Про світлі і темні сторони нашого сьогодення

Війна змінила нашу свідомість і світосприйняття. Вона примусила нас кардинально переглянути власні переконання, зовсім під іншим кутом зору побачити, здавалося б, звичні й прості речі. Війна, це абсолютно жахливе своєю неприродністю для людського існування явище, навчила нас єднанню перед лицем смертельної загрози, піднесенню над дріб’язковим заради високого, навчила співчуттю і взаєморозумінню. Про ці загальні істини і поняття у контексті «1000 днів війни» (через які, на жаль, Україна вже перейшла у новий відлік тривалості російської агресії), ми розмовляли з секретарем Олександрійської міської ради Вікторією Косяк. Поступово розмова перейшла на більш конкретні теми – про завдання, виклики і особливості роботи місцевого самоврядування в умовах воєнного стану. А також про ініціативи та здобутки міської влади за недавній період і який результат для громади міста приносять ці ініціативи. Ось чим поділилася з нашими читачами Вікторія Олександрівна.

Соціальна платформа
для ветеранів
– Як відомо,завдання діяльності органів місцевого самоврядування чітко визначені чинним законодавством, і якщо говорити дуже коротко, то це життєзабезпечення та розвиток територіальної громади. Але насправді війна вимагає від міської влади вирішення зовсім нових, не відомих раніше завдань. Наприклад, ще минулого року розпорядженням міського голови було створено ветеранський хаб, як спеціальний простір для воїнів, завдяки якому вони можуть отримати послуги за різними напрямками. А також і для того,щоб ветерани могли поспілкуватися між собою, знайти нові контакти, можливо, отримати якусь допомогу в плані адаптації до цивільного життя. Я вважаю, це важливе досягнення за рік війни: як би складно нам не було, але міський голова і міська влада розуміли те, що ветеранський хаб просто необхідний, адже з кожним днем збільшується кількість людей, які потребують цієї допомоги – і не лише психологічної, юридичної. Це різні консультаційні послуги, а найбільше – це психосоціальна підтримка. 30 вересня ветеранський хаб і офіційно, і фактично запрацював за адресою Поштова, 5. В ньому працює на повний робочий день фахівець із супроводу ветеранів, для цього рішенням сесії міської ради було запроваджено дві посади. Фахівець повністю пройшла необхідну кваліфікацію на відповідність спеціальним вимогам, що пред’являються до цієї посади.
– Отже, цей проєкт діє вже два місяці. Які результати?
– Хаб у нас був створений спільно з Приютівською громадою і на сьогоднішній день, крім допомоги ветеранам, ми там реалізовуємо дуже важливий проєкт психосоціальної підтримки тих категорій жінок, які втратили своїх рідних; тих, чиї близькі зараз перебувають на війні; дружин, матерів, чиї чоловіки чи діти вважаються безвісти зниклими. Також і жінки – внутрішньопереміщені особи отримують психосоціальну підтримку за проєктом «Сила жити», який реалізовує громадська організація «Важлива». З цією організацією і Приютівською громадою Олександрійська міська рада підписала тристоронній меморандум, де в обох сторін є свої обов’язки, і варто зазначити, що цей проєкт виправдав наші очікування: завдяки йому підтримку для адаптації отримали вже більше ніж 500 жінок.
Особисто знайома з декількома з них. Це тяжкі життєві історії. Наприклад, одна з жінок втратила чоловіка, інша – втратила свій будинок. Як наслідок, вони просто втратили і будь-який інтерес до життя. Але після наданої їм психосоціальної підтримки проєкту «Сила жити» ці люди змінилися: вони знову можуть посміхатися, у них з’явилося бажання щось створювати та допомагати іншим, таким, як вони самі.
– Це було програмне державне завдання чи більше місцева ініціатива?
– Взагалі Міністерство ветеранів у державі працює давно. А от що стосується «на місцях», то це була ініціатива і міського голови окремо, бо всі ми розуміли, що хлопців-ветеранів буде дедалі більше і з ними необхідно буде працювати; але також були і програмні документи «згори» з вимогою організувати такий хаб. Тому ми приклали максимум зусиль, як могли: разом з Приютівською громадою облаштували приміщення, зробили під’їзну дорогу, посадили дерева, закупили меблі. Ми вклали у цей захід свою душу, і мені він дуже близький за сприйняттям і почуттями. Можливо, тому що один із членів моєї родини зараз воює на передовій, і він раніше вже був тяжко поранений, після чого проходив дуже складний і тривалий курс лікування та реабілітації…
Я вважаю, це важливий і потрібний проєкт, і я дякую, що вони довірилися міській владі та погодилися з нами співпрацювати. Дякую також Приютівській громаді, яка на наш запит пішла назустріч і саме у них ми зараз орендуємо приміщення.
