Об’єднання громад: за і проти

    У світі фізичних явищ є теорія хвиль. Основною характеристикою хвилі є амплітуда коливань і напрямок її поширення. Деякі елементи цієї теорії присутні і в нашому житті. Це, наприклад, коли інформаційний потік штучно розганяють до якихось максимальних значень для певної категорії слухачів з метою викликати в останніх сильну емоційну реакцію.

   Так відбувається в інформаційному просторі нашого міста стосовно процесу децентралізації. Останні події на сесії обласної ради показують, що амплітуда емоційних коливань досягає свого максимуму. Добре це чи погано, чим закінчиться це штучне протистояння і хто від цього виграє, а хто програє? Хочемо дати відповідь на ці запитання як депутати, обрані від міста Олександрії, і як представники політичних сил «Об’єднання «Самопоміч» та Радикальної партії Олега Ляшка.

    Взагалі децентралізація – це передача знач-них повноважень та бюджетів від держави до органів місцевого самоврядування, щоб якомога більше повноважень мали ті органи, які ближче до людей і де їх можна реалізовувати найуспішніше. Через процес децентралізації пройшло багато країн, і він давно довів свою ефективність. Сьогодні брак інформації у звичайних людей дуже спотворив уявлення про даний процес, а політики різного пошиву намагаються використати його в своїх популістських планах.

   То як децентралізація проходить в Кіровоградській області? Одним із етапів децентралізації є створення об’єднаних територіальних громад, в області їх створено 5. Дві з них – Маловисківська і Бобринецька – ще минулого року вибрали своїх голів і з початку року отримують окреме фінансування. Додатково їм виділено з Державного бюджету 8 млн грн, а їхні доходи в порівнянні з минулим роком збільшилися в 7 разів!

    За яким принципом об’єднувалися території в громади? По-перше, за принципом добровільності; по-друге, їх об’єднання повинно відповідати умовам Концепції реформування місцевого самоврядування: населені пункти повинні мати спільну межу; по-третє, об’єднана громада повинна бути спроможною себе утримувати. Тому в основі децентралізації лежить економіка та її процеси, а не інтереси окремих політичних партій чи груп.

  Що ж роблять Олександрійські можновладці (до них можна віднести представників місцевих осередків Опозиційного блоку, «Батьківщини» та декого із Радикальної партії, які отримали теплі місця в міськраді)? Перетворюють економічні й соціальні процеси на політичну гру. Якби в цій грі чубилися самі політики, то Бог з ними. Біда у тім, що вони в неї вже втягнули звичайних містян, які негативно ставляться до представників сіл і району, а ті у свою чергу відповідають взаємністю. В їхні голови вже вклали думку, що об’єднання нічого не дасть, а буде тільки гірше, і все це буде проходити без їхньої згоди. Думки і бачення представників інших партій тепер інтерпретуються як такі, що не співпадають з думкою громади, а затверджений на сесії обласної ради Перспективний план – як апогей несправедливості.

   Насправді відбувається апогей абсурду і маніпулювання емоціями та думками людей, що є моральним злочином!

    Перше і найголовніше. Прийнятий Перспек-тивний план – це план, а не остаточне рішення! Якщо якісь громади добровільно (наголошуємо: добровільно!) приймуть рішення об’єднатися по-іншому і це відповідатиме умовам Концепції реформування місцевого самоврядування (див. вище), то нехай, на здоров’я, об’єднуються.

    По-друге. Села, що розташовані навколо міста Олександрії, так само, як і саме місто, вже давно інтегровані одне в одне. Це легко побачити на прикладі міграції робочої сили: люди їздять на роботу із села до міста і навпаки. Із створенням у 2017 році госпітальних округів буде єдиний медичний простір (хоча фактично він давно уже є, бо не секрет, що дехто з міських жителів лікується в ЦРЛ, а сільські хворі отримують лікування в міських закладах, і їм там ніхто не відмовляє). І освітній простір теж буде один, бо враховуючи освітню реформу, коли старші класи повинні будуть ділитися на профільні, то в які школи будуть возити сільських дітей?

