10.11
2023

Невеликий стос саморобних папок, зав’язаний білою мотузкою. Це – судовий архів Олександрійського міськрайонного суду. У ньому – судові справи 1944-1949 років, що збереглися до наших днів. Папка з написом «1945». Навіть не папка, а склеєна з обгорткового паперу «книжечка» з підшитими справами. Самі справи – пожовклі папірці, списані поганим почерком на суржику. На них немає печаток і штампів, тільки підпис голови суду. За кожним – долі засуджених людей та їхніх сімей. Цікаво, як склалися їхні життя?..

Фото умовне

Справа №97: пограбування з поножовщиною


9 січня 1945 року Олександрійський суд під головуванням Литвиненка виніс вирок трьом підліткам 15-16 років.
У матеріалах справи йдеться, що 24 жовтня 1944 року в товарному потягу, що рухався зі станції Знам’янка до Користівки, Грицько Меньшиков (1930 р.н.), Іван Маркин (1929 р.н.) та Грицько Хоренко (1929 р.н.) влаштували поножовщину та пограбували двох жінок. Підсудні забрали чемодани й мішки з речами та продуктами, нанесли нещасним попутницям ножові рани й скинули з поїзда на ходу. Винними себе визнали лише у побитті. Суд, незважаючи на їхні доводи, дійшов висновку, що вони винні, й вимагав покарання у вигляді ізоляції від суспільства.
Усі троє засуджені за ч.2 ст. 174 КК УРСР і засуджені до позбавлення волі строком на 5 років «у спільних місцях без обмеження у правах».


Справа № 184: крали у сиріт


Ця справа, вірогідно, викликала в місті резонанс. Група дорослих людей, які, напевно, мали власних дітей, обікрала дитячий будинок №3. 8 березня 1945 року під час обшуку на квартирі Ганни Ковальової знайдено три метри червоної вовни, недошиту вовняну спідницю та недошитий жакет (шевйот). Тканину впізнали працівники дитячого будинку. Всього вкрадено: 124 метри шевйоту, 74,8 метра вовни, 21,37 метра віскози, шість сорочок, 9 пар штанів, 9 пар черевиків, 2 пари туфель. Загальна сума збитків – 310 тисяч 20 карбованців. У крадіжці брали участь вісім осіб. Четверо визнали себе винними, решта – частково, а Ковальова – зовсім ні. «Усі знали, що триває війна, у дитячих будинках живуть діти, батьки яких воюють на фронті, а матерів немає. Замість того, аби допомогти державі у вихованні цих дітей, пішли на злочин не лише проти дітей, а й проти держави», – написано у судовій справі.
Мотрона та Яків Сячини й Іван Щеглов, аби не бути викритими, підговорили двох підлітків вкрасти цінності з комори дитячого будинку. Ключ дала Сячина. Крадії винесли два тюки мануфактури та дещо з нижньої білизни. Інші члени групи взяли два тюки мануфактури, 6 пар дитячих черевиків, 2 пари туфель. Все крадене зносили на квартиру Варвари Падун. Із вкраденого Щеглов забрав собі штани, Сячина – дві пари штанів для чоловіка, решту заховали під підлогою, зірвавши дошки. Половину вкраденого продали на ринку в Косівці. З виручених грошей Мотрона Сячина дала 1000 карбованців Щеглову, 430 – Івану Чубенку, решту витратила на себе. 120 метрів мануфактури,6 пар дитячих черевиків, чорне пальто та 2 пари туфель Варвара Падун продала у Дніпропетровську. Аби приховати сліди, частину мануфактури Щеглов відніс на квартиру Ганни Ковальової в Олександрії, і вона охоче все прийняла, хоча Щеглов і сказав, що це крадене.
Кожен із учасників та співучасників злочину відповів суворо по Закону. За ст. 170 КК Олександрійським судом 24 червня 1945 року засуджені усі – хто на 10, хто на 8, а Марія Гончаренко, провина якої у матеріалах не зазначена (можливо, справа зберіглася не в повному обсязі), – на 6 років перебування у далеких таборах з подальшим обмеженням у правах на 5 років.


