Перевір мене!…  Якщо зможеш

13 серпня 2014 року Кабінет Міністрів країни видав постанову “Питання запровадження обмежень на проведення перевірок державними інспекціями та іншими контролюючими органами”. Цей документ у просторіччі відразу нарекли “мораторієм на перевірки”, оскільки постанова, якщо не вдаватися до тонкощів її викладення, просто забороняла цим органам надалі перевіряти установи, організації, підприємства, фізичних осіб-підприємців чи то в установлені раніше терміни, чи позачергово.

Мета заборони у документі чітко не визначена, але, як не важко здогадатися, мова йде про економію бюджетних коштів держави. Ну, і звичайно, мається на меті зменшення тиску на малий і середній бізнес та боротьба з корупцією (оскільки деякими нашими урядовцями неодноразово повторювалося, що в контролюючих органах якщо не всі працівники, то принаймні більшість з них – явні або потенційні хабарники). Правда, заборона насправді не є абсолютною: перевірку якогось конкретного об’єкта можна здійснювати у двох випадках: якщо дозвіл на це дасть сам Кабінет Міністрів або на прохання самого об’єкта (як не смішно це звучить)… До постанови, підписаної Прем’єр-міністром А.Яценюком, додавався перелік державних інспекцій та інших контролюючих органів, котрі підпадають під заборону. Слід визнати, довжина списку державних служб-контролерів вражає: поряд з усім відомими Держсанепідслужбою, ДСНС, Держекоінспекцією, Держгірпромнаглядом є і такі, про котрі навряд чи хто з нас коли-небудь чув. Хто мені без підготовки пояснить, чим займаються, наприклад, контролери (чи інспектори) Держкіно, Держтуризмкурорту, Держ-фінмоніторингу (не плутати з Держфінінспекцією, бо це окрема служба)? Або що це за таємничі комісії та служби, які у списку позначені не повними назвами, а лише абревіатурою – ДІНЗ, ДКА, ДСКН, ДСЗПД, НКЦПФР? А всього у переліку 59 найменувань таких відомств, усі працівники яких справно отримують зарплату з Державного бюджету, та ще й (за визначенням урядовців) норовлять при нагоді “збити” з когось хабаря… Одним словом, після виходу згаданої постанови всі підприємці України завзято їй аплодували: тепер ніхто не докучатиме їм перевірками стану пожбезпеки, техніки безпеки на виробництвах, санітарії, контролем за якістю харчових продуктів на підприємствах та ще багато чого.

Що ж, боротьба проти корупції і за малий та середній бізнес – це, звичайно, дуже добре. Але благими намірами, вимощена дорога відомо куди. Чи не вийде так, що хвацькі законо-творці Кабміну разом з водою вихлюпнуть з корита і дитину?

Говорить Державний інспектор колишнього Кіровоградського територіального управління Держгірпромнагляду (колишнього – бо воно нині об’єднується з управлінням праці в одну службу – Держпраці) Костянтин Мазур: “Ми і раніше нікого не перевіряли огульно – лише згідно з графіком. В залежності від ступенів ризику травматизму, тобто небезпечності виробництв, підприємства поділялись на такі, котрі можна було перевіряти раз на 1, 3 і 5 років. Тепер жодне з них не можна перевіряти взагалі, а тільки за винятковим дозволом Кабміну або за їх власним проханням. В результаті дуже багато підприємств відразу ж почали економити на безпеці та здоров’ї своїх працівників, значно урізавши витрати на охорону праці. І, як правило, більшість з них повністю ліквідували власні служби техніки безпеки. Справді, навіщо витрачати на це свої прибутки, коли знаєш, що все одно ніхто тебе не проконтролює, не вкаже на недоліки?”

Не у захваті від “революційної” постанови й інспектори Фонду страхування від нещасних випадків: повна заборона контролю, на їхню думку, аж ніяк не принесе користі у плані запобігання нещасним випадкам на виробництві. Разом з тим ці наші співрозмовники не змогли навести дані про те, чи не знизився рівень травматизму за минулий (після видання мораторію) рік. Не змогли з однієї простої причини: звітність про даний стан речей, зрозуміло, також дуже погіршилася, а тому вони недостатньо володіють інформацією. А примусити її надати теж тепер не можна – замкнене коло.

Начальник інспекції Олександрійського управління ДСНС Валерій Шеляшков говорить, що поки що вимушена безконтрольність не зіпсувала на підвідомчій службі території статистику пожеж і техногенних лих. “Але у червні цього року нам таки дозволили провести перевірки підприємств (у зв’язку з недавньою відомою київською катастрофою. – Прим. авт.), і ми виявили значне погіршення стану пожбезпеки, порівняно з минулим роком”, – констатував інспектор.

Статистика статистикою, але шила у мішку не приховаєш: у березні цього року сталася масштабна аварія на донецькій вугільній шахті ім.Засядька, яка забрала більше 30-ти життів і ще близько 20-ти гірників були травмовані. У травні під Києвом горів ліс, і пожежу майже тиждень не могли загасити. А ось зовсім свіжий відомий випадок – на гігантській пожежі нафтопродуктів БРСМ у Київській області за офіційними даними загинула одна людина і 14 отримали ушкодження. Як з’ясувалося, адміністрації підприємства протягом років (а не лише минулого), завдяки особистим зв’язкам, вдавалося уникати перевірок. На самому ж підприємстві, яке відноситься до найвищого ступеня пожежонебезпеки, не було ні обов’язкового у таких випадках спеціального штатного персоналу, ні навіть найнеобхідніших засобів пожежогасіння. А навіщо? В результаті пожежа, яку на нормальних, високоорганізованих нафтосховищах погасили б за лічені години, палала мало не два тижні – поки фактично не вигоріло все, що було в резервуарах. То все випадковості? Навряд. І це лише ті великі катастрофи останнього часу, які неможливо приховати.

А інші ЗМІ повідомляють, що дуже помітно почастішали скарги мешканців України на якість продуктів, які продаються у мережах великих супермаркетів. Через повну безконтрольність там нерідко збувають шляхом різних шахрайських маніпуляцій прострочені і навіть зіпсовані харчові вироби. І спробуй-но спіймати за руку таких торговців – перевірки ж заборонені. У разі чого вони ще й до суду на вас подадуть. За порушення кабмінівського мораторію…

Звичайно, треба і бізнесу допомагати, і з корупцією боротись. Але, може, не такими методами – обстригаючи волосся разом з головою? Адже безкарність і бездоглядність породжують лише одне – повний хаос. Невже цього так хоче наш уряд? Але нам, звичайним людям, зовсім не до вподоби, коли поголівно виловлюють рибу у річках, а ліси безоглядно вирубують на пню. Не хочеться, щоб наше довкілля остаточно перетворилося на непролазний смітник, щоб у будь-яку мить десь щось вибухнуло, загорілося, розлилося. Або щоб звичайна робітнича професія стала смертельнонебезпечною, як на війні. Врешті-решт ще однієї чорнобильської катастрофи зовсім не хочеться. Та навіть просто отруїтися якоюсь купленою у супермаркеті ковбасою з тричі переклеєною датою виготовлення на ній теж аж ніяк не манить… Та ми, здається, саме до цього і йдемо.

Олександр Наріжний