Зустріч з олександрійцями – учасниками Олімпійських ігор у Парижі

Головною спортивною подією року у світовому масштабі стали, безумовно, тридцять треті Олімпійські ігри-2024, які нещодавно проходили у французькій столиці, м.Парижі. Точніше, подією навіть не року, а чотириріччя, оскільки літні олімпіади (як і зимові) ось уже 130 років проводяться раз на 4 роки. І тим більша відповідальність лягає на спортсменів, адже протягом такого тривалого міжігрового періоду треба бути весь час на піку форми, і участь у всіх поточних відповідальних змаганнях повинна не завадити підготовці до участі в Олімпіаді, а йти у суворій відповідності й координації з головною метою.
Трохи про ці Олімпійські ігри. На наш погляд, в тому, що Міжнародний олімпійський комітет після тривалих дебатів обрав місцем проведення ювілейних ігор саме «столицю світу» (як часто називають Париж), є певний символізм. Справді, другі сучасні Олімпійські ігри, відроджені французом – бароном П’єром де Кубертеном, проходили в Парижі у 1900 році, бо перші, 1896 року, як данина традиції стародавнім еллінам-олімпійцям, було вирішено провести в Афінах. Потім, вже вдруге, літні Олімпійські ігри Париж приймав у 1924 році. І ось, рівно через 100 років (знову кругле число!) столиця Франції втретє виборола собі право на Олімпіаду. (Ну а якщо вже бути до кінця точними, то Франція за свою історію аж шість разів ставала господаркою олімпіад, бо крім літніх, ще тричі проводила в себе зимові Олімпійські ігри!)

