Чи потрібні нам спортивні та ігрові майданчики?

  11-а година, період карантину в навчальних закладах міста. Троє хлопців різного віку доволі активно займаються на тренажерному майданчику на території НВК №17.

   На моє запитання, чи пам’ятають вони час, коли цих тренажерів ще не було, найстарший – 11-класник Антон – відгукнувся: «Раніше бігали сюди з хлопцями на турніки та бруси, от і усе. А зараз дуже класно, бо не завжди батьки мають змогу заплатити за тренажерний зал. Сюди навіть моя бабуся із сусідкою ходять – оздоровлюються (посміхається). А ви погляньте, скільки тут влітку молодих матусь. Поставлять близенько візок з малям, яке спокійно спить на свіжому повітрі, і, так би мовити, приводять себе у форму».

І таких майданчиків по місту чимало – сьогодні всі городяни мають змогу безкоштовно користуватися вуличними тренажерами та спортивно-ігровими майданчиками. Проте так було не завжди. Та й не так багато міст нашої держави можуть похизуватися подібним. А чи цінуємо ми те, що маємо?

   В одному з передноворічних інтерв’ю міський голова Степан Цапюк сказав, що в планах має удосконалення спортивно-ігрового майданчика, який силами міста майже рік тому був збудований у Південному мікрорайоні міста: «Десятки років поспіль на цьому місці був пустир. Тепер – це зона відпочинку і оздоровлення жителів мікрорайону. Протягом року ми маємо на меті розширити цей комплекс і звести там волейбольний, баскетбольний та футбольний майданчики. Проте мене дуже засмутила ситуація, коли біля комплексу на прохання жителів району ми встановили лавки, а вже наступного дня там були гори пустих пляшок і різних обгорток», – поділився своїми думками та емоціями мер.

   Пам’ятаю, якихось п’ять років тому активна та спортивна молодь міста на сторінках «ОТ» неодноразово висловлювала бажання, аби в місті з’явилися тренажери, а молоді мами із заздрістю споглядали, як у центрі міста звели перший дитячий майданчик, і не завжди мали змогу потрапити туди зі своїм малям. Пройшло зовсім небагато часу – і тренажери, як і дитячі майданчики, з’явилися майже в усіх районах міста для вільного користування городян. І вони не лишаються поза увагою – діти фізично та соціально розвиваються на яскраво забарвлених та зручних гойдалках, гірках та каруселях, підлітки, дорослі та навіть люди похилого віку із задоволенням освоїли тренажерні комплекси. Особливо в літньо-осінній період ці куточки для відпочинку та оздоровлення популярні до пізнього вечора. Хоча працівники навчальних закладів, на території яких встановлені тренажери, говорять, що майданчики і взимку не менш популярні, особливо цьогоріч, з огляду на сприятливі погодні умови. «Якби тільки не ламали і не нівечили, – говорять вони, – на жаль, такі випадки трапляються».

   Про громадянське суспільство можна довго дискутувати, але коли нам говорять, що треба починати з себе – то, мабуть, таки варто погодитися: просто бережно ставитися до всього, що навколо нас і для нас, навчати цьому своїх дітей. Це маленький крок до цивілізованого громадянського суспільства. Молоді батьки вже й не уявляють своїх чи сусідніх подвір’їв без тих дитячих майданчиків, тренажери для багатьох стали життєвою необхідністю і щоденним ритуалом, який покращує якість життя. Але ж всього цього могло і не бути, чи не так?

Ірина Кошкіна