Танцюйте з нами і будьте щасливими!”

Вже чверть століття у нашому місті дарує свою творчість народний аматорський колектив спортивного бального танцю “Олександрит” і його незмінний керівник Світлана Стукаленко. В квітні 1998 року вихованці “Олександриту” зробили свої перші кроки в танцювпльній залі в ПК “Світлопільський”. Саме з тих пір розпочався славетний шлях одного з найвідоміших колективів міста. Сьогодні Світлана Миколаївна розповіла нашим читачам про свій творчий шлях і перші 25 років життя свого колективу.

Танцями захоплювалася з дитинства, тож вступ на хореографічне відділення до Кіровоградського Центрально-українського ліцею-інтерната А. Короткова був свідомим вибором. За результатами відмінного навчання мене мали взяти без екзаменів до профільного Вишу, але через стан здоров’я плани змінилися. В моєму житті розпочався “скажений” період – робота на заводі Червона зірка” , заміжжя і народження доньки, навчання у двух Вузах одночасно: у Кіровоградському педагогічному університеті ім. Винниченка і Олександрійському вищому училищі культури. І в цей же час я отримала пропозицію очолити щойно створену філію Кіровоградської школи спортивно-бального танцю в Олександрії і, почалося… Насичене, цікаве і непередбачуване життя, все і відразу! Проте, цей період, напевне, ніколи в мене і не закінчується (сміється – авт.).

По закінченню ВУЗу працювала в школі, після закінчення олександрійського ВУК отримала пропозицію викладати хореографію в училищі І я переїхала в Олександрію, хоча до цього часу, щотижня, їздила на роботу з обласного центру. Якраз у цей час директор ПК “Світлопільський” В. Григораш запропонував мені вступити в штат Палацу культури – з тих пір І по сьогоднішній день ПК є для мене другою домівкою (на той час бально-спортивні танці тільки з’явилися в Олександрії, і це був єдиний клуб у місті. Зараз він має повну назву: народний аматорський клуб бально-спортивного танцю «Олександрит» Світлани Стукаленко)…

На жаль, “домівку” колективу сьогодні вже важко назвати гідним місцем для повноцінних занять. Зі стелі сиплеться облуплена фарба, зі стін штукатурка. Влітку в залі спекотно, взимку – холодно. З вікон дме. За ці роки у приміщенні не було жодних ремонтних робіт, нажаль, завжди не вистачає коштів. Добре, що минулої осені в ПК прочистили систему опалення і, заходячи взимку до зали, тренер-педагог та її вихованці хоч пару ротами не пускали.

Та незважаючи ні на що, “Олександрит” продовжує виховувати кращих танцюристів міста, серед яких багато відомих імен. Олександр Лещенко – режисер-хореограф, художній керівник балету “Форсайт”, Євген Крисько – танцівник основного складу національної опери України. Список можна продовжувати довго.

Немало моїх вихованців, – продовжує Світлана, – знайшли себе не лише в Україні, ставші танцівниками, тренерами та керівниками хореографічних колективів, а й за кордоном. Дехто влаштувався працювати в шоу на круїзних лайнерах. Чудова можливість подивитися світ, набути досвід, вивчити мову й отримувати гідну зарплатню. Дехто відкрив власні танцювальні студії за кордоном. Ми пишаємось нашими вихованцями! ( До речі, донька Світлани пішла стопами матері і зараз керує хореографічним колективом «Діамант» у Кропивницькому – авт.).

А ось про наші нагороди можна говорити довго. Їх у нас скільки, – як особистих так і колективних – що, мабуть, ніхто не зможе й підрахувати.

Проте все це дається важкою систематичною працею, але з величезним задоволенням і прагненням ставати з кожним разом кращими. Я вважаю, що в танцях, як і в інших видах спорту і мистецтва, талант займає лише двадцять відсотків успіху, а далі – тренування, тренування і ще раз тренування. Це колосальна робота над собою, і за однією переможною сходинкою відкривається інша. Як кажуть, досконалості немає меж.

Однак, я ні в якому разі не прагну виховувати лише переможців змагань. Ні, в мене інше завдання – навчити всіх, хто до мене приходить полюбити танець, стати впевненішим, розкутішим, пластичнішим. Хтось стане чемпіоном, а хтось переможе свої комплекси, адже коли ти переміг себе, ти переможеш і інших.

До речі, працювати з наймолодшими, мабуть, найприємніше – вони щирі, відкрит, енергійні і смішні. А ось коли підростають, треба вже зважувати, що підлітки більш прискіпливо ставляться до себе, до зайнять, до можливих невдач. Комплекси, невпевненість, надумані проблеми заважають іти до мети.

Стосовно вікового цензу, то в нас його немає. Зараз найменшій танцівниці щойно виповнилося 2 роки і вісім місяців. Найстаршому танцівнику близько 60-ти. Таку вікову категорію у танцювальному спорті називають сеньйорами. Здебільшого вони займаються для душі. При формуванні груп, у нас немає конкурсного відбору, навчатися танцям може кожен, головне бажання. Єдиним обмеженням може бути стан здоров`я.

Стосовно запитань, а чи дорого коштує навчання танцями, то раніше я дала би схвальну відповідь. Адже свого часу саме танцювальні гуртки першими серед інших стали комерційними. Проте зараз, коли за все доводиться платити, танці, на тлі інших зайнять, коли є з чим порівнювати, не такі вже й дороговартісні. Звичайно, танцювальне взуття і костюми коштують не дешево. Турніри, концерти, конкурси, фестивалі, навчання, переїзди, харчування, проживання та інше – це все фінансується батьками. Непросто, але воно того варте!..

Керівник “Олександріту” багатогранна особистість. В одній особі Світлани танцювальний колектив має організатора, хореографа, постановника, режисера, звукооператора, сценариста, психолога і навіть швачку. Як їй це все вдається? Напевне від життєвої енергії, яку вона несе через своє життя та віддає улюбленій роботі. Натхнення, Світлано, та нових творчих успіхів!

В. Петренко