Але не лише круглими числами відзначилася тридцять третя за рахунком Олімпіада – вона виявилася особливою, з якого боку не поглянь. (Мабуть, варто було б якось проаналізувати всі ці сторони, починаючи від абсолютно неординарного, чаруючого і вражаючого дійства урочистого відкриття спортивного свята, його проведення та закриття. Але це вийде досить тривала розмова, тому відкладемо її на потім). І обмежимося поки що лише загальними фактами. Наприклад, на Олімпіаді в Парижі вперше в історії була представлена однакова кількість спортсменів і спортсменок (хай живе гендерна рівність!). Далі: для поліпшення програми та загальної концепції ігор до 28 основних олімпійських видів спорту, як додаткові були обрані такі екзотичні види, які ніколи раніше не були на олімпіадах: брейк-данс, спортивне скелелазіння, скейтбординг і серфінг – з метою дозволити встановити новий стандарт для інклюзивних, гендерно збалансованих й орієнтованих на молодь ігор. Причому олімпійські змагання з серфінгу проводилася аж на Таїті, у Французькій Полінезії (зрозуміло, чому – бо цей вид можливий лише на багатометрових хвилях океану).
І ще одна, хоча й не остання, але дуже важлива деталь: до Олімпіади в Парижі не були допущені представники країн-агресорів: ще на початку лютого 2023 року на офіційних рівнях у США, Великій Британії та Франції прозвучали рішення щодо блокування участі російських та білоруських спортсменів на Олімпійських іграх у Парижі 2024 року. 22 червня 2023 року, Парламентська асамблея Ради Європи (ПАРЄ) ухвалила резолюцію з рекомендацією МОК не допустити російських та білоруських атлетів на Олімпійські та Паралімпійські ігри в Парижі навіть під нейтральним прапором. Це рішення ухвалили 71 голосом «за» та 4 «проти». Виняток з цього рішення отримали лише по 15 спорт-сменів від росії і білорусі, які не були помічені у публічних висловлюваннях про підтримку війни проти України і ніяк не пов’язані з воєнщиною обох згаданих країн. Але навіть ці представники не були допущені до церемонії відкриття і мали право виступати на змаганнях виключно без будь-яких емблем і прапорів. Їх і їхні виступи зовсім не показували у своїх репортажах переважна більшість світових телекомпаній. Такі собі спортсмени-привиди країн-ізгоїв…
А тепер про особливості Олімпіади-2024 для України. Найперше: Україна, яка веде кровопролитну війну проти російської агресії, тим не менш спромоглася представити на ігри свою команду у складі 140 спортсменів. Слід зазначити, це найменша чисельність української олімпійської збірної за всі часи. Але ж то були мирні часи… Разом з тим українські олімпійці не лише гідно виступили на іграх, показавши у багатьох з 32-х видів пристойні або навіть блискучі результати, а й завоювали більше золотих медалей, ніж на двох попередніх іграх разом узятих. І ще одне: Україна на цих іграх змогла вперше представити спортсменів у декількох видах. Наприклад, футбол майже від самого початку сучасних ігор був олімпійським видом, але вперше за часи незалежності Україну представила наша збірна лише зараз, на Олімпіаді в Парижі. Ось на цій ноті ми і закінчимо наш довгий вступ у тему, бо розмова далі піде саме про український футбол на Олімпійських іграх.
Минулого тижня футбольний клуб «Олександрія» зробив подарунок своїм шанувальникам, організувавши прес-конференцію за участю футболістів клубу, що входили до складу національної збірної України в Олімпійських іграх-2024. Таких «олександрійців» аж троє: півзахисник Артем Шулянський, лівий захисник Олександр Мартинюк та воротар Георгій Єрмаков. Усі вони, а також тренер ФК «Олександрія» Руслан Ротань спілкувалися з представниками місцевих ЗМІ в конференц-залі Будинку футболу, що біля стадіону «Ніка». Відповідаючи на запитання журналістів, хлопці розповідали, звісно ж, більшою частиною про олімпійські враження.
Отже, українська збірна виступала на Олімпіаді в Парижі у групі B, де змагалася проти Іраку, Марокко та Аргентини. Наші обіграли Марокко (2:1), поступилися Іраку (1:2) та Аргентині (0:2). У підсумку збірна України посіла третє місце у своїй групі, завершивши цим свою участь у Олімпійських іграх-2024. Готував збірну олімпійську команду України до виступів у Парижі головний тренер ФК «Олександрія» Руслан Ротань. Помічниками тренера були Євген Баришніков, Сергій Кравченко та Євгеній Гресь.
Як ззначили всі четверо співрозмовників, прибувши на Олімпійські ігри, вони передусім відчували велику відповідальність, адже представляли країну, у якій війна. А тому необхідно було показати себе з якнайкращого боку, гідно представити Україну.
Ще один невеликий відступ. Олімпійські ігри, як це вже було зазначено, є вершиною для кар’єри будь-якого спортсмена. А стати чемпіоном, призером або навіть просто учасником Олімпіади є для всіх найбільшою мрією. Так завжди було в усіх видах спорту. Але крім одного: якось так складалося досі, що серед провідних світових футбольних збірних участь в Олімпійських іграх якраз і не вважається такою вже аж надто престижною – для них набагато важливіші, скажімо, світові чи континентальні, кубкові чемпіонати, яким світові зірки віддають перевагу перед олімпіадами. Як приклад (взятий випадково), такі мега-футболісти, як Марадона, Ліонель Мессі, Кріштіану Роналду та чимало інших за свої довгі спортивні кар’єри ні разу не виступали на Олімпійських іграх, хоча, звісно ж, цілком могли б за бажання…
Звідси запитання: чи відчували українські олімпійці, які раніше вже мали досвід участі у міжнародних футбольних зустрічах, якусь особливість ігри на Олімпіаді в Парижі, порівняно з іншими важливими матчами?

