За що люблять, а за що поважають?

«Ми всі прагнемо добрих стосунків з оточуючими. Але з усіма, на жаль, вони не складаються. От, наприклад, я на роботі як не намагаюся бути з усіма привітною, все одно відчуваю, що мене не люблять. Наче і ставляться з повагою, але я відчуваю, що то напускне, не щире. Цікаво, чи одне і те саме – повага і любов? І якими способами можна їх заслужити? Хотілося б прочитати коментар психолога, буду дуже вдячна».
Валентина Бурковська

Як зрозуміти, що вас дійсно люблять? Адже іноді партнер буває не дуже відвертим у своїх емоційних проявах, особливо це стосується чоловіків. А ще є любов рідних, колег та друзів. Як упевнитися у щирості почуттів чи їх відсутності? Ключові поняття – любов і повага – є важливими факторами для здорових та щасливих стосунків, проте кожне з них має свої особливості. Що ж краще: кохання чи повага?
Любов може бути швидкоплинною, прийти і піти швидко, залишивши після себе розчарування та біль. Повага – це усвідомлення цінності та гідності іншої людини, визнання її права на свободу та власну думку. Щоб будувати здорові та довгострокові відносини, нам потрібно і любити, і поважати інших людей, визнаючи їхнє право на власну думку та власне життя.
А на запитання нашої читачки відповідає практичний психолог Марина Молчан-Неїшсало:
«У своєму житті ми робимо багато яскравих крутих речей, або нам здається, що те, що ми робимо для іншої людини, їй сто відсотків сподобається. І все це тільки задля того, аби отримати схвалення. Хтось прагне поваги, бо йому хочеться визнання і поваги, але більшість людей насправді дуже хочуть любові. Чи одне і те саме – повага і любов? За що їх можна отримати? Це зумовлені чи безумовні речі?
Мені здається, що заслужити любов неможливо. Заслужити можна повагу, визнання або заздрість – це також визнання, але зі знаком мінус. Коли людина в плюсі, вона може сказати: «Як класно ти це робиш! Мені дуже подобається!», а коли в мінусі, вона не може визнати, що є хтось кращий за неї і говорить: «Ну, це просто пощастило. Непогано, але можна допрацювати». А все тому, що поряд з успішним вона почувається некомфортно, від цього страждає її самооцінка. А їй теж хотілося б визнання.
І ще про визнання. В мінусі чи в плюсі. Це про заздрість, любов, схвалення, повагу. Ми поважаємо в інших людях силу, завдяки чому вони вміють щось робити класно. Але любимо ми за інше. Любимо за спорідненість душ, за лінію волосся, тактильне переживання дотику до саме цієї шкіри, якої приємно торкатися, і до людини, яку приємно обіймати. Любимо, коли бачимо якусь неідеальність, а може навіть і вразливість, чутливість, і наша душа відгукується на те, як на щось рідне. Нам є що запропонувати натомість. Коли хтось сумує, ми можемо підійти і обійняти, бо нам приємно зараз цю людину обійняти і зігріти. Коли хтось потребує допомоги, і ми допомагаємо – це теж прояв турботи, любові – нормальної, людської, природної і такої потрібної.
Тож любов і повага – це зовсім різне. Ми часто маніячимо, хочемо своїми досягненнями в роботі, у добрих справах, ще у чомусь заслужити любов. Але максимум, що можемо отримати, – визнання у вигляді подяки або заздрості та навіть підлості. Бо декому нестерпно витримувати, коли тривалий час хтось молодець, робить щось крутіше і класніше. І цей хтось – це не ти. Єдиний спосіб з цього всього викрутитися – то знецінити крутого пацана чи дівчину, щоб якось врятувати себе від тривог і хвилювань, від того, що підіймається всередині. Бо здається, що поряд з ними ти не такий уже й значимий. Може, це зовсім не так, але у твоїй голові грає саме ця музика. І ти танцюєш під неї.
Любов неможливо заслужити. Вона або є, або її немає. Це енергія, яка дуже вільно з’являється і проявляється. Іноді нам щастить, і та людина, до якої ми відчуваємо цей прояв – чи то дружню, чи то романтичну, чи батьківську чи будь-яку іншу любов, яку ми можемо дати, відгукується на неї взаємністю.
Іноді не щастить нам чи комусь, хто проявляє любов до нас, не знаходячи взаємності. Але ми можемо ту любов не відштовхувати і не зраджувати. І сказати: так, у мене є ця енергія, це приємне переживання, і це добре.
У якийсь час свого життя я обрала не обожнювати об’єкти, до яких я маю потяг любові й турботи, яким хочеться дати увагу, тепло і ніжність. Я обрала закохуватися в цей стан, коли тепло, ніжність і любов живуть в мені. Це твоє, і воно завжди з тобою. Звичайно, набагато приємніше розділити це все з людиною, до якої ти це відчуваєш. Але навіть коли ти цього зробити не можеш, а просто носиш ці почуття у своєму серці, ти вже щасливий. Це програма-мінімум, і ми вже тим багаті.
Тож повагу можна заслужити. А любов – ніколи. Щоб відбувся контакт і обмін енергії любові, необхідні відвертість, відкритість і справжність. Коли людина дозволяє собі бути реальною і справжньою, вона відкрита і доступна для любові. А коли гадає, що її зможуть прийняти і любити тільки за ідеальну картинку, вона ніби обмотує себе скотчем і стає у цьому ідеальному образі ізольованою, окремою, холодною і голодною. І так у житті трапляється дуже часто. Ви і самі це зустрічали. Я гадаю, що це – вибір кожної людини: бути відкритим до любові чи закритим.
Отже, я можу погодитися з тим, що аби бути відкритим до любові, треба мати багато сміливості. Це позиція реальності, не ідеальності, вразливості і певною мірою ризику. Комусь може не сподобатися те, що він побачить, хтось може критикувати, а може й поранити. Є ризик, що тебе відштовхнуть і відторгнуть. Але це частка – частковий ризик. Тією ж самою мірою є вірогідність комусь зрезонувати, комусь сподобатися таким, як ти є, справжнім. Магія справжнього спілкування двох споріднених душ – коли вони відкриті і такі, як є, без прикрас. А коли ми понтуємося, у кого начос крутіше чи перука кучерявіша, максимум, що може відбутися – це резонанс нашого штучного, напускного. А значить, справжньої зустрічі так і не сталося. Бажаю всім і кожному мати в житті справжні зустрічі, міру сміливості і відваги, яка дозволяє любити і бути тими, кого люблять. І подвійний кайф – якщо це трапиться навзаєм».

О.Маріїнська