Олександр Богуцький: “Життя – творча штука”

Начальник районної котельні КП “Теплокомуненерго” Олександр Богуцький у народному аматорському театрі Палацу культури “Світлопільський” грає з 1993 року. Різноплановий актор задіяний у всіх виставах. Багатогранність натури дає йому змогу вжитися в будь-який образ – і в усіх він виглядає органічно, глядач йому вірить. Кожна його роль запам’ятовується. А яка у Богуцького улюблена? Що важливо для нього, як актора? Про це Олександр розповів читачам ОТ.

За професією Олександр інженер-електрик. Родом – із міста Сіверська поруч зі Слов’янсь-ком. В Олександрію приїхав за направленням після закінчення Донецького політеху в 1982 році разом з іншими молодими фахівцями. У відділі кадрів об’єднання “Олександріявугілля” розповіли, яким автобусом добиратися до ТЕЦ-1-2. Головним інженером на цьому підприємстві працював Юрій Дзбановський – режисер народного аматорського театру. Суворий і серйозний, він вісім місяців навчав і стажував новачка, приймав у нього іспити. Ви теж подумали, що з цього моменту починається “театральна історія Богуцького”, що режисер розгледів талант і запросив на проби? Виявляється, ні. Спочатку була самодіяльність на виробництві.
Молоді фахівці організовували культурне дозвілля для співробітників. Директор ТЕЦ 1-2 Анатолій Садомиченко творчі прояви заохочував, всіляко допомагав і підтримував. Крім того, молодь займалася спортом і брала активну участь у громадській роботі. Самодіяльний колектив ТЕЦ 1-2 користувався популярністю. Здебільшого організовували заходи для своїх в естрадно-гумористичному жанрі. Давали по чотири концерти на рік, абсолютно різні: до Дня енергетика, Восьмого Березня, Першого квітня тощо. Сценаристом і режисером був Олександр Богуцький. Але, підкреслює він, це була колективна творчість. Природно, Олександр і сам виступав на концертах. Тож до приходу в театр сценічний досвід у нього був: співав ще зі школи, трохи грав на баяні, плюс вищезгадана самодіяльність.
Це тільки на перший погляд здається, що енергетик – далека від творчості професія. “Енергетика – це теж творчість, мінливий процес, що вимагає нестандартного підходу до вирішення багатьох завдань”. Життя взагалі творча штука, – каже Богуцький. – Мій батько був шахтарем. Він говорив: “Шахта – це живий організм, який дихає і рухається”. Так можна сказати про будь-яку професію”.
У 1993 році Олександр вирішив прийти в театр. Сам. Режисер Юрій Дзбановський, який поблажливо ставився до “самодіяльних капусників”, Богуцького в театр прийняв без розмов. І дав роль… Бога у виставі “Святий і грішний”. Уявляєте? Ось так одразу – і Бога. Чудовий дебют. Звісно, Олександр відчув різницю, чим самодіяльність на ТЕЦ відрізнялася від театру, нехай і аматорського. Театр передбачає тривалу підготовку до кожної вистави, серйозну роботу і відповідальність.
Сьогодні Олександр пишається тим, що грав із такими корифеями народного аматорського театру, як Володимир Панюта, Ія Мамаєва, Неля Куманенко, Єлизавета Арська. “Театральної освіти у мене немає, але я вчився, дивлячись на гру великих акторів: Ростислава Плятта, Фаїни Раневської, Інокентія Смоктуновського, Євгена Євстигнєєва, Георгія Жженова”, – розповідає Богуцький.
Олександрійці бачили його у виставах “Святий і грішний”, “Лялька для нареченої”, “Сто тисяч”, “Кома”, “Вечір”, “Хомо еректус, або Обмін дружинами”, “Похоронок не було”, “Не покидай мене”, “По-модньому”, «Мир вашому дому» та у новій постановці Тетяни Бессмольної – драмі «Щастя бути разом». У 2012 році за ролі у двох виставах за п’єсами Антона Чехова – “Ювілей” і “Пропозиція” – Олександр отримав диплом “Театральної весни Кіровоградщини” за найкращу чоловічу роль. Найсильнішою виставою Богуцький вважає “Рядові”, де грав Дервоєда. Ця роль людини, на очах якої фашисти спалили дружину і однорічну дитину, була найважчою для нього. У цій виставі Олександр грав разом із донькою Наталією. Друга дочка, Олена, теж могла брати участь у постановці, але тоді виховувала маленьку дитину.
А яка роль найулюбленіша? “У комедії “За двома зайцями”. Я грав Кирила, друга Голохвастова. Вийшов, сказав: “Пропала випивка!” – зірвав оплески. І все. Класна роль, люблю її дуже!”, – зізнається актор.

Богуцький завжди мав свою точку зору, відстоював власне бачення образу. І режисери до нього дослухаються. “Я, звісно, вередливий. Але мені важливо бачити психологічний портрет персонажа, розуміти його, потрібна глибина, – говорить він. – Не завжди драматурги ретельно прописують кожен образ, доводиться пропускати його через себе і намагатися зрозуміти, що рухало героєм – тоді можна зіграти переконливо”.
Олександр Анатолійович про себе, про театр, про життя:
– Ви питали, який я? Є в мене два улюблені мультики: “Комаров” (про допитливого хлопчика, який утік із дитячого садка влітку на прогулянку) – шалено філософський, і “Просто так”. Ось вони мене характеризують, який я є.
– З Юрієм Дзбановським ми сперечалися не тільки з приводу ролей. Говорили про життя, про світоустрій, про філософію. Це цікаво.
– Для будь-якого актора дуже важлива реакція глядачів. Очей людей, що сидять у залі, я не бачу: зір не дозволяє, але реакцію чую. Це дуже цінно. Додає енергії, емоцій.
– Приємно, коли хвалять. Але захвалювати не треба. Злетиш на хмари, а потім боляче падати. Від в’язниці, суми і “зоряної хвороби” зарікатися не варто.
– У нас у театрі всі актори молодці. Коли вони грають – я дивлюся на них і намагаюся “влізти” в кожен образ, пропускаю його через себе. Я людям вірю. Хоч і обпікався не раз, а все одно – люблю і вірю. Мені здається, це правильно, так і має бути.
Режисер народного аматорського театру Палацу культури “Світлопільський” Тетяна Бессмольна про Богуцького відгукується тепло:
– Дуже високоінтелектуальна і порядна людина. Врівноважена, постійна і дисциплінована – не пропускає жодної репетиції. З ним дуже рахувався Юрій Ігорович Дзбановський – Олександр був у нього помічником режисера і залишився у мене. Я надзвичайно ціную його як розумну, грамотну, начитану людину і завжди прислухаюся до його зауважень. Він дуже різнобічний актор. Яку б роль йому не дали, можна впевнено сказати: він із нею впорається, втілить образ так, як задумав режисер, і додасть щось своє. Йдеться про будь-яку роль – драматичну, ліричну, гумористичну. У нього “голос Левітана”, він дуже добре читає тексти. Саша хороший друг, сім’янин. Дуже любить театр, відданий йому. У нього чудове почуття гумору. Надійний, на нього завжди і в усьому можна покластися.
Залишається додати, що, всупереч міфам про солодке життя акторів, творчість вимагає дуже багато ресурсів, особливо душевних. Але при цьому багато артистів виглядають молодшими за свій вік. Тобто, сцена стимулює їх бути в хорошій формі. Це свого роду компенсація нервових і фізичних витрат.

Олена Карпачова