відвідували 33 дитини. Зараз 117. Налагодити ефективну роботу вдалося за підтримки керівництва міста й управління освіти Олександрійської міської ради. Колектив нову директорку прийняв добре, тож злагодженість також посприяла успішній діяльності. Оксана Вікторівна дуже коректно стала впроваджувати у закладі зміни, адже за пів року в Америці вивчала дошкільну освіту і бачила її переваги. До речі, кабінет директорки у дитячому садочку №29 – чи не найменше приміщення у закладі. Там лише старий стіл та стілець, і стіни прикрашають дитячі малюнки. Оксану Вікторівну у кабінеті можна застати дуже рідко. Вона весь час серед людей і поєднує декілька видів діяльності – продовжує робити гарні вії. А минулого року відкрила у приміщенні торговельного центру «Гранд Плаза» Академію розвитку дитини «Вундеркінд». Купити й облаштувати приміщення допоміг коханий чоловік – підтримка, опора і найкращий друг Оксани.
Чим Академія відрізняється від дитячого садочка? «На жаль, державна дошкільна освіта обмежена законами й актами. Я не говорю про те, що це погано, але є дуже багато недопрацювань, – говорить пані Оксана. – Немає наслідування між дошкільною і початковою освітою. Батькам доводиться винаймати репетиторів, які готують дітей до школи. Це недопрацювання Міністерства, адже кожен наступний міністр намагається змінити систему освіти по-своєму, але жоден не дослуховується до того, чого насправді нам не вистачає. Навіть новий Закон, який прийняли 1 січня 2025 року, зовсім недосконалий, там дуже багато прогалин, якими ми обмежені в дошкільному закладі. Тому в Академії діти навчаються за авторськими програмами, які ми розробляли разом з колективом. Ці програми передбачають те, що дитина, закінчуючи нашу Академію, повністю готова до школи – нової української школи, має початкові знання англійської мови, підготовлена до навчання в інтелект-класі. У нас є розробки, за якими ми працюємо, ми – усі педагоги Академії – постійно навчаємося, беремо участь в освітніх ярмарках, навчальних квестах, івентах. Я фінансую своїх працівників, які їдуть і здобувають нові знання. Тому що я зацікавлена в тому, щоб ми були конкурентоспроможними на освітньому ринку».
В Олександрії наразі багато центрів раннього розвитку, приватних дитсадків, студій. У кожного своя родзинка, а батьки мають широкий вибір, куди віддати на навчання дитину. «Випускники моєї Академії мають можливість прийти в будь-яку гімназію чи ліцей будь-якого міста, у будь-який клас, і я впевнена в їхніх знаннях», – підкреслює Оксана Солов’ян.
Навчаються в Академії діти від півтора до шести років. Більшість знань вони здобувають у цікавій ігровій формі. Є група денного перебування – з харчуванням і денним сном, є міні-садочок до 13.00. Працюють групи з вивчення англійської мови, логопед-дефектолог, АВА-терапевт, психолог. Академія відкрита для навчання дітей з особливими освітніми потребами. Тут намагаються зробити все можливе, щоб і дітям, їхнім батькам було комфортно.
Назва «Вундеркінд» – не випадкова. Усі діти мають свої здібності й таланти, потрібно лише їх вчасно помітити і допомогти розвинути. До Академії приходять мами з малюками, яким немає ще й року. Дітки м’яко адаптуються до нового розвиваючого середовища, а мами не лише бачать, як з малюками займаються педагоги, а й самі вчаться та розуміють, в яких напрямках працювати з дитиною вдома.
В Академії працює згуртований колектив однодумців, стимульований зарплатою і зацікавлений у постійному вдосконаленні та розвитку. Усі допомагають і підтримують один одного.

Вдячність і цінність
Усіма своїми знаннями, напрацюваннями та здобутками Оксана Солов’ян ділиться з колективами Академії та дитячого садочка №29, до яких батьки приводять дітей з усіх районів міста. Бо всі шукають кращого. І знаходять. «У нас у місті немає поганих дитячих садочків. Просто не вистачає ресурсів, щоб допомогти усім закладам стати кращими, – вважає Оксана Вікторівна. – Кожного року діти стають іншими. А ми повинні бути цікавішими для них, ніж смартфони й планшети. Це дуже важко – конкурувати з блогерами, з яскравою рекламою. Педагог має бути постійно в ресурсі, і я завжди говорю: моя мета – не змушувати дітей вчитися, а зацікавити їх у цьому. Діти мають бути здобувачами освіти, настільки вмотивованими, щоб вихователь запитував: “А ви знаєте?” І вони вже були готові слухати і розуміли, що зараз дізнаються про щось нове. У нас ніколи немає підсумку заняття з крапкою. Тобто завжди є запитання, на яке діти отримають відповідь на наступному занятті, і вони його чекають. Діти буквально з радістю біжать до нас, і багато батьків публікують у соцмережах такі відео. І це приємно, тому що я розумію, що насправді девіз «Серце віддаю дітям» недаремно з’явився в моєму житті. Для дітей важлива доброзичлива аура, можливість розкритися. А головне – любов. Ви знаєте, можна бути досвідченим педагогом, мати три вищі освіти, мати безліч базових знань, але бути не тим вихователем, якого люблять.