На даний час хаб активно відвідують ветерани, ми вже провели перший тренінг з міжрайонним Центром зайнятості з приводу тих грантів і проєктів, які дає держава на реалізацію та відкриття своє справи, на реалізацію інших ідей соціалізації. Це був такий пілотний проєкт, і він спрацював. Міська влада також заручилася підтримкою фахових військових психологів, які самі пройшли бойові шляхи, тяготи і випробування. А це дуже важливо, тому що не завжди ветерани підуть до психологів-жінок, бо іноді вважають, що ті не зможуть їх повністю зрозуміти, оскільки не відчули усіх цих випробувань, А з військовими психологами вони можуть розмовляти, як зі своїми побратимами, для хлопців-ветеранів це дуже важливо. Я вдячна цим фахівцям та їхньому керівництву за згоду працювати в даному напрямку і вже з грудня ми розпочинаємо працювати. Більше того, на ветеранську лінію часто звертаються ветерани за психологічною допомогою саме військових, тому ми в таких випадках допомагаємо їм налагодити контакт.
Який вигляд це має на практиці: з людиною, яка звертається за юридичною чи психологічною допомогою або просто за консультацією, спочатку спілкується наш адміністратор. Оскільки це компетентний фахівець, вона надає відповідь одразу під час дзвінка. Якщо ж це потребує додаткових і глибших рішень, які стосуються, наприклад, інших державних чи комунальних установ, тоді адміністратор формує запит до них і потім надає відповідь заявнику. Ветеранський хаб працює з понеділка по четвер з 8-ї до 17-ї години, у п’ятницю з 8-ї до 15 год. 30 хв. Але навіть у вихідні людина може звернутися, написавши своє повідомлення у будь-якому месенджері. Потім їй або зателефонують, або дадуть відповідь так само через месенджер, тобто у будь-якому випадку звернення не залишиться без відповіді.
– З якими проблемами, крім уже згаданих, звертаються люди?
– На даний час ми вже маємо більше ніж 270 звернень. Більшість з них стосується пільг – для військовослужбовців, ветеранів, а також матеріальної допомоги. На жаль, бюджет Олександрії не такий потужний, як у великих містах, і ті матеріальні допомоги, які можуть надавати, скажімо, у Львові чи Одесі, ми не можемо забезпечити нашим хлопцям. Адже, як відомо, ще понад рік тому дохід від так званого «військового ПДФО» був вилучений з міського бюджету в Держбюджет (а це 25% нашого доходу нашої громади). Проте допомога надається. Якщо військовий отримав поранення, фінансова підтримка виплачується йому з міського бюджету через службу соцзахисту у сумі 10 тисяч гривень, і така ж допомога передбачена обласним бюджетом – вона становить 15 тис. грн. Також з місцевого бюджету ми забезпечуємо матеріальну підтримку сім’ям, які на війні втратили своїх рідних: 35 тис.грн на встановлення пам’ятного знаку загиблому захиснику. Звичайно, хотілося б більше допомогти, але можливості бюджету наразі ось такі…
Про вшанування захисників
Як відомо, 24 серпня 2023 року ми відкрили Алею пам’яті у сквері ім.Кравченка. Звісно, це дуже сумне відкриття – краще б не було ніяких приводів для нього… Але це місце стало вже сакральним і не лише для рідних загиблих олександрійців-захисників: сюди нерідко приходять небайдужі і щирі люди, аби просто покласти квіти. І ще… На мою думку, ми все ж виховуємо дітей гідними людьми. Адже зараз ніхто не примушує їх в обов’язковому порядку брати участь у тому чи іншому заході: діти самі це вирішують, і я сама була свідком, коли дітвора запитувала: чи можна нам туди піти і вшанувати героїв, поклавши квіти. А потім хтось із них впізнавав на портретах Алеї своїх дорослих знайомих-захисників, які, на жаль, вже ніколи не будуть серед нас… Про це важко говорити… На жаль, ця Алея збільшується. І після нашої перемоги вона перетвориться на постійний меморіал, місце вшанування героїв, які віддали життя за нас усіх.
Маю наголосити, всі ініціативи, які стосуються підтримки ветеранів, родин загиблих військових є пріоритетом і для міської влади, і особисто для міського голови Сергія Кузьменка. Незважаючи на те, що з міського бюджету вилучено військовий ПДФО, через що його можливості дуже обмежилися, однак ми чи не на кожній сесії виділяємо фінансову допомогу нашим Збройним силам.
Не можу не відзначити допомогу наших міжнародних партнерів. Наприклад, благодійна організація з Німеччини, колишні українці, які давно там проживають, дуже нам допомагають подарунками для дітей. Крім того, вони влітку організовували чудові поїздки на відпочинок для родин з дітьми загиблих захисників у Закарпаття, зі свого боку міська рада теж допомогла з організацією таких подорожей.
