Ігор Бурчак: «Аматорський театр вигідно відрізняється від професійного»

Спокійний та усміхнений, з добрими очима, щирий і дружній. Його поява завжди викликає посмішку, і навіть ледве знайомим з ним людям здається, що знають його все життя – настільки він для всіх свій. Він одночасно схожий і несхожий на своїх персонажів, не боїться бути різним на сцені і змінювати амплуа. Глибоко відчуває світ і людей, має золоті руки і власні принципи, любить подорожувати, наповнюючись новими враженнями. Все це – про актора народного аматорського театру Палацу культури «Світлопільський» Ігоря Бурчака.

Він знайомий глядачам за ролями у виставах: «За двома зайцями», «Не покидай мене», «Хомо Еректус, або Обмін жінками». За останні два роки зіграв у трьох нових спектаклях народного аматорського театру: яскравого і характерного Степана у драмі за мотивами творів Шолом-Алейхема «Мир вашому дому», Чоловіка в «Чорториї» та містера Хеннінга у драмі за п’єсою Віньї Дельмар «Щастя бути разом».
Народився Ігор в Олександрії, а потім батька – державного службовця – перевели працювати до Кропивницького, і родина поїхала з ним. В обласному центрі Ігор виріс, закінчив школу і КІСМ (зараз – Центральноукраїнський національний технічний університет). Маму Ігоря – лікаря-фізіотерапевта – добре знають олександрійці старшого покоління, вона працювала з Юрієм Осмоловським і Олександром Холодовим.
Дванадцять років тому Ігор приїхав до Олександрії. Потім деякий час жив і працював у Києві. Три роки тому повернувся. З перших днів повномасштабного вторгнення служить у добробаті при ТРО – на добровільних засадах.
Друзі Ігоря знають, що у нього золоті руки, а його вироби з деревини – це справжні витвори мистецтва. І не лише з деревини. Підставки під телефони, канцелярське приладдя, вивіски, мебельні елементи, предмети інтер’єрного декору вражають майстерним виконанням, естетикою та стилем.

Театр увійшов у життя Ігоря, можна сказати, випадково. Хоча це історія із розряду невипадкових випадковостей. Добре знайомий з Тетяною Бессмольною, Дмитром Клюєвим, Євгеном Грановським, одного разу Ігор, напівжартуючи, запитав у Дмитра, чи знайдеться для нього роль у виставі. Невдовзі його запросили на проби до народного театру Юрія Дзбановського. Сценічного досвіду в Ігоря не було, не враховуючи шкільних постановок. Юрій Ігорович послухав, як Бурчак читає, і відразу дав роль у виставі «Хомо Еректус». Звичайно, новачку допомагали і режисер, і актори театру. І дебют вийшов вдалим, відгуки про роботу Ігоря були схвальними. Він зіграв реакційного соціаліста без моральних принципів та ідеалів. У цій виставі не було жодного позитивного героя.
Наступною виставою стала драма «Не покидай мене». Для втілення образу капітана Міхасьова – командира жіночого батальйону, Ігорю довелося передивлятися кінострічки, йому багато допомагав Дмитро Клюєв. Ця роль потребувала багато душевних сил та емоцій.
Потім були вистави «За двома зайцями», «По ревізії». «Чомусь граю тільки питущих», – жартує Ігор. «Не просихає» і Степан – герой вистави за творами Шолом Алейхема «Мир вашому дому». А от два останні персонажі – Чоловік і містер Хеннінг – респектабельні. Останній навіть крупний бізнесмен, голова компанії.
Ігор не копіює професійних акторів, а створює свої власні образи, осмислюючи їх по-своєму. Приміром, у новій виставі замість «Здрастуйте, дядя Степан», запропонував говорити: «Доброго дня, Степане Андрійовичу», і відповідь: «А, москалику, прийшов»! Тож і його герої виходять колоритними, такими, що запам’ятовуються.

Разом з тим, Бурчак самокритичний, і справедливо вважає, що немає меж досконалості, бачить свої недоліки на сцені, багато чому хотів би навчитися. Проте це не заважає йому дискутувати з режисером, відстоюючи власну точку зору. «У кожну роль привносиш частинку себе, думаєш, як би вчинив у тій чи іншій ситуації, пропускаєш образ героя через себе, – розповідає Ігор. – Коли граєш з партнером, чекаєш його ключового слова, а коли починається імпровізація, не завжди можна швидко зреагувати. Тому точність реплік важлива. Так само як і робота суфлера: не треба читати весь текст, важливо зрозуміти – актор тримає паузу чи забув початок фрази – і дати перше слово».
Зараз глядач вибагливий. Але театр продовжує жити. У чому секрет? «Театр – це живе спілкування, контакт із залом. Як говорив Юрій Дзбановський: спектакль йде у даний час для даних глядачів. Завтра він буде зовсім іншим. Майбутнє у театру є. І я не жалкую, що театр є частиною мого життя. Він урізноманітнює будні і дуже стимулює працювати над собою, – вважає актор. – Колектив у театрі дуже хороший. Режисер Юрій Дзбановський був хорошим педагогом і другом. З ним можна було обговорити проблеми, порадитися. Він по-батьківськи, без повчань, підказував, радив. Сьогодні його традиції продовжує режисер Тетяна Бессмольна, яку я дуже поважаю».
«Знаєте, чим ми вигідно відрізняємося від професійного театру?, – запитав наостанок Ігор. – У професійному театрі існує жорстка конкуренція, ревнощі, і все це часто призводить до «підстав» і провокацій, аби отримати роль. Всі посміхаються один одному, але всередині ненавидять. У нас такого немає. Ми дружні й підтримуємо один одного, допомагаємо.
Хочеться, щоб війна закінчилася і повернутися у старе русло. Театр – це віддушина від мирських проблем, яка дає можливість спілкуватися з приємними людьми і займатися улюбленою справою».
Режисер народного аматорського театру ПК «Світлопільський» Тетяна Бессмольна: «Ігор дуже надійний актор. Своєрідний, виразний. Працьовитий і послідовний, використовує в роботі над виставами й акторській грі розумові здібності, шліфує ролі, щоб зробити образ максимально природним і живим. Ретельно працює над образом, підбирає костюми і реквізит, відстоює власну точку зору, вносить корективи, радиться – поки не знайде те, що потрібно. Це хороша якість для актора. Образи виходять дуже реалістичними, глядач вірить героям Ігоря. З ним приємно працювати – грамотна, розумна, делікатна людина. Тонко відчуває правду і брехню. Майстер на всі руки. Відповідальний і дружелюбний, безвідмовний, його поважають у колективі. Дбайливий син. Піклується про свою родину. Людяний і добрий. У мене в дворі квітнуть подаровані ним кущі розкішних троянд. Волонтер, який дуже багато робить для підтримки військових. Усі актори народного аматорського театру наближають Перемогу і багато працюють на культурному фронті».

О.Маріїнська