Ірина Давидюк: «Час на сцені – це клубок емоцій і таке щастя!»

«Комашечка моя мальованая! Да ти без понятія, який у панських модах смак! А я проізойшла і в смак увійшла»; «Ну, значить, зробиш книш і сядеш, мовляв, як янгеляточко: очі підведеш у небо, під лоба, або на груди спустиш… а вони так тобі і воздимаються, і воздимаються!»; «Не ввійшла в смак, ладоночко моя безневинна, не ввійшла в смак. А от спробуєш — істинно говорю, чревоугодіє! Та як ще до того пропустиш у горлянку драмадерії чарочку, другу, третю, то смак тобі, ягідко, по всіх сурелях та жилочках, як єлей, розійдеться» — монологи цієї героїні незмінно викликають сміх і зривають оплески. Після вистави актрису Ірину Давидюк просто завалюють квітами.

Усі, хто бачив комедійну виставу народного аматорського театру Палацу культури «Світлопільський» «По-модньому» за п’єсою Михайла Старицького, погодяться: найколоритнішим персонажем у ній є вдова Орина Власівна Дзвонарська у виконанні акторки Ірини Давидюк. Її запал, «модні» наряди, а особливо – мова справляють сильне враження і викликають щирі емоції. Уже сама поява Ірини на сцені супроводжується сміхом у залі. Своєю грою Ірина запалює інших акторів, і саме навколо неї створюється акторський ансамбль. В Олександрії її вже впізнають на вулицях: «О, наша артистка!».
За освітою Ірина – режисерка, закінчила Олександрійський фаховий коледж культури і мистецтв. Акторські здібності у ній помітила вчителька у школі. А в народний аматорський театр студентку привів викладач Іван Кисарець. Перша її роль – монашка у комедії «За двома зайцями» — залишилася з нею назавжди, Ірина грає її дотепер. Ця монашка змінюється разом із актрисою: колись вона була тендітною, адже сама Ірина у юні роки мала вагу 45 кілограмів, а сьогодні це пишнотіла, колоритна, впевнена у собі жінка у самому розквіті сил.

По закінченні училища Ірина три роки працювала у своїй рідній 17-ій школі – вела драматичний гурток. Її вихованці займали призові місця на конкурсах. До сих пір вони, уже дорослі, із задоволенням вітаються і спілкуються з Іриною Валеріївною. А вона вже багато років є приватним підприємцем, працює на Олександрійському центральному ринку. Говорить: акторська майстерність допомагає у роботі. Іноді, у непрості періоди життя, буває важко суміщати театр з буденним клопотом. Але приходячи у театр, відволікаєшся від проблем, і про себе повторюєш: «Господи, спасибі тобі за цю роль!». Робота над образом допомагає справлятися із життєвими труднощами. «У театрі переключаєшся, відволікаєшся, і потім літаєш, як на крилах. Бо тут особлива енергетика і свій світ. Це якесь диво, яке не можна пояснити. Час на сцені – це клубок емоцій і таке щастя!», — ділиться враженнями актриса.
Ірина грала і у серйозних драматичних виставах. Але їй до душі комедії: «Щоб перевтілитися, ти вживаєшся в образ своєї героїні, береш на себе її випробування, почуття, і певною мірою її долю. Приміром, у «Комі» я грала дружину чоловіка, який лежить у лікарні. І незабаром мій чоловік також захворів, потрапив до лікарні. Краще грати у комедіях і ділитися з людьми позитивом. Я і сама люблю дивитися комедії. Фільм «За двома зайцями» — один із найулюбленіших».

Режисерка народного аматорського театру Тетяна Бессмольна хотіла б розширити репертуар Давидюк: «Ірина дуже порядна людина, хороша дружина і мама. Її всі люблять, вона жвава, позитивна. І талановита, публіка її зустрічає завжди «на біс». У виставі «За двома зайцями» Ірина грала монашку. Роль маленька, але вона змогла зіграти її так, що отримала за неї відзнаку за кращу жіночу роль. За роль Дзвонарської у комедії «По-модньому» вона теж мала взяти найвищу нагороду, але оскільки учасники «Театральної весни Кіровоградщини» презентували спектаклі онлайн, журі не відчуло її енергетики і не змогло повною мірою оцінити її гру. Ірина цілком заслуговує найвищих похвал. У неї хороший характер, вона поступлива, пунктуальна, добросовісна. З нею приємно працювати. Побільше б таких акторів у театрі. На жаль, зараз такий час, що нам усім треба виживати, і Ірина дуже зайнята на роботі – вона приватний підприємець. Через це вона може грати не в усіх виставах. А є ролі, у яких я бачу тільки її».
Дзвонарську Ірині «засватав» Юрій Дзбановський. Вона грає цю роль із 2008 року, і за цей час відточила образ Орини Власівни до досконалості «сільського гламуру».
«У ній є щось від мене самої – темпоритм, яскравість, енергійність, – розповідає Ірина. – Щоб розкрити цей образ, мені треба було навчитися хитрувати. Адже кожній жінці певною мірою притаманна хитрість. Кожен образ треба надіти на себе і прожити так, щоб глядачі йому повірили. Коли я граю Дзвонарську – я Дзвонарська. От я така. Мені треба завоювати чоловіка і влаштувати своє особисте життя, випхати його доньку заміж і стати хазяйкою його домоволодіння. У сцені з Вареником ця жінка вмикає усі свої чари, проявляє усе кокетство, аби завоювати його серце: «Оце як віддасте старшу дочку, то нам і побратись би можна»…
Чоловік Віктор і двоє дітей – син і донька – завжди підтримували захоплення Ірини театром: «Ми у тебе віримо. Ти у нас найкраща». І це додає їй наснаги і впевненості у своїх силах. Ірина зізнається: «Дуже хвилююся перед кожним виходом на сцену. Скільки б не грала – а щоразу як уперше. Взагалі, театр – це не захоплення, а частина життя. Це такі емоції! Коли виходиш на сцену, адреналін зашкалює, мурашки шкірою, і «єлей по сурелях та жилочках». Ти віддаєшся цьому повністю. І все одержується якнайкраще, коли є взаємодія з акторами і контакт із глядачами. Якщо немає реакції – це страшно. Коли граєш і чуєш оплески, відчуваєш реакцію залу, ще дужче запалюєшся, і хочеться викластись як ніколи».
У виставі народного аматорського театру «Чорторий» за п’єсою місцевого автора Олександра Вознюка Ірина Давидюк зіграла зухвалу підприємливу самогонницю. Образ вийшов достовірний і переконливий. А глядачі вже з нетерпінням чекають нових ролей талановитої акторки.

О.Маріїнська