Кращий друг і Праведник народів світу

27 січня увесь світ відзначив Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту. Під цим терміном розуміють регулярні утиски, гоніння та навмисне винищення нацистами єврейської нації. Геноцид мав місце з 1933 по 1945 роки та супроводжувався жахливими діяннями нацистського режиму. За цей час було знищено понад 5 000 000 осіб єврейської національності. Дата відзначення Міжнародного дня пам’яті жертв Голокосту встановлена рішенням Генеральної Асамблеї ООН у листопаді 2005 року – 27 січня у 1945 році були визволені в’язні найбільшого нацистського табору смерті – Аушвіц-Біркенау в Освенцимі.
Як розповів голова єврейської громади Олександр Пирогов, зараз в Олександрії жертв Голокосту вже не залишилося, лише прирівняні до них – народжені у період Другої світової вій-ни до вересня 1945 року. А в Косівці жив єдиний на Кіровоградщині Праведник народів світу Володимир Чорновол.

Праведник народів світу – це людина іншої національності, яка рятувала євреїв під час Другої світової війни, ризикуючи власним життям. Відомо, що корінне населення різних країн ставилося до євреїв по-різному: від байдужості до ворожості. Більшість просто спостерігала за тим, як їхніх колишніх сусідів заарештовували та вбивали. Були такі, що співпрацювали з нацистами, й ті, хто наживався за рахунок конфіскованого єврейського майна. Але й у жорстокому аморальному світі залишалися люди, які з дивовижною мужністю зберігали свої найкращі якості. Станом на 1 січня 2021 року Інститут Катастрофи та героїзму «Яд Вашем» держави Ізраїль визнав Праведниками народів світу 27 921 людину з 51 країни. Серед них і Володимир Чорновол, який врятував військового льотчика. Нагороду він отримав у посольстві Ізраїлю в Україні 1996 року.
Він народився 1921 року в селі Водяному Добровеличківського району Кіровоградської області. У 1930-ті роки його батьків, заможних селян, вислали до Сибіру, де вони й загинули. Все їхнє майно конфіскували. Володимир виховувався в дитячому будинку. У 1941 році після закінчення учительських курсів він працював у сільській школі на Житомирщині. Влітку, коли нацисти окупували Україну, Чорновол вирішив повернутися до рідного села на Кіровоградщині.
Дорогою додому він познайомився з молодим хлопцем – своїм ровесником, який представився Грицем. Новий знайомий був побіжним військовополоненим і йшов на схід. Тривалий час хлопці йшли окупованою територією разом, а коли настав час розлучатися, Гриць раптом зізнався, що він єврей — Григорій Ланцман. У німецькому полоні він бачив, як німці знищили у таборі для військовополонених людей його національності. Самого Ланцмана врятувала нетипова для єврея зовнішність і те, що інші бранці не видали його. Після втечі Григорію знову пощастило – він зустрів Чорновола, який створював йому «прикриття», і боявся залишитися один, адже визначити, що він єврей, було дуже просто.
Чорновол жалів свого попутника і запропонував йому йти до Водяного разом. Сім’ю Володі пам’ятали у селі. В будинку його батьків розмістили колгоспне правління. Чорновол домігся звільнення приміщення і вселився туди сам. Гриця він представив як друга з дитячого будинку, цигана.
Зі спогадів Володимира Чорновола: «Ми придумали легенду, що познайомилися в дитячому будинку, що його родина теж була розкуркулена, а батьків вислали в Сибір. Я вивчився на вчителя, а Григорій закінчив школу фабрично-заводського учнівства і працював слюсарем на заводі в Житомирі. Документи він у паніці загубив, коли німці бомбили місто. Завчили цю історію і усім її розповідали. Гриць гарно говорив українською, що теж не викликало підозр, що він єврей. Секретар видав нам документ – Ausweis. Так з’явився Григорій Коваленко…»
Сільський староста начебто повірив йому, але попросив зареєструватися в районі. Наступного дня Чорновол та Ланцман вирушили у військову комендатуру до Добровеличківки. Секретар коменданта пам’ятав родину Чорноволів та зареєстрував Володимира, а заразом і його друга, як мешканців села Водяного. Так Ланцман став володарем документа – довідки з ім’ям Григорія Коваленка. Він жив під одним дахом із Чорноволом, працював на сільськогосподарських роботах і вів звичайний для сільського хлопця спосіб життя, поки восени 1943-го його не схопили під час облави на місцеву молодь для відправлення на примусові роботи до Німеччини.
