Анна Хворостина: «Підприємництво – це свобода думки і відповідальність»

7 вересня – День підприємця
Анна Хворостина – член виконавчого комітету Олександрійської міськради. Успішна підприємиця, власниця магазину Ot rebenka k rebenku, мама двох доньок, Кіри та Вероніки (Кіра – чемпіонка зі спортивно-бальних танців). Анна встигає грати у театрі «Апельсин», і (її дуже люблять глядачі за талант, яскраві образи й гумор), та бере участь у благодійних проєктах. Колись вона мріяла про іншу кар’єру. А зараз не мислить себе на найманій роботі та готова боротися за права підприємців.

– Бізнесом я займаюся з 2013 року, – розповідає Анна. – Почалося все дуже прозаїчно, з повного безгрошів’я. Я отримала червоний диплом маркетолога Київського національного університету харчових технологій і планувала зовсім іншу кар’єру, хотіла розвиватися у професії. Але завагітніла і вирішила народжувати. У Києві залишатися не було можливості, тож повернулася до рідної Олександрії. І от коли мені було 23 роки, а дитині 1.5, я зрозуміла, що роботи для мене тут немає, грошей теж немає, і вирішила відкрити дитячу комісійку: розуміла, що в такому ж становищі, як і я, перебувають багато молодих мам. Діти швидко ростуть, речей залишається багато, а куди їх подіти? До того ж, потрібні були швидкі гроші, а коштів на закупівлю товару не було. Я згадала, як на першому курсі університету нам казали: «Маркетологи та економісти – це підприємці з вищою освітою. Усі знання, які ви отримуєте, допоможуть вам вести бізнес». Так і сталося.
Я орендувала приміщення в 10 квадратних метрів на ринку. У знайомих дівчаток зібрала дитячий одяг «на листок», у мами на роботі роздрукувала на принтері оголошення про те, що відкрився новий магазин, і ходила містом з коляскою – клеїла їх на кожному під’їзді. Люди швидко відгукнулися, почали дзвонити та приносити речі. Мені допомагала моя тітка. Заробітку тоді ще не було.
Через місяць пішов прибуток, і ми переїхали до більшого приміщення на вулиці Григорія Усика, 56 – речей було настільки багато, що не було де розвернутися. Бізнес швидко розвивався. Ця ніша виявилася незайнятою, а напрямок затребуваним. Несли не лише одяг та взуття, а й коляски, ліжка, манежі. Спочатку роботи було дуже багато, доводилося буквально ночувати у магазині разом із дитиною. Через пів року я вже стала на ноги, а згодом відкрила ще комісійний магазин в Горішніх Плавнях. Але пізніше його довелося закрити через те, що народилася друга донька, і в мене не було часу та можливості туди їздити.
Досвіду в торгівлі у мене ніякого не було. Спочатку приймали всі речі поспіль. Ціну призначали разом із тими, хто здавав речі, і це дуже вимотувало. Люди завжди хочуть продати річ майже за ті самі гроші, що купили. Але ринок комісійки передбачає, що товари можна купити набагато дешевше, ніж нові. І я розуміла, що незабаром більшість людей піде продавати речі через інтернет. Поступово перейшли на торгівлю новими речами. Зараз у нас дуже великий асортимент дитячих речей, включаючи коляски та ліжка. Крім того, свого часу магазин підключився до державної програми «Пакунок малюка», і батьки мали можливість отоварюватися у нас на гроші, які приходять на спеціальну картку.

Потім почали відкриватися ще комісійки, але вони всі зачинилися. Щоб бути успішним у бізнесі, необхідно постійно орієнтуватися на потреби ринку та вміти бачити наперед. Підприємець поєднує багато функцій і перебуває у постійному тонусі. Навіть коли ти на відпочинку – постійно перебуваєш на зв’язку. Це за умови, якщо хочеш заробляти. Якщо ні – відключай телефон та спокійно відпочивай. Але особисто я знаю мало таких підприємців.
Моя робота мені подобається ще й тому, що дає можливість бути мамою, приділяти увагу сім’ї. Плюс підприємництво – це свобода, насамперед – свобода думки.
Я балотувалася у депутати Олександрійської міськради від партії «Сила та честь». Від нашої партії до міськради пройшли чотири депутати – Дмитро Колісник, Євген Моцний, Олександр Приходько та Михайло Матвієнко. А я та староста селища Олександрійського Тетяна Бандурко стали членами виконавчого комітету. Ми готові відстоювати права підприємців, якщо буде така потреба. Але здебільшого такі проблеми не вирішуються на місцевому рівні. Тут можуть лише зменшити ставку єдиного податку, але цього ніхто не зробить – треба наповнювати бюд-жет. Мінімальної зарплати реалізаторам ніхто не платить, і про це всі знають. Люди готові працювати і за 3-5 тисяч.
Багато хто купує товари в Китаї, вони приходять без накладних, де їм брати первичку, яка підтверджує операції купівлі чи продажу товарів, повернень? Багато хто працює в тіні, не платить податків і може собі дозволити знизити ціну на товари. Виходить, якщо ти працюєш чесно, то знаходишся в гіршому становищі, ніж «тіньовики». Облік потрібно не ускладнювати, а навпаки, ще більше спростити. І тих, хто працює чесно та сплачує податки, заохочувати бонусами та пільгами. За рахунок цього підприємці вийшли б із тіні. Підприємців треба рятувати – це самозайняті люди, які ні в кого нічого не просять, а навпаки – віддають у вигляді податків. Вони мають спокійно працювати, і не боятися, що їх оштрафують. Цей страх не дасть молодій мамі, якій зараз 22, розпочати свою справу. Вона поїде збирати полуницю за кордон, і це для неї буде вигіднішим варіантом. З країни й надалі виїжджатимуть розумні працездатні люди, які б могли бути корисними тут.
Підприємці залежать від добробуту покупців чи клієнтів. Є в людей гроші – вони живуть добре, немає грошей – і підприємці без заробітку. Якщо підприємці залишаться без роботи, припиняться надходження до бюджету, і це потягне за собою інші проблеми.

Олена Карпачова