Нам дуже допомагає фонд волонтерки Регіни Пилипенко. Місто вже не перший рік спів-працює з Міжнародним благодійним фондом «Міжнародне служіння благодійності «Еммануїл-IMOCE», який надає гуманітарну допомогу вразливим категоріям населення, організовує літній відпочинок для дітей загиблих воїнів, проводить культурно-розважальні заходи для малечі. Через нього ми співпрацюємо з іншими іноземними організаціями, допомагаючи таким родинам. Ну і в іншому намагаємося максимально приділяти увагу таким дітям. Звісно, хотілося б зробити для них значно більше, адже ці родини і ці діти переживають таку страшну втрату і горе, що про це навіть важко говорити…
Чому я про це стільки розповідаю? З 2023 року міський голова делегував мені цей обов’язок, і я тісно співпрацюю з родинами загиблих. Звісно, у секретаря міськради є своє певне визначене коло обов’язків, але зараз такий час, що це вже щось таке, моє особисте і невід’ємне…
Невтомні «бджілки» –
кварталкоми
У складних умовах працюють квартальні комітети. Активність і самовіддача цих активісток і активістів (а переважно це жінки і вже не зовсім молодого віку), які працюють не за страх, а за совість, просто вражає. І мені, користуючись нагодою, дуже хочеться відзначити зокрема роль голів кварталкомів, коли місто відстоювало свою назву «Олександрія». Вони, незважаючи на холод чи непогоду, провели громадські опитування серед жителів і представили, як належить, протоколи, згідно з якими майже 100-відсотково олександрійці висловилися за збереження назви міста. (Звісно, цей рух підтримали практично всі організації, установи міста тощо, але то не мій напрямок роботи, і я зараз кажу окремо про квартальні комітети). Отож низький уклін цим нашим невтомним громадським активістам в особі голів кварталкомів. Я вже навіть не кажу про їхні волонтерські справи (всі ми зараз у тій чи іншій мірі волонтери), то взагалі окрема тема…
«Темний» бік реалій
Не можу не згадати про випадки та осіб, до них причетних, які у кожної нормальної людини викликають хвилю обурення. Вразило до глибини душі: сьогодні дізнаюся, що з Алеї пам’яті вкрали декоративну атрибутику! Нещодавно вдова одного із загиблих воїнів установила там скляну вазу для квітів з декоративними статуетками, а сьогодні ця жінка пожалілась мені, що під час останнього урочистого заходу до Дня пам’яті і гідності вона виявила зникнення цих статуеток…А трохи раніше було помічено пошкоджений кимось умисно банер з портретом одного із захисників. Я не можу стримати емоції: ну де совість у таких істот? Адже люди сюди приходять, як на святе місце, зі своїми сльозами і горем, приходять, щоб поклонитися загиблим і покласти квіти. А хтось, майже у них на очах, зухвало, цинічно і бездушно топче їхні почуття…
Або: ось головний банер на Алеї, перед ним полиця, на яку кладуть квіти. І хтось із молоді, очевидно, пив там пиво чи ще щось, заліз ногами на цю полицю і зламав її ! А тепер уявіть ситуацію: сьогодні урочисте покладання квітів, ми всі йдемо туди, а у нас на меморіальній алеї полиця зламана…
Ну й інший випадок, уже добре всім відомий, бо був зафіксований камерами відеоспостереження, коли одна місцева жителька позбирала свіжі квіти відразу після одного із урочистих заходів на Алеї пам’яті і потім… продавала ці букети своїм знайомим! Особа жінки була встановлена, з нею провели бесіду. У мене таке ставлення не вкладається в голові. Щоб було зрозуміліше: коли ми готуємо той чи інший захід (а на цій Алеї не буває веселих заходів, бо це вшанування пам’яті і переживання), я перевіряю всі сценарії, всі поетичні тексти і композиції, які потім проговорюватиме ведучий, вчитуюсь у кожне слово, адже сказане необережно, воно може глибоко поранити і без того страждаючі душі людей, які прийшли сюди. Таким чином, я не просто «проживаю» наперед цей захід, я ще й дуже турбуюся про душевний стан і почуття тих людей, яких він прямо стосується. Бо я тепер знаю багато цих родин загиблих військових особисто, ми спілкуємося, мені в деталях відомі їхні історії і переживання… Тому ось таке моє сприйняття цих випадків, я навіть не підберу слів, як їх назвати. Хочеться просто кричати: люди, ну не робіть зла тим, хто вас захищав і поклав за це своє життя! А ще ж які страждання від цього отримують їхні рідні!..
Будні міської ради
Якщо говорити про загальні речі – у міській раді робота триває у повній згуртованості. Серед депутатського корпусу немає жодних політичних чи якихось інших протистоянь, неузгодженостей. Так само і в депутатських комісіях чи на засіданнях погоджувальних рад, які передують пленарним засіданням сесій. Всі працюють злагоджено, в тому числі коли вирішуються фінансово-бюджетні питання, коли треба вирішити перерозподіл бюджетних видатків, виділити чергову допомогу ЗСУ, ветеранам, родинам загиблих. Нерідко самі депутати виступають з відповідними пропозиціями. Власне, тут немає нічого дивного чи особливого: так і повинно бути у складні воєнні часи, які ми зараз всі переживаємо.

О.Наріжний