   І по-третє. Розвінчуємо міф про те, що місто є передовим в області. Прикро це визнавати, але цифри – річ уперта: вже багато років бюджет міста Олександрії є аутсайдером серед територій по власних надходженнях. Так, рівень забезпечення видатків власними доходами в місті станом на 1 листопада 2016 року склав лише 38,5%, по області – 86,6%, а по Олександрійському району – 65,4%. Це означає, що бюджет нашого міста майже на 2/3 залежить від державних субвенцій, що ми не можемо повноцінно утримувати ні освіту, ні медицину, ні культуру, а про якийсь розвиток взагалі промовчимо. Є ще одна негарна цифра – це рівень заробітної плати, який найнижчий в області – 3213 грн, коли середній обласний показник – 3837 грн, а в Олександрійському районі – 3789 грн. Тому, хто не здогадується, чому такий низький заробіток, скажемо: бо переважну частку працюючих складають бюджетники.

    Чому в районі справи кращі? Тому що там є земля, яка обробляється і з якої платиться податок, а у міста її немає. Зате в ньому є підприємства, але вони не працюють і не наповнюють податками бюджет. Тому і не дивно, що район не горить бажанням об’єднатися зі слабким економічно містом. Але в місті є розвинена інфраструктура соціальних та інших закладів (аптеки, банки), які не треба створювати заново (як для нової громади), дороги та автобусне сполучення з селами району. Так, є багато питань, але їх можна спокійно вирішити, не збурюючи людей.

   Не впевнені, що у такому протистоянні буде переможець, але знаємо точно, що програють прості люди, наші мешканці, бо їхні основні пріоритети – здоров’я, освіта дітей та робота – залишаться поза можливістю місцевої влади зробити їх достойними.

    Не будемо втомлювати читача ще цілою низкою фактів, але додамо, що процес децентралізації невідворотний. Як об’єднуватися громадам – їм вирішувати. І необов’язково дотримуючись плану, а все інше – мішура, яку намагаються видати за велику проблему.

   Наступного разу, коли піде чергова хвиля дезінформації, пам’ятайте, що хвилі не тільки випромінюються і поглинаються, а ще й відбиваються, тож поверніться до неї іншим боком.

Депутати обласної ради з фракції «Об’єднання «Самопоміч»: Олександр Приходько, Ірина Чемерис, Любов Мороз, депутат обласної ради від фракції Радикальної партії Олега Ляшка Людмила Скоропад.

     «Коливання хвиль» – не в резонансі…

   Цікаво, як поєднується інформаційне поле з теорією хвиль та їхніми фізичними характеристиками і властивостями – амплітудою, випроміненням, поглинанням? Як бачимо, автори листа стверджують, що безпосередньо, таким чином беручи на себе сміливість наукового відкриття. У будь-якому разі, поєднавши «бульдога і носорога», вони висунули дуже цікаву гіпотезу. Втім, не будемо з ними сперечатися та зі свого боку вдаватися до квазінаукової риторики. Принаймні – у такій сфері, як децентралізація, котра досі залишається terra incognita (що б там не стверджували її апологети).

   Справді, про об’єднання громад, передачу повноважень місцевим громадам уже сказано дуже багато. А громади… все не наважуються на такий крок у переважній своїй більшості. Як наприклад, міська олександрійська, котра на громадських слуханнях однозначно сказала своє «ні» з огляду на запропонований Кіровоградською облрадою план дій децентралізації. І як можна їй, громаді, в цьому дорікати, коли, по-перше, пропозицію об’єднання міста з 43 селами вона вважає для себе абсолютно недоцільною, а по-друге, ніяких економічних обґрунтувань такого об’єднання люди у плані дій не побачили? Одним словом, з міською громадою, котра відхилила (поки що) обласний план дій, начебто все ясно. То може, вона одна така, а сільські ради всі як одна аж пищать – так хочуть приєднатися до міста? Редакція «ОТ» по черзі опитала майже всіх голів 26 сільських і селищних рад Олександрійського району. Ось думки декого з них.

   Сільський голова с. Новоселівки (Комінтерна) Олександр Кива: «У такому складному питанні, безумовно, треба спитати громаду, адже будь-яке об’єднання повинне відбуватися на добровільних засадах. Що ж стосується моєї думки – я скажу, що власний місцевий бюджет ми виконуємо і перевиконуємо, утримуємо школу і дитсадок, надаємо необхідні соціальні допомоги людям. Не бачу необхідності в об’єднанні».

