Новіъйшія моды в дореволюційній Олександрії

Знаючи мою пристрасть до історії костюма та краєзнавства, моя подруга – художниця Ірина Кваша зробила мені шикарний подарунок: сторінку журналу «Новіъйшія моды» за червень 1914 року. Не можна сказати, що вона збереглася у первозданному вигляді, але основну інформацію донесла через 109 років – що носили тогочасні модниці, і з яких моделей копіювали свої ультрамодні наряди. Сторінка ілюстрована двома світлинами, а зі зворотного боку – трьома малюнками. Дивовижно, але через понад століття папір не пожовклий, і літери не вицвіли. Хоча видно, що цей журнальний листок зберігався не в ідеальних умовах.

Можна прочитати, що «Новіъйшія моды» – безкоштовний додаток до популярного у ті часи щотижневого ілюстрованого журналу літератури, політики та тогочасного життя «Нива», що видавався протягом 48 років – з 1869 по 1918 рр. Він позиціонувався як видання для сімейного читання і був орієнтований, головним чином, на буржуазного та міщанського читача. Дуже вірогідно, його читали і в дореволюційній Олександрії.

Повітове місто О.
Федір Мержанов у своїй книзі «Олександрія до Жовтневої революції 1896-1913 років» змальовує наше місто так: «До революції наше місто мало зовсім інакший вигляд. Не було багатоповерхових будівель, великих магазинів, асфальтових мостових і тротуарів. Лише квартали декількох центральних вулиць були вимощені камінням і де-не-де тротуари з цементних плит. Як виняткова рідкість, красувався тротуар з метлахських плит біля будівель, що колись належали купцю Штромбергу (сьогодні тут працює лікувально-діагностичний центр «ДоброДія» на вулиці Поштовій. – Авт.).
Загалом, Олександрія являла собою типове українське повітове місто, що потопало у зелені садів, а часом – у чорноземній багнюці. Газети вроздріб на центральних вулицях продавали підлітки,які дзвінко вигукували назви: «Новое время», «Голос Юга», «Современное слово» і т.п. У той же час Олександрія була великим повітовим містом, що охоплювало 36 волостей з населенням 379 тисяч осіб і площею близько 9 тисяч кілометрів (дані 1896 року). У повіті було багато великих, середніх і малих поміщиків та землевласників. Частина з них постійно проживала в Олександрії у власних капітальних будинках і являла собою місцеву аристократію».
Також у Мержанова читаємо: у 1895 році в нашому місті було 157 торгових закладів, 12 кравецьких майстерень, 6 картузних, 18 шевських, 5 ювелірних та годинникових, 12 мануфактурних, 21 галантерейний, 2 ресторани і 22 трактири. Тобто, було де одягтися і «вигуляти наряди».
Великі магазини розташовувалися на Жовтневій і частково на Першотравневій вулицях, причому їхня кількість була значно більшою, ніж тепер (на час написання книги Ф.Мержанова. – Авт.). Майже у кожному кварталі були й лавки-універмаги, де було все необхідне для господарів: від цукру до керосину. Тут широко практикувався кредит. Крім торгівлі в магазинах і на базарі, була ще торгівля “врознос” і “врозвіз”. Збирачі ганчір’я дарували дітлахам блискучі «коштовності» за зданий мотлох. Дворами ходили китайці з величезними тюками шовкової чесучі за спинами та залізними аршинами у руках, вірмени з кавказькими вовняними тканинами та сирами. Набридали циганки-гадалки, шарманщики з дуже обмеженим репертуаром, цигани з дресированими ведмедями та мавпочками у дитячих сукнях, різні пройдисвіти з папугами, які за 3 копійки відкривали таємниці вашого майбутнього, викладені у найяскравіших барвах.
За встановленим порядком, о 5 вечора на Жовтневій вулиці лунали пронизливі свистки городових, що супроводжувалися гуркотом залізних гофрованих штор на вікнах та дверях магазинів. Торгівля товарами припинялася. Залишалися відчиненими до невизначеного часу гастрономічні крамниці та кондитерські.