У мене є правило: я повинна сім раз обійнятися з дітьми. Навіть мої випускники і випускниці, коли бачать мене на вулицях міста, біжать обійматися. І цей емоційний зв’язок насправді важливий.
Наші діти зараз усі особливі, тому що ми живемо в умовах війни. Вони навчаться читати, писати, а дитинство у них одне. Ми робимо все, щоб наш дитячий садочок №29 називали садочком свята. Ми і в Академії зустрічаємо діточок та батьків креативно. Батькам приємно, вони йдуть, заряджені позитивом. У нас вихователь не вище над дітьми, а завжди на рівні дитячих очей».
«Я роботу не несу додому, – продовжує пані Оксана. – Особливо, коли є певні проблеми, завжди говорю своїй сім’ї: «Я вас дуже сильно люблю, настільки, що не перекладатиму на вас свої негаразди». І коли ти це не проговорюєш вдома, твої проблеми стоять на паузі, і їх можна вирішити наступного дня. Тобто будинок, сім’я – це те місце, яке треба берегти й захищати. Я це рішення прийняла не так уже давно, але воно дієве. Робота за межами. Якщо вдома якісь проблеми, я їх також не несу на роботу. Я чітко розмежовую. Мій ресурс – це неділя, це сімейний день, це коли ми йдемо в гості до батьків, батьки в гості йдуть до нас, ми проводимо час разом, а телефон стоїть на безшумному режимі. Вранці ми любимо пити каву і спілкуватися, без телефонів. Ми багато подорожуємо з чоловіком. Нехай це навіть подорож до лісу або до парку. У нас є прекрасний парк, який просто надихає».
На запитання, що мотивує завжди залишатися в ресурсі, пані Оксана відповідає: «Мій успіх – це молитва моїх батьків і віра – я віруюча людина. і підтримка саме моєї віри. Це перше. Друге – це моя наполегливість і цілеспрямованість. Якщо у мене щось не виходить, я буду шукати всі методи, всі прийоми для того, щоб досягти поставленої мети. Я не залишусь на півдороги. І третє – це любов. Любов до моєї роботи, до людей, і звичайно до дітей. Усім, кого я беру на роботу, завжди говорю: “Якщо ти не любиш дитину, у тебе нічого не вийде. Якщо любиш, ти все подолаєш”. Тому все це є любов. І це не банально, це моя сила.
У мене неодноразово була можливість змінити сферу діяльності. І я не була б поганим фахівцем на іншій роботі. Але я це люблю і я це роблю з любов’ю. Це мене відрізняє від багатьох інших людей. Щоб бути хорошим педагогом, треба любити дітей. Ти вчишся для того, щоб їм допомогти. Якщо ти бачиш, що твоя дитина чогось досягає, ти розумієш, що ці досягнення – це завдяки тому, що ти зробила. І це тебе мотивує продовжувати і продовжувати робити далі. Я пам’ятаю своїх учителів, які сіяли любов у моє життя. Віктор Андрійович Косенко, його дружина Алла Леонідівна, викладачі педагогічного коледжу, університету. Зараз мене дуже підтримує начальник управління освіти, міська рада. Вони бачать результат моєї роботи.
Хороший результат – це коли тебе обіймають діти при зустрічі, коли тобі дякують батьки. Ця вдячність спонукає працювати далі. Тому напередодні професійного свята бажаю своїм колегам саме вдячності – від батьків, від держави. Хочеться, щоб нас почув міністр освіти, тому що людям дуже складно жити на ці маленькі зарплати. Дуже складно працювати у закладах освіти під час війни. Люди втрачають ресурси, люди розраховуються. Я б хотіла побажати освітянам вдячності і цінності. Коли будуть ці два фактори, усе інше додасться».

Ярослава Волошко