13.09
2024

«24 з 50-ти досліджених онлайн-медіа використовують у своїх матеріалах про жінок елементи мови ворожнечі, сексизму, дискримінаційної лексики та стереотипізації щодо жінок» – такі результати дослідження українського Інституту масової інформації, проведеного у серпні 2024 року. Цей невтішний висновок можна вважати прологом до теми Тренінг для медіа «Гендерночутлива журналістика: від репортажу до редакційних принципів», який нещодавно провела українська громадська організація “Жінки в медіа” спільно з Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення. Захід проходив онлайн з усіма бажаючими представництвами вітчизняних ЗМІ за допомогою Zoom — програми для організації відеоконференцій, «Олександрійський тиждень» долучився до цього заходу.

Для початку: що таке гендерна рівність? Це рівні права та можливості для чоловіків і жінок у всіх сферах життєдіяльності. Тобто – подолання гендерної дискримінації. Звідси – про що йдеться, коли застосовують термін «гендерно чутлива журналістика»? Мова йде про створення журналістських публікацій, сюжетів, матеріалів з урахуванням існуючих гендерних відмінностей, наявності дискримінації за ознакою статі, проявів нерівності та нетерпимості. В основі – ідея пропагування рівних прав та можливостей для чоловіків і жінок, подолання дискримінації боротьби зі стереотипами і упередженнями. Існує також поняття «гендерночутливий контент». Його основні принципи можна означити: збалансоване представлення жінок і чоловіків у медійному контенті (однакове залучення як експертів, так і експерток, героїв та героїнь);
рівноцінне згадування і жінок, і чоловіків у матеріалах про події, а також – залучення як джерела інформації;
уникнення недоречного коментування зовнішності жінок і чоловіків та акцентування уваги на одязі, зовнішності, розмежування професійного та особистого в інтерв’ю; уникнення гендерних стереотипів; використання гендерної статистики там, де це можливо; використання фемінітивів.
При висвітленні тієї чи іншої теми слід враховувати досвід та інтереси обох сторін – чоловіків та жінок: це ще один принцип даної теми. І як це не парадоксально, але в нинішніх умовах війни він набуває ще більшої ваги, вважають автори методик гендерночутливості в журналістиці. Наприклад, ось із порівняно недавніх проблем, які мали бурхливе обговорення в суспільстві, – це коли був скандал про утилізацію біоматеріалів військовослужбовців, говорили переважно про військових-чоловіків.
«Проте жінки-військовослужбовиці так само можуть скористатися опцією заморозки свого біоматеріалу, хоч це і технічно складніше, плюс до всього війна так само може вплинути на їхнє репродуктивне здоров’я і здатність мати дітей в майбутньому», – говорилося на тренінгу. Але в тодішніх публікаціях у ЗМІ на такі деталі в дуже делікатній темі мало звертали уваги…
Або трохи детальніше про «дотримання гендерного балансу щодо героїв, героїнь, експертів та експерток у матеріалах та сюжетах». Наприклад, тут слід уникати ситуацій, коли більшість військових тем коментують експерти-чоловіки, бо “традиційно” військо – це “чоловіча тема”. Хоча насправді ще з 2014 року є багато жінок-військовослужбовиць, які теж є фахівчинями у даному напрямку (той же Жіночий Ветеранський Рух, для прикладу).
Або ще одна тема, яка, здавалося б, не має викликати якихось запитань: «поєднання військової служби та декретної відпустки, виховання дітей». Виявляється, і тут все не так вже й просто. Чи достатньо висвітлена ця тема в медіа? А якщо висвітлюється, то яку реакцію з подачі журналістів у суспільстві вона викликає? Гордість за мужніх та сильних захисниць, чи присоромлення їх за те, що пішли у військо та ”залишили дітей без матері”? Чи багато вагітних жінок може бути в армії? Кому найбільше приділяють увагу в контексті декрету – жінкам чи чоловікам? Чи йдуть чоловіки-військовослужбовці, чиї жінки також служать у війську, в декрет? Чи багато таких пар, де обидва – військові? Сприйняття такої інформації також дуже залежить від способу її донесення.