Олександрійські модниці
Декілька років тому в бібліотеці для юнацтва проходило шоу за участю місцевих дизайнерів одягу Оlexandria Fashion day. Дуже цікаво про те, як одягалися олександрійці, розповідала головний зберігач фондів Олександрійського міського музейного центру ім. А.Худякової Тетяна Вальчишена. Її розповідь наочно ілюстрували слайди зі старими фотографіями жителів нашого міста. Усі ці світлини є у фондах музейного центру. Маленьких дітей завжди наряджали, як принців та принцес. Гімназистки мали скромний вигляд: коси, мереживні комірці та манжети, вовняні темні плаття і два фартухи – чорний повсякденний та білий нарядний, такий стиль одягу був у школах ще декілька десятиліть потому.
Гордо дивиться з фото на наших сучасників гарно одягнена заміжня олександрійка – точена фігурка з талією не більше 18 дюймів, закриті руки та шия. На іншій модниці – шийний платок, в’язані власноруч мережива: увага до деталей залишається актуальною протягом століть. Жінка з дитиною на велопрогулянці міськими околицями – у гарній сукні, з шифоновою шаллю на голові, аби вітер не зіпсував зачіску. У музейній фотоколекції є зображення жителів провінційного містечка різного походження: дворянства, інтелігенції, міщан та селян. Представники двох останніх класів намагалися не відставати від моди, але їхній одяг був скромнішим, тканини – грубішими, зі святкового вбрання – вишиванки. До речі, у фондах міського музейного центру є і жіночий костюм понад 100-річної давнини.
Як олександрійські модниці та модники дізнавалися, що носять у столиці та у Європі? Дуже просто – з журналів, виписаних з великих міст імперії, які можна було взяти, у тому числі, і в публічній бібліотеці. В них були викрійки, схеми для в’язання, картинки модних новинок.
Краєзнавець Ольга Божко багато років збирає вирізки з місцевої періодики. У випусках газети «Театральний листок» за 1911 рік вона знайшла рекламу декількох майстрів та майстерень з пошиття одягу й капелюхів. Є у Ольги і фотокопії трьох оголошень про послуги майстрів з індивідуального пошиття. Зараз краєзнавиця працює над створенням приблизної схеми місцезнаходження в Олександрії магазинів, майстерень і типографій до 1917 року.
Забуте старе
У журналі «Новіъйшія моды» майже усі моделі (окрім англійської блузи, зрозуміло) – французькі, або називаються на французький манер. Париж уже тоді міцно тримав марку столиці світової моди.
Ось опис сукні для дівчинки: «Нарядна сукня ленжері з вишитого батиста. Вишитий волан складає спідницю. Бретелі з вишитої смужки пришиті під вишитою прошивкою. Довгий ліф з легким напуском. Верхня половина переду застрочена складками. Пояс з м’якої шовкової стрічки, яка двічі охоплює талію і спереду перекидається кінцями».
А ось «нарядний туалет»: «Пари-зька модель. Спідниця з атласу шармез. Тюник із плисованого нінона обшитий таким самим рюшом. Рюш навколо мереживної берти, яка спускається на плечі, приховуючи короткий рукавчик». Без сумнівів, це було дуже гарно. Але помітили, як багато незнайомих для нас слів? Ленжери, шармез, берта, нінон, зустрічається ще матіне.
Є й опис крою, а також моделі капелюшків: із манильської соломи, отороченої атласом та егретними пір’їнами, з високими нуміді з розпушеного пір’я, гарнірованого парадізом. Нам мало що зрозуміло. А модниці усього світу божеволіли від цих моделей.
Ось такий цікавий екскурс в минуле може народитися зі старого і пошарпаного, дивом уцілілого і від того такого цінного журнального папірця з «Новітніми модами».

Олена Карпачова