Про закон і «електронного» Генпрокурора

Найпомітнішою і найобговорюванішою подією минулого тижня, без сумніву, стало обрання на посаду Генерального прокурора. І не кого-небудь, а самого Юрія Луценка. Того самого голову парламентської фракції БПП, який у час затяжного «безпрокурор’я» з іронічною посмішкою спростовував прогнози про ймовірність його призначення на цю посаду: мовляв, я не готовий до такого. Та як виявилося, у кожному жарті є лише частка жарту: вмовляти Юрія Віталійовича довго не довелося…

Отже, наші парламентарі піднесли нам чергову сенсацію, однак слід визнати – доволі очікувану. Ну немає в Україні більше достойників на крісло Генпрокурора, хоч трісни! Таких, щоб і зі злочинністю боролися на високих рівнях, і на мільйонні хабарі не були ласими, і найближчих друзів у разі їх гріховності не пожаліли. Тому відомий політик Луценко хоча й без будь-якої юридичної освіти, але з дипломом інженера електронної техніки Львівського політехнічного інституту для цього підійде якнайкраще, вирішили (спочатку довго провагавшись) його колеги-депутати…
Втім, що тут дивного? Адже з цим же дипломом Юрій Луценко вже якось обіймав посаду міністра Внутрішніх справ України за часів «помаранчевого» уряду – і нічого! Пригадується тодішня прес-конференція Луценка-міністра у приміщенні Олександрійського міськвідділу міліції, куди він приїздив з візитом у 2007 році. Так, на запитання місцевих журналістів високопосадовець не кривив душею і не розповідав про якісь власні міфічні освіти, а відверто признавався, що фах інженера-електронщика йому принаймні не заважає. А юридичні знання, мовляв, діло наживне…
Але то міністр, а це Генпрокурор. У це крісло інженерів так запросто не садять, отож треба спочатку ухвалити відповідний закон. Та на вівторковому (10 травня) засіданні Верховної Ради дисципліна у парламентській фракції БПП зашкутильгала, не всі нардепи зайшли до сесійної зали під час голосування, і законопроект провалився. Здавалося б, усе, питання зняте з порядку денного. Бо згідно з Регламентом Верховної Ради, на поточній сесії аж до вересня двічі розглядати однаковий законопроект не можна. А тому Луценку посада очільника ГПУ вже не світить. Але хіба для Президента чи парламенту Регламент був колись серйозною перепоною? Як кажуть, коли дуже треба, то все можна, якщо обережно…
Отож до наступного засідання (у четвер, 12 травня) і другого голосування за законопроект підготувалися вже краще: до парламенту підтягли всі можливі депутатські сили, аби ті дружніше натискали кнопки. І цього разу все вийшло!
В одного з депутатів журналісти потім допитувалися: навіщо було пороти таку гарячку з прийняттям нового закону, закриванням дверей відділу реєстрації законопроектів ВР, щоб депутати не зареєстрували постанов, які можуть заблокувати підписання закону (як це було за часів спікера Гройсмана), терміновим підписанням документа Парубієм і Порошенком? І як справжній вінець оперативності – випуском додаткового номера газети «Голос України», який друкувався напередодні вночі вже з текстом готового закону… Адже наступний тиждень теж був сесійним, і у вівторок знову можна було спокійно голосувати за Генпрокурора, дещо змінивши деякі формулювання. На це депутат відповів: «Ви що, жартуєте? Затягувати було неможливо, бо апетити «помічників» по голосуванню ростуть не з кожним днем, а з кожною годиною». Тобто все вирішували швидкість і злагодженість, а не якісь там регламент чи закони…
Таким чином «бліцкриг» з протягуванням потрібного закону вдався. От тільки якби подібні енергійні пориви Президента та влади проявлялись і в «мирних цілях», тобто у справжньому реформуванні країни. А то у Верховній Раді он лежать і ніяк не дочекаються своєї черги законопроекти про підвищення соціальних стандартів, про відміну 15-відсоткового податку з пенсій та деякі інші, ухваленню яких люди справді хоч трохи зраділи б. Та тут, на жаль, поспіху не спостерігається.
«Луценко, попри відсутність вищої юридичної освіти, нічим не кращий і не гірший Генпрокурор, ніж ті, хто очолював ГПУ до нього. Просто його ім’я є гучнішим, ніж у попередників, та цей ефект діятиме лише на перших порах», – вважають помірковані експерти-політологи. Але принаймні Юрій Віталійович уже, сам того не чекаючи, увійшов в історію: він зможе колись дітям і внукам розповідати про «закон імені Луценка», який під нього прийняли. Це ж так прикольно, коли 258 депутатів скасовують норму про те, що кандидат на посаду Генпрокурора повинен мати вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менше 10 років. Якщо вже вирішив Президент, що милий його серцю Луценко, котрий добре розбирається у теорії електронних процесів чи практичній схемотехніці, але не юрист і має «стаж роботи у законодавчому полі або у правоохоронних органах не менше 5 років», не дурніший за інших, то так тому й бути. А Юрій Луценко, у свою чергу, вже встиг заспокоїти тих, хто, можливо, побоюється його в іпостасі Генпрокурора, що згідно з новим законодавством, очільник Генпрокуратури тепер не зможе відкривати нові справи по високопосадовцях, бо цим тепер займатимуться новостворені антикорупційні структури, а не ГПУ. Отож друзі і не друзі можуть дихати спокійно. Поки що.

О.Наріжний