   Олександр Горбань, сільський голова с. Косівки: «Скажу прямо: моє ставлення – негативне. У нас самодостатня громада, всю інфраструктуру ми утримуємо за рахунок місцевих податків. А є в районі населені пункти, де собі на заробітну плату не можуть нашкребти. Я б не хотів таких об’єднань».

    С.Андріївка, сільський голова Віктор Близнюк: «Ми проводили збори громади з цього приводу. Всі висловилися категорично проти. А все тому, що люди (і я також) уже навчені результатами будь-яких урядових реформ. Таких, наприклад, коли закривають, називаючи це «оптимізацією», школи і фельдшерсько-акушерські пункти. Це Андріївку також не оминуло: з трьох ФАПів у нас залишився один, школа також одна. Що буде, коли нас приєднають – невідомо».

   С.Костянтинівка, голова Олександр Клімов: «Знаєте, нам уже не лише на Олександрійщині, а й зі Світловодського району пропонували об’єднатися в їхній «кущ». Але віра людей дуже похитнулася до всього нового останніми роками. До того ж, якщо саме місто проти об’єднання з селами, то до чого тоді тут чиєсь бажання чи небажання? А наші люди кажуть: живемо так, як є, аби хоча б гірше не стало. Вони бояться можливих скорочень, які тільки прискорять процес занепаду».
Лариса Кобан, голова с. Дівочого Поля: «От якби об’єднатися з містом, то моє ставлення позитивне. Але нам пропонують об’єднатися з Червоною Кам’янкою, бо територіально ми ближче. Люди наші цього бояться»…

    Приблизно так само висловилась і сільський голова Куколівки Галина Горбань, котра хоча й не впевнено, але вважає, що «з містом, може, й краще було б, бо самі ми не виживемо». Але Куколівку начебто також пропонують приєднати до Червоної Кам’янки, що селянам зовсім не до душі…

   Сільський голова Попельнастого Олег Волянський взагалі проти будь-якого об’єднання (с. Попельнасте, за його словами, пропонується теж з’єднати в один «кущ» з Червоною Кам’янкою): «Наш місцевий бюджет цілком достатній, за обсягами він другий, поступається тільки ще одному в районі. Чи є у такій децентралізації раціональне зерно – може показати лише час. Або якщо нас просто поставлять перед фактом об’єднання. Але принцип добровільності поки що залишається, тому і думка наша відповідна».

    Що цікаво, і сільський голова Червоної Кам’янки Тетяна Бесараб також, м’яко кажучи, не у захваті від згаданого плану дій облради: «В усьому повинен бути якийсь приклад. А нам про все розповідають лише з чуток. Так, мене запрошували на спеціальний тренінг (навчання) до обласного центру. Але з приводу децентралізації я там так нічого конкретного і не дізналася – теми були зовсім інші. Отож питань без відповіді залишилося дуже багато. Наприклад, чи передбачений механізм виходу з об’єднання громад? Якщо Червона Кам’янка має стати центром об’єднання, то де і як повинна будуватися відповідна інфраструктура? Про це ніхто не хоче нам розповідати. Наводять приклади децентралізації Чехії, Польщі, Франції – як там усе гарно. Може й так. Але ж ці процеси у них проходили десятиліттями! А у нас все одним махом: наказали згори – зігнали колись людей у колгоспи, потім ще раз наказали – розігнали… Так само і тут. Зараз нам дорікають: от ви , мовляв, боїтеся, що залишитеся без посад. Та не цього ми боїмося, а просто не хочемо вести людей, куди самі не знаємо!»

    На жаль, за браком місця ми не можемо навести відповіді всіх очільників сільських громад. Але посміємо запевнити, що лише одиниці опитаних сумніваються (скоріше, мабуть, від безвиході та необізнаності), що якесь приєднання «менших до більших» принесе користь хоча б комусь із них, а думки переважної більшості були дуже схожими: люди справді не вірять, що сільські громади потрібні місту і навпаки. «Теорія хвиль» явно пробуксовує…

О.Осауленко