Голодний пес – не сторож

    «Вона вилазила на свою будку і через паркан садиби дивилася на перехожих. Не гавкала, а лише жалібно заглядала в очі. Чого вона хотіла, здогадатися не важко: собачка була дуже худа, і єдине, що їй треба було, – а раптом хтось із випадкових людей чимось її пригостить», – так розпочала свою розповідь жителька мікрорайону 8-ї школи Антоніна Петрівна.

   «Я спочатку не знала господарів цієї собаки, але почала при нагоді приносити їй з дому щось поїсти. Втім, так тривало недовго, бо господарям собаки чомусь не сподобалася моя увага до їхньої тварини! Вони стали категорично протестувати. Я у відповідь: «Ви ж її не годуєте, бачте, яка вона худа!» А вони стоять на своєму: «Собака доглянута як слід, ми її нормально годуємо. Просто вона перед зимою схудла». Чи ви таке бачили коли-небудь?! Зазвичай у природі якраз навпаки: тварини перед зимою набирають вагу, гладшають, щоб краще протистояти холоду. От як тут бути? Тримають тварину і морять її голодом! Я не можу на таке спокійно дивитись, але як наслідок – натомість отримала лише неприязне ставлення до себе цих людей».

    Профспілки – на захисті собак

  З Антоніною Петрівною ми розговорилися після її дзвінка до редакції. Вона пенсіонерка, у минулому працювала на різних керівних посадах. Останнє її місце роботи – в Києві, в органах профспілок. Після виходу на пенсію переїхала до Олександрії. Тварина, з якої почалася наша розмова, не єдиний її клопіт:

  «Минулого року приблудилася бездомна собака. На вигляд – породиста. Але доведена голодом до повного виснаження! Скоріше за все, її звідкілясь привезли і просто викинули напризволяще, бо вона спочатку блукала в районі яру, що у мікрорайоні. Довелося взяти її під опіку. А сьогодні я вже три таких собаки підкормлюю», – каже наша співрозмовниця.

  «Взагалі мені не шкода грошей зі своєї пенсії, але ж це не вирішення питання: з бездомними тваринами треба щось робити цивілізованими способами, адже ми намагаємося сповідувати європейські цінності. Так, у нас у місті є притулок для собак, у яких немає господарів. Але там теж проблеми, передусім – фінансові, адже на утримання чотириногих постійно потрібні кошти. Я зі свого боку намагаюся тримати зв’язок із волонтерами цього притулку, постійно «ворушу» громадськість, щоб ділилися по можливості грошима на придбання корму для притулку. Нещодавно вдалося зібрати на це у небайдужих людей 700 гривень, і я сама дала 500.

  Законодавством України встановлена відповідальність, аж до кримінальної, за жорстоке поводження з тваринами. І це, я вважаю, правильно. Але треба також, щоб цей закон працював, а не був лише на папері. Та навіть цього недостатньо: треба змінювати свідомість людей. Якщо вже ми взяли на себе утримання тварини, то ми ж повинні повністю бути морально готовими відповідати за неї», – вважає Антоніна Петрівна.

   Інший бік медалі: «сережки» – не гарантія безпеки

  Голова Олександрійської районної організації Українського товариства мисливців та рибалок Володимир Гордовий переконаний: стерилізація бездомних тварин сама по собі не вирішує проблеми. Особливо, якщо говорити не лише про безконтрольність їхньої популяції, а й про безпеку людей.

  «Так, звичайно, стерилізація – це гуманніший спосіб регулювання чисельності тварин, ніж просто винищення їх. До того ж, закон забороняє це робити, і такий підхід до проблеми є цілком обґрунтованим. Але ж з іншого боку, ці тварини продовжують блукати зграями чи поодинці вулицями міста, і жовті «сережки» у них на вухах (що свідчить про те, що собаки стерилізовані) зовсім не роблять їх безпечнішими для людей.

   Я навіть скажу більше: можлива агресія бездомних собак по відношенню до людей – це ще не все лихо, яке може бути. Такі тварини, оскільки вони ходять де завгодно, можуть контактувати з дикими хижаками і стати розносниками вірусу сказу. І ніяка стерилізація, звісно, не стане цьому на заваді. Наприкінці минулого року в Олександрійському районі вже мали місце два таких випадки, коли собаки були вражені сказом.

       І ще одна «проза життя»

 Начальник Олександрійського районного управління ГУ Держпродспоживслужби в Кіровоградській області Станіслав Лум’яник підтвердив, що на Олександрійщині справді наприкінці минулого року мали місце два випадки захворювання собак на сказ: у листопаді на території Войнівської сільської ради, а в грудні – у Світлопіллі. На щастя, в обох випадках тварини були своєчасно знешкоджені, і ніхто з людей від них не постраждав

   За словами керівника, у 2016 році були певні проблеми з забезпеченням вакциною, але то був рік реформування служби, що наклало певний відбиток на її фінансування. Цього року управління вже отримало перші обсяги вакцини, і працівники розпочали планові заходи профілактичної вакцинації домашніх тварин (котів і собак).

   Що ж до проблеми бродячих собак, Станіслав Лум’яник також вважає, що стерилізація не вирішує питання санітарії. Так, під час цієї операції тварину вакцинують проти сказу, але дія препарату триває 1,5-2 роки. І то лише за умови, що тварина належним чином харчується і в неї хороший імунітет. Звісно, бездомні тварини навряд чи можуть цим похвалитися… До того ж, це доволі затратна операція, каже фахівець ветеринарії (особливо – для самок, у яких вона складніша, ніж у самців), і на це також потрібні кошти. Одним словом, на думку обох посадовців, проблема «собачого життя» дуже багатогранна і потребує комплексного підходу, у якому чи не найголовнішу роль відіграє фактор самих власників тварин. А на одних лише благих намірах волонтерів все одно далеко не заїдеш.

  «Заводити собаку треба тільки тоді, коли ти її справді любиш, і вона тобі дійсно потрібна. І коли собака приводить потомство, краще не допускати, поки виросте зайвий приплід: набагато гуманніше буде відразу потопити 1-2 денних особин, аніж дочекатися, поки цуценята підростуть та прирікати їх потім на голодну смерть чи напівголодне існування, виганяючи з дому», – вважають обидва наші співрозмовники.

   Отже, рік Собаки (за східним календарем), що розпочався, поки що нічого нового чи кардинального у плані поліпшення собачого життя не віщує. Крім хіба що законодавчого посилення відповідальності «братів старших» за «братів менших». Але от проблема: покращення життя собачого, щоб там не казали, а таки прямо пов’язане з хоча б якимось прогресом якості життя людського – інакше нічого не вийде. У нас же межа між цими поняттями стає дедалі розпливчастою…

О.Сокорський