Руслан Ротань: – Не знаю, як щодо престижу участі на Олімпіаді для інших команд чи гравців, а для нас це було дуже важливо. І склади команд інших учасників, до речі, там були доволі сильними…
Олександр Мартинюк: – Перші мої враження від Олімпійських ігор: ти виходиш на поле і в тебе по тілу – мурашки від того, як уболівальники скандують, кричать, підтримуючи тебе і твою команду. Від цього – незабутні переживання. Не знаю, чи доведеться ще раз колись таке відчути на Олімпіаді, але дуже хотілося б. Тому на даний час – це найкращий досвід для мене.
Артем Шулянський: – Дуже хотілося потрапити на такі змагання, як Олімпійські ігри. Тому щасливі, що взяли участь. Це великий крок вперед для нас.
Рівень дуже високий. Загальна атмосфера також особлива. Наприклад, рівень підтримки команд Аргентини і Марокко з боку іхніх уболівальників був просто шаленим. Але і підтримку українських уболівальників ми теж добре відчували, за що ми їм дуже вдячні.
Георгій Єрмаков: – Зрозуміло, що це історична подія для всієї країни, тому що це перша футбольна збірна на Олімпіаді незалежної України і для нас участь у ній – велика честь.
– Який з трьох матчів виявився для української збірної найважчим?
Руслан Ротань: – Найважче було, як це не парадоксально, у матчі з Марокко. Тому що ця команда відзначається класними, дуже сильними гравцями, хоча в тактичному плані вона більше грає, так би мовити, «в кучі». Більше роблять за рахунок того, що гравці порушують структуру, і це для нас була проблема. Он Олександр може підтвердити, що на його фланг збиралися іноді 5-6 гравців, за рахунок чого вони мали чисельну перевагу, а на решті ділянок поля виявлялася повна порожнеча… Але в принципі ми і скористалися цими вільними зонами, які суперник залишав. Тому з одного боку, це була складна гра, в якій суперник застосовував те, що зараз у футболі рідко зустрічається, а з іншого, мароканці надали нам достатньо простору для реалізації наших ідей.
Стосовно двох інших ігор. З Іраком – це був перший матч, старт турніру, і він зазвичай відбувається з хвилюванням. Це хвилювання, на мій погляд, і завадило. Тим паче, коли забили гол, почали робити такі помилки, які зазвичай рідко допускаються. Пропустили гол, отримали стрес, з якого, на жаль, потім вже не вийшли.
А в грі з Аргентиною – якщо брати в основному, то мабуть, це найкраща команда, з якою ми грали. Команда структурна, яка чітко знає, що вона хоче. Звісно, ми теж знаємо, чого хочемо, але майстерність у аргентинців (слід віддати належне) на дуже високому рівні.
Ця перша олімпійська участь української збірної надасть досвіду нашим гравцям. І цей дуже важливий міжнародний досвід потрібний не лише гравцям, а й тренерському складу також.
– З якими труднощами зіткнулася збірна під час підготовки?
Р.Ротань: – Найважче було зібрати склад команди. Як ви бачили, під час чемпіонату Європи це був один склад, який, в принципі, вже був готовий. Але в березні, коли ми поїхали грати з Японією, стало зрозуміло, що такий склад буде важко зібрати, і ми потихеньку стали готуватися до того, що на Олімпійських іграх буде інший склад.
Перед Олімпійськими іграми вели дуже багато перемовин з президентами клубів, тренерськими персоналами. Нам весь час казали: «Так, так, звичайно!» Але, на жаль, не змогли ми домовитися. Особливе розчарування, мабуть, викликає та обставина, що українські клуби не допомогли. У цій ситуації, на мою думку, було б єдино правильним рішенням відпустити всіх. І тим більше, що в чемпіонаті була домовленість про перенесення туру, і завдяки цьому команди могли б спокійно готуватися. Та на жаль, так не сталося. Але разом з тим я вважаю, що ми поїхали на Олімпіаду в Париж в дуже гарному складі, та у нас не було зіграності. Ми всього один турнір провели у Франції в рамках підготовки і по суті, приїхали готуватися у Францію в складі, в якому неможливо тренуватися: п’ятнадцять польових гравців, і будь-який тренер вам скаже, що не можна так готуватися. Ми тренувалися на маленьких відстанях – це була проблема…
– Попри це, як вдавалося зберігати мотивацію?
Р.Ротань: – Це перші Олімпійські ігри, і я думаю, що найголовніша мотивація – у нашій країні війна, і ми повинні були бути гідними наших захисників, які боронять Україну на полі бою і дають можливість українським спортсменам брати участь у змаганнях ось такого, найвищого рівня…
– Чи була можливість нагадати про це світовій спільноті?
– Так, при нагоді ми завжди говоримо про війну в Україні на всіх міжнародних зустрічах.
– Наскільки важливим виявився олімпійський досвід і що нового привнесе він у ваші подальші тренування?
Руслан Ротань: – Такий досвід не може бути не важливим: він піднімає на новий рівень, він вчить, він спонукає брати від інших найкраще.
Футбол (європейський) – він сам диктує свої правила. Тому стовідсотково – навіть з ігор з тими командами, з якими нам довелося зустрічатися, ми візьмемо щось нове.
– Плани на майбутнє?

– Необхідно піднімати власний міжнародний імідж, ставити максимальні завдання: кожен матч – перемога. Коли є мета, до неї треба прагнути, і тоді все вийде.
– Ну і власне, як визначив П’єр де Кубертен, олімпійський принцип – «Головне не перемога, а участь», тож в будь-якому разі ви тепер – олімпійці, і звання «учасник Олімпійських ігор» у вас уже ніхто не відніме і нічим не зітре – це назавжди…
– Так, тепер є що дітям розповісти, – жартує Руслан Ротань.

Олександр Наріжний