Її вистачало на всіх

12 квітня – 90 років від дня народження Людмили Григорівни Мірошніченко – громадської діячки, яка впродовж 20 років очолювала Олександрійську міську організацію професійної спілки працівників культури України, Почесного громадянина Олександрії. Багато олександрійців пам’ятають її як активну та доброзичливу захисницю, з діяльністю якої тісно пов’язаний період, коли профспілки дійсно мали вплив, авторитет і важелі впливу для захисту прав простих працівників.

Людмила Григорівна народилася 12 квітня 1936 року в селі Івановому, що нині входить до складу Олександрійського району Кіровоградської області.
Вищу освіту здобула у 1971 році, закінчивши Київський інститут культури за спеціальністю «Бібліотекар та бібліограф вищої кваліфікації». Трудову діяльність розпочала у 1958 році завідувачкою Краснокутської селищної бібліотеки Антрацитівського району Луганської області. З 1961 по 1977 роки працювала завідувачкою Олександрійської міської дитячої бібліотеки №2. З 1977 року – завідуюча відділу комплектування Олександрійської міської централізованої бібліотечної системи.
Людмила Левченко, двоюрідна племінниця Людмили Мірошніченко: «Я пам’ятаю її поряд зі своїх 5-6 років. Ми тривалий час жили в одному будинку на 10 сімей – він розташовувався у дворі Головпоштамту, і його вікна виходили на приміщення районного Будинку культури, який досі живе у найтепліших спогадах дитинства. Людмила Григорівна з чоловіком Валентином приїхали в Олександрію з Донбасу. Мій тато тоді працював у міліції, і в нього була можливість облаштувати для них кімнату в тому будинку, де ми всі жили понад 10 років. Ми з сином Людмили Григорівни Олексієм разом росли, дружили. Пам’ятаю, ми граємо, а Людмила Григорівна готує їжу і розповідає нам щось цікаве. Вона була дуже начитаною, ерудованою. Любила читати, вдома у неї була шикарна бібліотека. Доброзичлива, енергійна, характер мала запальний, але була миротворицею. Усім завжди допомагала, розв’язувала чужі проблеми. Людмила Григорівна вплинула на мій вибір професії – я також стала бібліотекарем. Був період, коли бібліотеки почали закривати по всій країні, а в Олександрії Людмила Григорівна відстояла, не дала. Усю себе направляла на допомогу людям, вміла знайти підхід до будь-кого, підтримати, помітити і похвалити за досягнення, радіти успіхам інших. З нею можна було поговорити на будь-яку тему. Вона була гарним прикладом для нас. Дуже сумую за нею, мені її бракує. У її чоловіка Валентина були золоті руки, він працював на заводі. Він пережив її на декілька років. Діти Людмили Мірошніченко проживають не в Олександрії: донька Світлана – за кордоном, син Олексій – у Києві».

Жанна Городецька, директорка Олександ-рійської міської централізованої бібліотечної системи з 1982 по 2016 рік, ветеран праці, стаж роботи у бібліотечній галузі – майже 60 років, нагороджена орденом Княгині Ольги ІІІ ступеня: «Ми з Людмилою Григорівною були не лише колегами, а й подругами. Вона дуже любила людей, тому не випадково такий тривалий час очолювала міський комітет профспілки працівників культури. Люди дуже різні, усі зі своїми характерами, принципами, розумінням, але Людмила Григорівна була справжнім психологом і вміла знайти вихід із будь-яких, навіть найскладніших ситуацій. Як бібліотекарка, вона була хорошим фахівцем, і ті, хто з нею працював, це підтвердять. Активна, ініціативна, на це вона націлювала і своїх колег. Всебічно розвинена, культурна, комунікабельна, багато уваги приділяла сім’ї, хоча й працювала, не рахуючись із часом. Ніхто і ніколи не бачив її незадоволеною, розлюченою, вона завжди була стабільною, урівноваженою, спокійною. Відчай, депресія – це не про неї. Вона була людиною дії і знала, що все можна вирішити – варто лише подумати, як це зробити краще».
З 1989 року по липень 2008 року Людмила Мірошніченко була головою міського комітету профспілки працівників культури Олександрії, а з 2006 – депутатом Олександрійської міської ради. За сприяння Людмили Григорівни професійні та аматорські колективи міста стали переможцями І та ІІ Всеукраїнських оглядів-конкурсів народної творчості в області, IV Міжнародного фестивалю юних талантів «Земля під білими крилами», II Всеукраїнського фестивалю «Верховинця – степова криниця», а також учасниками багатьох інших обласних, всеукраїнських і міжнародних фестивалів та конкурсів.
За період роботи Людмили Мірошніченко на посаді голови профспілки місто не тільки не втратило жодного закладу культури, а навпаки – їхня кількість збільшилася на шість одиниць. Поєднуючи профспілкову, організаційну роботу з творчою, вона була ініціатором численних міських та обласних свят, брала активну участь у громадському житті міста, співпрацюючи з профспілковими організаціями освіти і науки, охорони здоров`я, держустанов, багатьох підприємств міста.