Разом з іншими Ланцмана було доставлено на збірний пункт до Миколаєва, звідки йому знову вдалося втекти. Через кілька днів він з’явився у Водяному, знесилений від довгої дороги та голоду. Володимиру довелося ховати друга. Але згодом сусіди таки дізналися про втікача, і Чорноволу довелося платити місцевому поліцаю за його мовчання, бо хтось у селі доповів окупаційній владі, що Григорій – єврей. Загалом льотчик-бомбардувальник Григорій Ланцман жив у Володимира Чорновола з грудня 1942 року по березень 1944 року.
Сусід Чоновола, Володимир Зеленський, згадував: «Якось Чорновол і Коваленко були у нас вдома. Несподівано увірвалося троє німецьких солдатів напідпитку. Один із них відразу вказав на Гриця: «Юде!» Ситуацію врятував Володимир, який злегка володів німецькою мовою. Він пояснив німцеві, що не всі чорняві можуть бути євреями і що так жартувати не можна. Володя дав їм самогону та їжі, й вони, задоволені, пішли геть».
У березні 1944 року, після звільнення села від нацистів, Григорія Ланцмана повторно мобілізували, і він одразу потрапив у штрафбат, де мав «спокутувати провину» перебування в полоні та на окупованій території. Після першого поранення його поновили в офіцерському званні, дозволили літати. Війну закінчив у Будапешті. Його батько, сестра та інші родичі загинули під час окупації. Після війни Ланцман спочатку жив у Водяному, пізніше – у Києві та Львові. А Володимир Чорновол продовжив працювати вчителем. У 1946 році, коли українські села потерпали від голоду, він змушений був їхати до Києва на заробітки. І тоді вже Григорій прихистив свого рятівника у київській квартирі на вулиці Костьольній.Григорій Ланцман помер у 1990 році. Володимир Чорновол завжди залишався його найкращим другом.
Володимир Микитович Чорновол закінчив педагогічний технікум у Бердичеві. Навчався в Кіровоградському педінституті на філологічному факультеті. Працював на Кіровоградщині в сільських школах Куколівки, Диківки, Спасового, Косівки – вчителем, завучем, директором. У Косівській школі – аж до виходу на пенсію у 1991 році. В усіх навчальних закладах, де працював, окрім російської мови та літератури, викладав ще й німецьку мову.
10 листопада 1996 року ізраїльський Меморіальний комплекс «Яд Вашем» відзначив Володимира Чорновола почесним званням «Праведник народів світу». Медаль «Праведник світу», на якій вибито його ім’я та прізвище, прикрашають два написи на ідиш: «З вдячністю від єврейського народу» та «Хто рятує одне життя – рятує весь світ».
У січні 2010 року з нагоди Міжнародного дня пам’яті жертв Голокосту Володимир Микитович був нагороджений орденом «За мужність». Він був найстаршим на Землі Праведником народів світу, єдиним у Кіровоградській області. Усього у світі понад 24 тисячі людей, удостоєних такого звання. В Україні – близько 2,5 тисяч.
Володимир Чорновол помер 27 грудня 2022 року у селі Косівці Олександрійського району. Йому був 101 рік. Наприкінці свого життя він дуже переживав за Україну. Постійно дивився телебачення, був у курсі всіх подій. Говорив, що німці ніколи не були такими жорстокими до населення, як російські солдати. Зі слів його доньки Наталії Кузик, ввечері 26 грудня у батька погіршилося самопочуття: «Ще в обід він був у гарному настрої, все було добре. А ввечері підвищився тиск, був сильний головний біль. Останні 30 років у нього була гіпертонія. Я дала йому пігулки і наче все нормалізувалося. Ми з чоловіком говорили, що він видужає, але батько відповів, що це вже кінець. Вночі йому стало гірше, і вранці 27 грудня він помер. Лікарка сказала, що у нього був інсульт».
Поховали Володимира Чорновола у рідному селі Косівці 29 грудня 2022 року. Він назавжди залишиться в історії України та Ізраїлю як Праведник народів світу.

Олена Карпачова