«Тихий»: якщо ти ще не у війську – будь з військом

Сьогодні ми продовжуємо спілкуватися з одним із елітних підрозділів Національної гвардії України – точніше, з 5-м окремим загоном спеціального призначення «Омега». Це порівняно молоде військове формування, яке створене лише на початку двотисячних років. Але, як відомо, в його історії вже немало звитяжних сторінок – починаючи від операцій звільнення сходу України від російсько-терористичних сил в АТО-ООС з 2014 року і до нинішньої великої війни включно. Наш співрозмовник – офіцер підрозділу безпілотних літальних апаратів на позивний «Тихий».

Представляючи себе, «Тихий» був небагатослівний (і це цілком зрозуміло, враховуючи специфіку даного підрозділу):
«Я кадровий військовий. Закінчував вищий військовий навчальний заклад. Моя спеціалізація – це саперна справа. Початок свого «саперного» шляху починав у відповідних територіальних підрозділах МНС/ДСНС саме в гуманітарному розмінуванні. Брав участь в АТО (розмінуванні звільнених територій та акваторій Донецької і Луганської областей). Потім була певна пауза в службі, а на початку 2023 року підписав контракт, змінивши цивільне життя на військовий однострій, щоб долучитися безпосередньо до захисту нашої держави в лавах свого підрозділу.
– Що вас спонукало до цього рішення?
–У всіх нас є родини, діти. Кожен так чи інакше постає перед певним вибором для себе. Пригадую на початку повномасштабної війни свій внутрішній стан: ти ніби й розумієш, що повинен бути в строю, але тут у тебе починається якийсь внутрішній діалог: а як же сім’я, дружина з малими дітьми, як вони справляться без мене? І звідси – підсвідоме відтягування у часі свого рішення… Довго перебувати у такому стані я не зміг, мій «внутрішній діалог» на цьому закінчився, і рішення було прийняте.
– Це була якась обрана вами військова спеціальність?
– Якщо розглядати в загальному, саме вибір підрозділу, в якому я зараз служу, то тут все просто – в першу чергу я знав про нього, і в мене було розуміння, що в такому підрозділі спеціального призначення є високі вимоги до підготовки і є професійний інструкторський склад, який допоможе вийти на зовсім інший рівень.
А всередині підрозділу – то вже природний процес, так би мовити. Саперна справа тісно пов’язана з FPV, бо це, грубо кажучи, транспортний засіб для «доставки» боєприпасів, в яких я добре розбираюсь і розумію, як безпечно їх застосовувати, тут ще стали в пригоді скіли по електроніці та механіці.
Взагалі якщо оглянутися назад, то в мене був досить цікавий шлях. Це і робота на землі (в якості фахівця з розмінування, та як бойова одиниця в штурмовій групі), під водою (підводне розмінування), а зараз ось підкорюю небо в FPV-напрямку.
– Отже, давайте тепер зупинимося на цьому напрямку.
– Можна сказати без перебільшення, він змінює хід війни. Зараз такий специфічний період: як відомо, FPV дрони – колись, ще недавно, з’явились як хобі. Але після початку повномасштабної війни такі «борти» у нас почали використовуватися зовсім за іншим призначенням, і цей напрямок став розвиватися від кількісного до якісного. Накопичуються виробники, накопичується досвід пілотів, змінюється тактика застосування, з’являються нові типи БПЛА, НРК. На мій погляд, ми зараз перебуваємо, на такій точці консолідації, з якої дуже стрімко почнеться рух вгору саме в якісних змінах і у сферах застосування.
FPV-напрямок, та й взагалі безпілотні літальні апарати – це як скальпель, точний інструмент нейрохірурга: один дрон вартістю в 100-500 доларів може вразити ціль у мільйони доларів. Коли один підбитий танк за ціною в еквіваленті дорівнює кільком тисячам FPV-дронів. Тобто на сьогодні всі вже добре зрозуміли, що це дешева й ефективна зброя.
Але відомо також і про одвічний принцип «щита і меча», який завжди був присутній на війні. Наприклад, якщо ми говоримо про застосування FPV на аналогових каналах зв’язку (що у переважній більшості випадків якраз має місце), то воно ускладнюється через застосування ворогом засобів подавлення радіосигналу. Тому останнім часом актуальною темою є зстосування дронів на оптоволокні. Воно не піддається дії систем радіоелектронної боротьби (РЕБ), дозволяє залетіти на ті ділянки, які неможливо дістати «аналогами», куди не дозволяє зайти радіогоризонт.
– Керування БПЛА потребує спеціальної підготовки. Як ви вирішуєте кадрове питання?