Ірина Подзорова, бухгалтерка міськкому профспілки працівників культури: «Людмила Григорівна була мені як мама. Поряд з нею я завжди відчувала підтримку. Вона могла дати слушну пораду, допомогти навіть словом, розвіяти сумніви, вселити віру у свої сили. Її доброта розповсюджувалася на усіх людей. Вона переживала за кожного працівника підприємства, організації чи установи, що входили до міськ-кому профспілки. А він тоді об’єднував не лише заклади культури, а й ЗМІ, заводи та фабрики (приміром, ОФДП, «Поліграфтехніка» тощо), спортивні клуби й секції. Намагалася якомога більше дорослих та дітей відправити на лікування та оздоровлення у санаторії та профілакторії. При цьому сама за всю свою трудову діяльність всього лише раз була у санаторії. Сьогодні багато хто з вдячністю згадує її турботу. На першому місці для неї була вчасна виплата заробітної плати і оздоровлення. Дуже людяна, вона все пропускала через себе, допомагала і ветеранам, і молоді, ділилася власним досвідом. Відстоювала права людей і на обласному рівні, адже була членом президії обласного комітету профспілки. У неї було багато відзнак від Центрального комітету профспілки за плідну працю, високий професіоналізм, особистий внесок у розвиток профспілок».
Іван Баранов, директор Олександрійського фахового коледжу культури і мистецтв, депутат Олександрійської міської ради І, VІІ та VIII скликань, заслужений працівник культури України: «Людмила Григорівна була справжнім профспілковим лідером для працівників культури та інших галузей – машинобудівників, гірників, поліграфістів тощо. Розв’язувала різні питання – від житлово-побутових та оздоровчих до відстоювання прав на робочому місці, вирішення конфліктних ситуацій з керівництвом. Дбаючи про людей, співпрацювала з керівництвом міста, очільниками підприємств, установ, організацій, профспілковими лідерами області та України. Перед нею були відкриті усі двері, до неї дослухалися, її поважали, і це свідчить про комунікативний талант – знаходити спільну мову та порозуміння з усіма складно. Ми з нею разом були на прийомі у колишнього Міністра культури України Богдана Ступки. Саме Людмила Григорівна ініціювала відзначення в Олександрії професійних свят. Мені особисто вона не раз допомагала у вирішенні адміністративних питань. Помічниця, порадниця, консультант – для багатьох вона була як мама. Все для людей. Але для себе Людмила Григорівна ніколи нічого не просила. Вона була безкорисливою та скромною людиною».
За професіоналізм та успіхи в роботі Людмила Мірошніченко неодноразово відзначалася грамотами Кіровоградської обласної державної адміністрації та Олександрійської міської ради, була визнана переможцем міського щорічного конкурсу «Олександрієць року-2005» у номінації «Професіонал в соціальній сфері».
Вона працювала до останнього дня. Їй було 72 роки, коли на роботу за нею приїхала швидка: тогоріч літо було спекотним, і жінці стало зле. У лікарні сказали – проблеми з легенями. Попри те, що рідні та друзі усіма правдами і неправдами знайшли потрібні дорогі ліки, через три дні Людмили Мірошніченко не стало. Вона померла 12 липня 2008 року.
На основі рішення міської ради № 1018 від 22 травня 2009 року Людмилі Мірошниченко було присвоєне звання Почесний громадянин міста Олександрії (посмертно).
Вона жила для людей і заради людей – тихо, без пафосу, але з великою внутрішньою силою. Саме тому її й досі згадують із теплом і вдячністю, а її справа продовжує жити в тих, хто вміє підтримати, захистити і не пройти повз чужу біду.

Олена Карпачова