Ну і звичайно, тема «сексизму» – як же без неї… Тут, здавалося б, все зрозуміло, бо вже стільки про це сказано і переказано: жодних проявів категорично не повинно бути! Та виявляється, ми все ще мало знаємо, що добре, а що погано… Бо сексизм може бути як негативний, так і «лагідний». В обох випадках це неприйнятно. Наводилися приклади так званого доброзичливого сексизму із заголовків публікацій і витягів з текстів різних видань, в тому числі й цілком авторитетних: «Найсексуальніший генетик України сказав: «Блондинки не дурні. І вони не вимруть». «Жінки в ЗСУ: українські красуні, які взяли до рук зброю та «насипають» окупантам». Або ще приклади сексизму у зміщенні акцентів на зовнішність, особисті уявлення автора чи авторки про людську красу (або навпаки – на зовнішню непривабливість): «Тендітна красуня з характером воїна: як виглядала перемога Даяни Ястремської (відома українська тенісистка. – Прим.ред.) на Австраліен Оупен».
Або ось як ще «вражаюче і яскравіше» описують спорстсменів і спортсменок деякі спортивні оглядачі (чи оглядачки): «Можна дивитися вічно: сексуальна американська гольфістка вразила глядачів своїми пишними формами» (це, до речі, написав не хто-небудь, а саме видання ТСН (!).
А ми продовжуємо: «Рідкісне явище: сексуальний український баскетболіст потрапив на обкладинку Playboy» (УНІАН, теж далеко не рядове українське видання).
Але «пальму першості» цілком можна присвоїти виданню «Спорт 24», яке, на наш погляд, своїм заголовком перевершило всіх у своїх плотських фантазіях: «Сексуальна спітніла: німецька легкоатлетка віддається повністю – Холанд підтвердить». Ну як вам таке?
Отже, ще один принцип, який визначався у методиці тренінгу: уникнення не лише ворожого, а й доброзичливого сексизму (такі означення, як наприклад, “слабкі”, “тендітні”, “красуні” та ін.); перевірка матеріалів із застосуванням “правила інверсії”; дзеркальний погляд на ситуацію; заохочення до зміни в соціальних і культурних моделях поведінки жінок і чоловіків.
Ну і на завершення (хоча на цю тему за 3 години тренінгу було сказано стільки, що описувати можна довго) – про висвітлення домашнього та гендерно-зумовленого насильства. Основні засади: нульова толерантність до насильства;
уникнення надмірної емоційності, скандальності та сенсаційності в матеріалах, натомість – зосередження на фактах;
уникнення стигматизації, приховане або явне звинувачення потерпілої особи (мовляв, «сама винна», «спровокувала злочинця чи гвалтівника», «слід бути стриманішою» тощо); уникнення віктімізації (слово «жертва» заміняємо як варіанти, на «постраждала», «потерпіла», «особа, яка зазнала насильства» тощо).
В матеріалах на подібні теми бажане включення інформації для тих, хто стикнулися з подібіним та потребує допомоги (гарячі лінії, контакти спеціалізованих центрів тощо).
І останнє: не вдаватися до мови ворожнечі та слідкувати за лексикою. Мова ворожнечі – це висловлювання, які принижують, ображають або дискредитують людину, протиставляють одну групу іншій (є “такі”, а є “не такі”, “нормальні люди” та “всі інші”, розпалюють ворожнечу, насильство однієї групи по відношенню до іншої).
Часто мова ворожнечі побудована саме на дискримінації за тією або іншою ознакою: статі, національності, етнічної приналежності, стані здоров’я, сексуальної орієнтації тощо. Тобто – на неприйнятті інакшості людини, її відмінностей та особливостей.
Це був короткий огляд тренінгу на тему «Гендерночутлива журналістика», у якій взяв участь представник «Олександрійського тижня» і яку за бажанням можна розширити.


Наш кор.

Залишити відповідь

Войти с помощью: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Олександрійський тиждень

Олександрійський тиждень