– Навчаємо, навчаємо як новоприбулих, так і побратимів, які переходять з інших груп. Мені більше бракує технічних спеціалістів відповідного рівня для масштабування екіпажів.
Взагалі я знаю, що в цивільному житті є дуже багато таких фахівців, які мають технічні навички, що охоплюють електроніку, механіку та програмне забезпечення, і такі люди у війську дуже потрібні. Тому що одна справа – просто вмотивована людина, яка буде вчитись, а дещо інша – висококваліфікований спеціаліст, який з приходом в підрозділ вже його підсилює.

Тому я, користуючись нагодою, звертаюся до таких цивільних технарів, які мають відповідний бекграунд, – у вас є гарна можливість спробувати долучитися до топового підрозділу.
Ну а для всіх інших громадян скажу одну просту істину: якщо ви ще не у війську, обов’язково треба допомагати/підтримувати військових, як би це банально не звучало, – але ми всі повинні бути дотичними до захисту нашої держави. Такі підрозділи, як наш, потребують постійної підтримки, і дрібниць тут взагалі не буває.
Щоб ви розуміли, ми постійно працюємо над тим, щоб підвищувати власний коефіцієнт корисної дії кожного вильоту якомога більше. Це змушує заглиблюватися в такі речі, як вдосконалення, переоснащення, підсилення конструкцій, модернізація певного особливого боєкомплекту. З кожним разом долетіти до цілі та влучити в неї стає дедалі важче, звідси кожен виліт має бути використаний максимально ефективно. Тому йде постійний пошук підтримки волонтерів, друкарів, інженерів і постійна взаємодія з виробниками бортів. Адже є державна програма, виробництво, яке розвиває цей напрямок, поставлене на певні рейки, але тут існує певна комерційна складова. Приїздять до нас різні виробники БПЛА, і якось в розмові з одними виробниками я запитую: а як у вас з НРК (наземними роботизованими комплексами)? «Та ми, на жаль, ще в це не вклинились». Але за результатами тестувань вони не лише не вклинились в НРК, а ще й неякісно зробили те, в що «вклинились» і що привезли – БПЛА. От такий підхід «вклинитися» пояснює, в чому справа: тому що у виробника є кошторис, у який треба вкластися, щоб потрапити на певні державні закупівлі відповідними технічними завданнями. Але якість їхньої реалізації, оперативна технічна підтримка часто не на першому місці. Виробнику важлива кількість, а не технічні нюанси, як саме буде працювати з цим виробом безпосередньо пілот, з якими труднощами буде стикатися екіпаж, тобто йому головне – пройти у виробництво і поставки, а не забезпечити роботу виробу якомога краще.
– Виходить, не в останню чергу мають значення власні напрацювання?
– Так, тому я наголошував на «технарях» раніше. Формування «кістяка» з глибоким розумінням процесів у підрозділі є базовою складовою. Критичним є накопичення, структурування, розвиток та подальше масштабування цих знань. Для цього ключове значення має обмін досвідом та спільна робота з ефективними підрозділами. Одні з найкращих організмів, з якими моєму екіпажу довелось працювати – це «Азов» і «Трійка» (Третя окрема штурмова бригада. – Прим.авт.) Зараз на базі цих підрозділів уже створені окремі армійські корпуси. Як на мене, це дві організаційно досконалі системи у великому масштабі. Вони відходять від згаданих комерційних рішень.
Якщо ми говоримо про FPV, наземні станції, ретранслятори тощо, вони максимально прив’язують все до власних майстерень, постійно тестують оснащення, переобладнують борти, вдосконалюють прошивки – настільки це у них ювелірно, методично і злагоджено: такий механізм налаштований, запущений, і він в автоматичному режимі видає необхідний об’єм, результат та підтримку екіпажам, щоб вони просто безвідмовно робили свою справу. Взагалі робота з підрозділами, які високовмотивовані, з людьми, які добровільно обрали свій шлях, дуже вирізняється в кращий бік.
– Ви, схоже, проходили дуже різні навчання – аж до водолазних робіт?
– Свого часу у виші у нас була справді різна підготовка, включаючи і базову підготовку з водолазної справи, додатково проходив навчання вже перебуваючи на службі, здобувши кваліфікацію водолаза відповідної категорії. Але це звичайна річ: кожен військовослужбовець повинен вдосконалювати свої знання і практичні навички. Для цього в нас є потужний інструкторський склад плюс значна частина підготовки – це самопідготовка.
– Ви згадали про родину.
– Це для мене рушійна сила, компас і двигун у житті. Дітей у мене більше, ніж один, вони шкільного віку – думаю, цієї інформації достатньо на загал…
– Можете пригадати найбільш вдалу операцію вашого підрозділу?
