«…І не ходи мимо мого двору!»

   Звертаюся до вас із проханням допомогти розібратися. Кому належить балка, стежка через неї і земля, яка знаходиться біля будинку, що на вул. Кіровоградське шосе (автор листа вказала номер. – Прим.ред.). Справа у тому, що нещодавно на цьому місці був побитий мій чоловік господарем даного будинку Сергієм К. Побитий просто за те, що проходив стежкою через балку неподалік садиби цього громадянина, якого ми раніше навіть не знали. Отож К. мотивує тим, що це його земля і все навкруги – теж його, і тому нема чого тут ходити. Мій чоловік намагався пояснити, звідки і куди він іде, але К. його не слухав, а відразу щосили вдарив кулаком у скроню. І коли чоловік упав, то той продовжував бити ще. У результаті – лікарняне ліжко на 14 днів. Але справа не тільки у цьому. Чому досі ніхто не звернув увагу, що робиться на «його», цього Сергія, землі? Бур’ян по пояс, чагарники через дорогу від будинку та навкруги городу. Там не тільки можна побити людину, а й убити, і ніхто не знайде, хоча поряд – звичайна вулиця Кіровоградське шосе, по якій тепер бояться ходити люди. Раніше у цьому місці було все чисто викошено, гралися діти. Тепер сім’я К. влаштувала у бур’янах бійню: везуть сюди свиней і тут їх забивають на продаж. А щоб інші менше ходили, відпускають великих собак, на що вже не раз люди скаржилися поліції. Все це одного дня може дуже сумно закінчитися: собаки, побиття, а там і до вбивства недалеко. Наслідки безвідповідальності. Отож дуже хотілося б знати, скільки ж землі у цього Сергія: може, й саме Кіровоградське шосе теж його?

З повагою, Валентина М.

   Працівнику редакції «ОТ» довелося вивчати ситуацію на місці. Подружжя Валентина і Григорій М, поважного віку, мешкають у мікрорайоні Перемога у приватному будинку на пр. Будівельників уже не одне десятиліття і ніколи не мали подібних проблем. А тут вийшло так, що для домашніх тварин пан Григорій з дорослим сином косили траву у згаданому нічийному вибалку, після чого він переніс накошене до свого старенького «Москвича», який, на лихо, випадково поставив на зарослому бур’яном і кущами пустирі метрах у тридцяти від огорожі садиби Сергія К. Саме це чомусь і розлютило К.: з криком «Що ти тут робиш на моїй землі?» він з кулаками накинувся на чоловіка, який йому у батьки годиться. Від першого ж удару Григорій втратив свідомість і впав, отож скільки разів його бив кривдник, сказати не може – опритомнів тільки тоді, коли на місце прибіг його син.
«У Григорія і так хворе серце, ми його намагаємося берегти, а тут ні за що – мало не вбили. Ви б бачили його тоді: все лице було синє і розпухле. Ми цього Сергія К. раніше навіть не знали, бо ми не сусіди і взагалі нам з ним ділити нічого», – розгублено каже пані Валентина.

   Наслідки побиття її чоловіка виявилися доволі важкими: струс мозку, синці, забої, періодична кровотеча з носа. Потерпілий написав заяву до поліції, і як потім повідомили правоохоронці, проти Сергія К. порушене кримінальне провадження. Але за словами пана Григорія і його дружини, ніяких зрушень у цій справі поки що не спостерігається, бо Сергій К. уже встиг накивати п’ятами начебто кудись у напрямку Києва… Автор цих рядків поцікавився у сусідів згаданого домоволодіння, а також у голови квартального комітету даною одіозною особою – нічого певного про нього ніхто не зміг сказати: К., чоловік на вигляд років тридцяти, взагалі проживає тут порівняно недавно разом із власницею будинку, хоча сам зареєстрований десь у Новій Празі. Але дехто зауважив, що словесні конфлікти (без рукоприкладства) у К. з жителями даного кварталу траплялися і теж – щодо земельної території.

   То що ж це за такий ласий шматок землі, що за нього і покалічити людину не шкода? А він якраз нічого собою і не представляє. Ви, шановні читачі, звертали коли-небудь увагу на самозахопленням зайняті городи на узбіччі Кіровоградського шосе, подекуди майже впритул до нього? Так само і Сергій К., очевидно, вважає, що на пустир з бур’янами, який починається від паркану садиби його дружини і простирається аж до шосе, він теж має виключне одноосібне право…

   Для повної впевненості і на наполегливе прохання пані Валентини ми таки поцікавились у відділі в Олександрійському районі Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області вищезгаданим пустирем і балкою. За словами начальника цієї установи Олени Локтіонової, ніяких підтверджень, що ці землі є чиєюсь власністю або перебувають в оренді тощо немає, і зрозуміло, бути не може. Відтак дехто вважає, з цією землею кожен, хто спритніший і нахабніший, може робити, що захоче: хтось вирощує картоплю прямо поруч з дорогою, а хтось неподалік забиває на продаж скотину і… заодно б’є людей. І з даного приводу знову виникають великі запитання до голови квартального комітету, як до представника первинної ланки самоорганізації населення…
З іншого боку (і це найголовніше): чия б не була та земельна ділянка, вибалок чи пустир, зарослі бур’янами, що це за такий печерний спосіб розв’язання суперечки або з’ясування стосунків – бити по голові літню, та ще й не зовсім здорову людину? Та ні, визначення «печерний» тут не дуже підходить, адже кажуть, що навіть за первіснообщинного ладу пітекантропи з неандертальцями хоч трохи, але поважали старших за себе віком одноплемінників. Можливо, саме тому вони і вижили та стали цивілізованими гомо сапієнс. То виходить, ми деградуємо ще далі назад, в епоху реліктових рептилій, готових при нагоді зжерти одне одного?

О. Іванченко