Справа № 399: в усьому винен підлеглий


За ст. 97 КК за зловживання службовим становищем засуджені Никифір Кімнатний (1893 р.н.) та Устим Костенко (1891 р.н.). Кімнатний – директор райпромкомбінату в Олександрії – допустив перевитрату коштів по зарплаті на 22 тисячі 785 карбованців, сам призначив надто великі ставки і закуповував пальне на ринку за спекулятивними цінами. Великі суми грошей видавав перевіреним особам, які не звітували за них.
Ймовірно, за вказівкою директора, Устим Костенко витратив 55 тисяч карбованців на господарські товари, повідомили у бухгалтерії комбінату. Никифір Кімнатний засуджений за ст.97 КК УРСР – йому призначено покарання у вигляді позбавлення волі у місцях загального перебування на 2 роки без обмеження у правах. Костенко засуджений за тією ж статтею на 3 роки. Солідарно з них утримано 300 карбованців… Тобто, директор, перелік звинувачень якого набагато довший, отримав менший термін, аніж його підлеглий, який діяв за його вказівкою. Тенденція стара, але живуча.


Справа №377: комсомольці-домушники


24 листопада 1945 року в Олександрії судили групу молодих людей, серед яких дві дівчини – 19 та 20 років, а також комсомолець – за те, що займалися розбоєм, зламували двері квартир і забирали речі.
Ось лише один епізод їхніх «подвигів»: Володимир Кудря та Євген Євсєєв пішли на ринок купити їжі і там зустріли Володимира Арефьєва. Євсєєв дістав 0,5 л, випили і вирішили вночі когось пограбувати. Євсеєв запропонував свою сусідку – мовляв, вона отримує посилки. Так і зробили. Євсєєв постукав у двері – сусідка не відчинила. Тоді він вибив двері, став бити сусідку, щоб не впізнала його, наставив на неї пістолет. Речі викидав із квартири і зв’язував у коридорі. Потім компанія пішла за місто. Євсєєв пропав, а Кудря продав речі. Кудрю та Арефьєва затримали співробітники НКВС. Кудря свою провину визнав, Арефьєв сказав, що був п’яний. Про Євсєєва у справі нічого не сказано, як і про решту епізодів – певно, вони загубилися у часі. Зазначено лише, що члени злочинної групи засуджені за ст. 174 КК УРСР.


Справа № 379: чудеса Чудовського


2 листопада 1945 року 17-річний Віктор Чудовський, працівник Байдаківського кар’єру, раптово став дуже сміливим. Чи то накипіло у людини, чи спрацювало передчуття свята – річниці жовтневої революції. В робочий час хлопець напився горілки, ходив по кар’єру і лаяв усіх нецензурними словами. Потім узяв сокиру і хотів ударити начальника охорони. Сокиру в нього вибили. Але чудити Віктор не припинив – увірвався в контору Байдаківського кар’єру, де йшло засідання робітничого комітету, і там також лаявся матом. Директор кар’єру дістав ще й удару в обличчя. Винним Чудовський себе не визнав – сказав, що був п’яним і нічого не пам’ятає.
26 листопада 1945 року Олександрійський суд засудив Чудовського за хуліганство за ч.2 ст. 70 КК УРСР. Він отримав строк 5 років у далеких таборах без обмеження у правах, «тому що молодий».
Справа №14: «п’яні подвиги»
Четверо 20-річних хлопців – Микола Найденко, Олексій Захаров, Іван Перевозняк та Петро Бець – засуджені Олександрійським судом за ч.2 ст. 70 КК УРСР за бешкет. Третього вересня вони прийшли п’яними до колгоспної контори і причепилися до голови колгоспу, щоб той дав грошей на горілку. Грошей голова не дав, за що отримав від Найденка. Виплеснувши злість на «жадобу», хлопець втік, а за ним і його дружки. Компанія на певний час заховалася, але не заспокоїлася. Незабаром усі четверо прийшли у колгоспні стайні, запрягли коней, сіли на підводу і поїхали додому до охоронника колгоспу. Його виволокли у двір і також побили. Усі отримали по 5 років таборів за ч. 2 ст. 70 КК УРСР.

Олена Карпачова, за архівними
матеріалами Олександрійського міськрайонного суду

Залишити відповідь

Войти с помощью: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Олександрійський тиждень

Олександрійський тиждень