100 ляльок Ірини Углової

У кожної з них своє ім’я: Соломія, Осіння, Вікторія, Роксолана, Бузкова з зайченям, Лілея, Козак із Козачкою. Гарні і незвичайні, вишукані, стильні, з ретельно підібраними за кольором і текстурою тканинами та оздобленням. Створення однієї великої ляльки займає в середньому тиждень. 100 ляльок – від немовлят до літніх жінок і чоловіків. Кожна з них – особистість зі своїм характером, образом і неповторним вбранням, має свою вроду та вдачу. В кожній ляльці вгадується вік, статус і статки.

7 березня в Олександрійському міському музейному центрі відкрилася виставка «Авторська лялька-мотанка Ірини Углової». Виставка яскраво демонструє, як народна лялька, що була значно простішою у своєму виконанні, дійшла до витвору мистецтва.
Пані Ірина живе в Олександрії порівняно нещодавно. Вона народилася в Енергодарі, де закінчила художню школу. Має диплом художника-оформлювача та вітражиста Запорізького художнього училища. Закінчила художньо-графічний факультет Криворізького державного педагогічного інституту.
Під час навчання у Кривому Розі познайомилася зі своїм чоловіком Олександром, також художником, учнем Олександра Охапкіна. Разом із ним вони з 1996 по 2022 рік працювали на Запорізькій атомній електростанції. У вільний час займалися творчістю. Олександр – живописець, Ірина – графік. Її роботи експонувалися на виставках в Україні і за кордоном, зокрема, у Туреччині.
Півтора року тому Ірина разом із чоловіком Олександром переїхала в Олександрію до свекрухи.
– 27 років ми працювали в Енергодарі на Запорізькій АЕС, – розповіла пані Ірина. – Чоловік – художником у цеху господарчого обслуговування, де виготовлялася сувенірна продукція, яку презентували гостям станції, у тому числі іноземним делегаціям. У нас не було такого дня, щоб на станції не піднімали прапори інших країн. Раз на декілька років обов’язково приїздила міжнародна місія МАГАТЕ. Я працювала у групі промислової естетики художником-конструктором (дизайнером), створювала ескізи дизайн-проєктів оформлення приміщень, інформаційні та іміджеві стенди, плакати тощо. Із сімох співробітників групи троє залишилися там працювати дотепер.
– Як вдалося виїхати з Енергодару?
– Пів року ми прожили в окупації, а потім вирішили їхати, поки була можливість. Мій молодший брат працював у відділі ядерної безпеки. Він виїхав на пару місяців раніше. Коли їхали ми, співробітників АЕС уже не випускали, тому приховували місце роботи, всі позначки на документах стирали або заклеювали. Взяли валізу, кота і поїхали. Виїжджали складно. Але вірили, що їдемо всього на пару місяців і швидко повернемося після деокупації.
Тікали звідти, просто тому що більше жити так не могли. Зв’язку майже не було, шукали точки, з яких можна було зателефонувати рідним. Вікна чоловікової майстерні посікло уламками снарядів. Я відкрита і пряма людина, звикла говорити все людям в очі. Деяким співробітникам, які раділи «русскому миру», відверто сказала, що про них думаю.
Росіяни тричі заходили на станцію, перші два рази якось несміливо, наче розвідували обстановку, а втретє – третього березня 2022 року – уже нахрапом, стріляючи з танків та гармат. У будь-який момент все могло вибухнути і сталося б незворотне. Ті, хто був на роботі того дня, вже не змогли вийти зі станції.
Шлях до Олександрії був важким. Але ми тут, у місті, де виріс мій чоловік Олександр. Живемо тут з першого вересня 2022 року.

– Мабуть, у перші місяці повномасштабного вторгнення було не до творчості. Але Ваша перша лялька-мотанка була зроблена в Олександрії.
– Звичайно, деякий період після 24 лютого 2022 року не було ні бажання, ні можливості займатися творчістю. В Енергодарі з настанням темряви треба було вимикати світло і щільно завішувати вікна. В Олександрії ми за певний термін заспокоїлися і зрозуміли, що треба діяти, адже роботу ми втратили. Купили всі необхідні матеріали, почали малювати. Я завжди любила майструвати. У лютому 2023 року захотілося зробити ляльку-мотанку, давно мріяла спробувати. Тож перша лялька з’явилася рік тому. Я принесла її до Олександрійського міського музейного центру. А першого Янгола подарувала вчителеві мого чоловіка Олександру Охапкіну.
– Ляльки виходять саме такими, як Ви їх задумуєте?
– Не завжди. Часто буває: плануєш по-одному, а виходить по-іншому. Мабуть, це залежить від чогось вищого. Спочатку я просто підбираю клаптики тканини, з яких буде створена майбутня лялька. Я люблю робити ляльок на замовлення, в процесі створення думаю про людину, якій належатиме лялька, уявляю її. Замовники говорять, що відчувають тепло від ляльки, яка стає особистим оберегом. Усі ляльки для мене дорогі, у кожну, навіть у найменшу, вкладено душу.
Частина коштів від кожної проданої ляльки йде на допомогу ЗСУ.
– У вас троє синів. Вони живуть з вами?
– Ні, вони живуть за кордоном. Старший – програміст, середній – дизайнер, молодший ще навчається, він студент третього курсу, вивчає медіа-продакшн. Всі вони разом із моїм чоловіком допомагають мені в усьому.

– Ваші побажання жінкам.
– Витримки. Треба вчитися не зациклюватися на своїх проблемах, а намагатися в міру можливостей допомагати іншим. Вміти відволікатися. Війна коли-небудь закінчиться. Я впевнена, що ми повернемося додому після деокупації.
– Знаково, що виставка відкрилася напередодні 8 Березня, – зауважила молодший науковий співробітник Олександрійського міського музейного центру Олена Мітюріна. – З огляду на переосмислення самої суті цього дня, хочеться сказати, що це не тільки свято весни і краси, а гарна нагода згадати про наші жіночі права. Ми дякуємо жінкам, які згуртувалися понад 100 років тому і першими заявили про те, що ми маємо бути рівними. У нас є свої інтереси, вподобання. Ми маємо право на самореалізацію, на підтримку одна одної і наших чоловіків. Жінка перестала бути об’єктом і стала суб’єктом – тобто, нас перестали сприймати просто як красуню, дружину, маму, а сприймають рівноправними з чоловіками членами суспільства.
Після відкриття виставки бажаючі могли взяти участь у майстер-класі з виготовлення ляльки-мотанки від пані Ірини. Якщо збереться група, майстер-класи можуть продовжуватися. Слідкуйте за публікаціями міського музейного центру у Facebook.
100 ляльок Ірини Углової будуть експонуватися протягом місяця у другому корпусі Олександрійського міського музейного центру на вулиці Перспективній, 14. Ляльок можна придбати у майстрині.

Олена Карпачова