– Чесно кажучи, виділити якісь окремі випадки складно, їх багато, і вони різні. Наприклад, є у нас в підрозділі люди, які «бортом» брали полоненого. Відразу згадується випадок, як в перший день бойового чергування був масований механізований штурм (де кількість ворожої техніки вимірювалась десятками), це коли ворог ще їздив такою кількістю, намагався продавити оборону одного з населених пунктів, от тоді дуже успішне було «сафарі».
Але тут варто розуміти, що це робота не одного чи двох екіпажів. Це лінія, напрямок, де їх багато. І основна складність – ефективно розподіляти і використовувати ці екіпажі для точного, точкового ураження, тобто те, що дає максимальну ефективність.
Знову повернуся до тих підрозділів, які вже згадував, – там така ефективність максимальна, якщо говорити про підготовчу складову, роботу самого підрозділу безпілотних літальних апаратів, плюс робота чергових по цілевказанню, розподілення зон, технічна підтримка екіпажів.
Ще раз хотілося б наголосити, що цей напрямок у нинішній війні – один із переломних. Адже існують, умовно кажучи, різні тактики застосування. Деякі працюють до 30 кілометрів, вражають, наприклад, логістичні шляхи ворога, а є ті, що працюють по передньому краю, прикриваючи піхоту. Ми робили і одне, й інше, і ці напрямки однаково важливі. Але тримання ліній розме-жування, коли ти бачиш, що на наші позиції просувається ворог, прострілює їх, ти летиш і в тебе «картинка сипеться», а ти розумієш: якщо зараз не влучиш туди, куди треба, то є ймовірність того, що ціна помилки буде дуже високою. І тут важлива робота всього екіпажу в моменті. І це один із тих «скілів», важливих набутих навичок, коли ти, відчуваючи відповідальність, філігранно вражаєш ціль, незважаючи на тиск обставин. Це відчуття – задоволення від виконаного завдання і навпаки – страху за те, що воно може бути не виконане.
– Сучасних БПЛА стає дедалі більше, їх видів також – від розвідувальних, які не несуть на собі засоби ураження, до ударних різноманітних видів і конструкцій. Зрозуміло, що їх ніколи не буде забагато – навпаки, потреба у БПЛА лише зростає. Якщо пригадати на початку широкомасштабної війни, коли люди, волонтери «скидалися» на ці апарати, купували все підряд, що тільки хоча б якось літає, домашні умільці складали і паяли примітивні безпілотники власноруч – як з цим зараз, адже сьогодення потребує дедалі досконаліших і технічно складніших апаратів?
– Забезпечення зараз на належному рівні. Це я кажу цілком твердо. Є також постійний прогрес по рівню цього забезпечення. Але варто розуміти: чим більше ти виконуєш завдань – тим більше в тебе втрат. Дуже швидко розвиваються засоби подавлення ворожої протидії безпілотним літальним апаратом. І якщо говорити про якийсь конкретний підрозділ, який працює ефективно, він не буде сидіти і чекати своєї «квоти» забезпечення – він шукатиме можливості забезпечити себе для негайного виконання завдання тут і зараз. Ось чому йде постійна і безперервна робота з пошуку якихось додаткових ресурсів, оснащення технічних лабораторій, залучення додаткових «бортів», переобладнання тих апаратів, що вже є. Бо поки у держави відбудеться чергова закупівля, яка пройде всі необхідні стадії, а тим часом на тому чи іншому відтинку фронту вже змінилася обстановка, противник застосував нові засоби протидії БПЛА… Тому щоб не купувати щоразу нові безпілотники, треба завжди мати засоби і ресурси для їх модернізації чи переоснащення. Отож відразу скажу: ця потреба у залученні додаткових фінансувань нікуди не зникла, і вона буде постійно. І варто розуміти, що якийсь недорогий розвідувальний дрон вартістю в 60-100 тисяч можна втратити за один раз, а за добу таких втрат може бути не одна і не дві. А це ми говоримо тільки про один умовний екіпаж… Та й взагалі будь-де – піхота, артилерія чи інші підрозділи. Всі потребують якогось ресурсу, запасу, щоб можна було негайно вирішити чи якісь термінові логістичні завдання із застосуванням транспорту, чи інші. І це зрозуміло, адже навіть у спокійних і розмірених умовах мирного часу будь-яка техніка має властивість виходити з ладу. А в шаленому темпі війни така ймовірність зростає в геометричній прогресії… Ось чому допомога волонтерів,тилу, кожного з нас завжди була і є потрібною й актуальною.

Олександр Наріжний