«Це значно більше для нас, ніж просто курси»…

Тему олександрійських бібліотек і творчих здобутків їхніх працівників, напевне, можна назвати однією з постійних у публікаціях «Олександрійського тижня». І це цілком зрозуміло та виправдано: тут чималий простір для розповідей про заходи, ідеї й задуми людей, чия діяльність часто виходить далеко за рамки усталених, консервативних уявлень про бібліотечну справу. Одним із таких напрямків, популярних серед відвідувачів, є комп’ютерна, або цифрова освіта – такі заняття вже не вперше проводять зокрема в Центральній міській бібліотеці Олександрійської централізованої бібліотечної системи. Нещодавно черговий навчальний рік завершив новий «випуск» учнів (студентів, курсантів – чи як їх правильніше назвати?) поважного віку. Про те, як минув цей рік, а також про деякі особливості таких занять ми розмовляємо з керівницею і викладачкою курсів Вікторією Половою, бібліотекаркою цього закладу, яка вже не вперше випускає «дипломованих» користувачів персональних комп’ютерів та інших цифрових гаджетів такого призначення.

– Отже, пані Віікторіє, для початку – чи є якісь відмінності або особливі моменти у підготовці людей, які побажали заповнити цю сторінку свого життя «цифровими» знаннями?
– Так, певні зміни ми внесли. Раніше це були курси комп’ютерної грамотності, але оскільки в сучасному світі все рухається вперед, ми вирішили дещо змінити програму і переформатувати її в курси цифрової освіти. Це для того, щоб відвідувачам будь якого-віку (а це різновікова категорія, спочатку це були люди віком 60+, то зараз є і молодші, приходили також слухачі, які працюють, але не мають якихось потрібних їм для роботи навичок чи знань) було не нудно. А також, щоб було цікавіше, робили нахил на різноманітні програми штучного інтелекту, і щоб ці програми людина могла використовувати з користю для себе.
– Спостерігаючи за періодичними повідомленнями про ваші заняття, складається враження, що ви намагалися максимально актуалізувати теми. Хто складав програми занять – ви користувалися якимись готовими методиками чи придумували теми самі?
– Тут підхід такий: я намагалася «йти в ногу з часом», підбираючи максимально практичні теми. Знову ж таки, програми штучного інтелекту – Canva, Gemini, Perplexity та інші мають вивчатися так, щоб користувач міг не просто дати запит і отримати якусь потрібну йому інформацію, а, наприклад, створити собі задане зображення, цікаво і оригінально привітати своїх рідних і багато іншого. Для людей, які вміють цим користуватися, це здається дрібницею, а для новачків, які засвоюють таке вперше, викликає величезне задоволення. Наприклад, з останніх занять: у нас була домовленість з територіальним центром обслуговування для його підо-пічних, і навіть працівник центру, який відвідав заняття, з задоволенням потім ділився, як йому сподобалося створити певний продукт для своєї доньки за допомогою ШІ і яким це стало сюрпризом для неї.
А були також теми, розроблені за запитами слухачів курсів. Наприклад, виготовлення файлових ключів: у нас у місті їх ніхто не виготовляє, і люди, не маючи відповідних базових знань, подекуди приходять до нас за допомогою. От ми вирішили провести таке заняття для отримання потрібних навичок. На кожне заняття готувався відповідний роздатковий матеріал – методика, основні інструкції, алгоритм дій, щоб люди могли самостійно, покроково створити те, що треба.
– Як відбувалося формування цих курсів, набір слухачів?
– Протягом минулого літа спочатку була літня школа цифрової освіти, також протягом літніх місяців по вересень люди записувалися на ці курси, і потім ми створили групу. Перше заняття було повністю для всіх, а далі ми розпланували так, щоб кожному було зручно: комусь у першій половині дня, а якщо хтось зайнятий якоюсь роботою, діяльністю – таким людям у другій. А далі заняття були сплановані з жовтня і до кінця травня, раз на тиждень. І навіть коли були планові відключення електроенергії, ми підлаштовувалися під графік відключень, щоб не випадати з плану занять і тих тем, які були для цього розроблені. Пам’ятаєте, коли взимку, в особливо сутужні періоди, коли електрика була лише по кілька годин на добу, – ми готували і теоретичний матеріал, який можна проходити без використання комп’ютера. Але навіть тоді намагалися максимально проводити і практичні заняття, зводячи дві групи в одну.
– З чого починали ваші курсанти – якою була найперша тема заняття?
– Оскільки спочатку приходять люди, з яких дехто навіть не знав, як увімкнути комп’ютер, то і тема відповідно – ознайомлення з персональним комп’ютером, з клавіатурою, з мишкою. Для цього ми роздавали кожному клавіатуру з підписами, щоб людина могла самостійно запам’ятати розташування клавіш тощо, щоб у неї минув «страх» перед пристроєм, адже по-різному сприймають і засвоюють такі речі.
– А далі, в процесі прогресу й еволюції, яким було останнє заняття?
– Однією з останніх тем була, наприклад, «Основи роботи з пошуку в Google». А перед цим вивчали «Цифровий підпис» («Дія підпис»). Бо ми розглядали окремо файлові ключі, і відповідно – як створити цифровий підпис. Пошук в Google начебто проста тема, але як виявилося, майже кожен не володіє навичками, як при цьому правильно давати запит, аби отримати саме потрібну інформацію і витратити на пошук якнайменше часу.
– Які ще теми викликали найбільший інтерес у слухачів?

– Знову ж таки, найбільше захоплення викликали якраз різноманітні програми штучного інтелекту. Зокрема генерування зображень за допомогою ШІ, як ці зображення можна оживити, як правильно давати запити для штучного інтелекту. Знаєте, спочатку люди скептично ставилися до ШІ, чи може він замінити людину і так далі. Але потім, у подальшому процесі, коли ти бачиш, що воно тобі у чомусь суттєво допомагає і це економить багато часу, то я вам скажу – з великим задоволенням ці теми засвоювали!
– Звідки у вас ці навички: ви самі десь спеціально навчались? Адже взяти і просто «з наскоку» провести грамотно заняття навряд чи вийде без підготовки…
– Повністю згодна. Спеціально цьому я не навчалася, за фахом я вчителька географії й економіки. Але це мені самій цікаво: певні аспекти, комп’ютерні програми, які я вивчаю просто для себе. Потім дивлюся, чи підійде за рівнем складності ця тема для моєї аудиторії. І намагаюся подати матеріал так, щоб це було для людей якомога простіше і зрозуміліше для сприйняття, за можливості – без складної специфічної термінології тощо. Тобто враховувати і певні психологічні аспекти, аби не відлякати цим людину: якщо у неї одного разу щось не вийшло, це може відбити у неї охоту до подальших занять, і вона на них більше не прийде. І до того ж у різних людей різний склад розуму – в когось математичний – і вони таке легше сприймають, а в когось все інакше. Також і пам’ять у людей різна. Але в мене підхід до кожного особистий. Щоб людина щось не засвоїла чи не зрозуміла і з цим пішла, у нас такого немає. Тому звісно, на подібних заняттях існує своя специфіка.
– Який кількісний склад, «соціальний зріз», віковий діапазон ваших груп?
– Вік доволі різний. Взагалі зрозуміло, що це не має для нас ніякого значення, але під час запису в групу слухачі надають свої деякі особисті дані, в тому числі й рік народження. Отож можу сказати, що з наймолодших були слухачі десь 38-39 років, а найстарші 75-76. А під час літніх занять їх відвідувала слухачка, лікарка за фахом, 90-річного віку.
Склад в середньому це 14-15 осіб. Кількість людей дещо змінювалася, бо наприклад, були внутрішньо переміщені особи, які певний час відвідували заняття, а потім вони далі кудись переїжджали і таким чином вибували з груп. І таких людей було десь до третини від загальної кількості. Але приходили інші, також і з цієї категорії. Наприклад, вони спочатку просто зверталися до бібліотеки за якоюсь послугою, а дізнавшись про курси, потім з радістю приходили на заняття. Їм це було цікаво, казали, що таких курсів у них не було. У нас із задоволенням навчалися люди з Донецької області – міста Покровська, Мирнограда. Одна сімейна пара з того регіону приєдналася до нас вже наприкінці курсів і теж залюбки навчалася.
– Напевне, в цьому немає нічого дивного: олександрійські бібліотекарі завжди дивували своєю творчою фантазією, різноманіттям ідей, всім тим, що зараз заведено називати креативністю.
– Так повинно бути: треба весь час розробляти щось нове, аби захоплювати людей, щоб у них було бажання приходити до нас. Коли людина говорить: «У вас комфортно, і я тут морально відпочиваю, отримуючи якусь інформацію», то це дуже цінно для нас. Особливо, коли люди не просто приходять раз чи двічі, а звернувшись одного разу, потім знову повертаються.
– Як завершуються заняття – екзаменом, тестуванням, НМТ, випускним? (Жартую).
– Ні, випускних іспитів ми не влаштовуємо. Саме слово «екзамен» насторожує, або навіть лякає людину. Просто протягом навчань ми виконували певні практичні завдання. А от їхнє завершення ми відзначали: минулого року на останньому занятті в теплій, дружній атмосфері вручали слухачам спеціальні дипломи. Я підготувала фільм, де поетапно розповідалося про пройдений нами навчальний рік, всім сподобалося. На жаль, цього року у нас навчання завершилися прискорено і дещо передчасно через ремонт у приміщеннях бібліотеки, тому ось такі урочистості влаштувати ми не встигли.
– Напевне, цим випуском даний напрямок не завершується?
– Звісно, ні. Вже розпочався запис на наступний навчальний рік, є перші охочі. До речі, є серед них і минулорічні слухачі, які бажають продовжити навчання, а також і новачки з числа вимушено переміщених осіб.
А на закінчення – «голос народу». Своїми враженнями поділилися випускниці цьогорічних курсів цифрової освіти пані Валентина і Людмила. Вони, а також й інші слухачі курсів в один голос висловлюють не те щоб подяку і задоволення, а справжній захват. Слухачки не нахваляться своєю викладачкою, відзначаючи не лише її високий освітній рівень, а й інтелігентність та культуру поведінки: «Вікторія не просто талановита викладачка, вона дуже чуйна і терпляча. Ну нехай ми у своїх колишніх професіях (зв’язківець і вчителька початкових класів. – Авт.) мали якусь справу з комп’ютерами, але ж приходили люди, які взагалі не знали, як його увімкнути. І Вікторія терпляче, навіть лагідно все їм розтлумачувала, не шкодуючи ні сил, ні часу. А це дуже важливо вміти спокійно, без зверхності та нервозності пояснювати для когось нібито прості, а для інших – дуже складні речі. Дехто з нас навіть звертався до неї за допомогою і поза курсами, так от одній жінці вона допомагала розібратися з якимось доволі складним питанням, навіть не пішла на обід у встановлений час… Такі люди, як Вікторія – на вагу золота. Розумієте, тут питання навіть не тільки в цифровій освіті. Ми, пенсіонери – це «декласований» прошарок, нам, як нікому, потрібне спілкування за якимись певними інтересами, у зручній, невимушеній обстановці. І от Вікторія змогла поставити це саме на такий рівень. Відразу видно справжнього педагога і душевну людину»…

Олександр Наріжний