Тетяна Гриценко: “Треба бути в гармонії з собою”

Вона грала на фортепіано і мріяла стати лікарем, проте у долі для неї були інші плани. Має два дипломи про вищу освіту – педагога і економіста і продовжує вчитися. Усі 10 років шкільного навчання була круглою відмінницею, але не «заучкою». Її не змінила публічність, слава і політика. Вона завжди врівноважена, доброзичлива і усміхнена, ніколи не скаржиться і йде по життю з гордо піднятою головою. Все це – про підприємицю, засновницю оптики «Мальва» Тетяну Гриценко.

Вона народилася і все життя прожила в Олександрії. З дитинства була дуже самостійною. На прикладі батьків училася розраховувати тільки на власні сили, долати труднощі й усього досягати самостійно. Батько Тетяни – шахтар, мама – Марія Іванівна Чигвінцева – має 42 роки стажу у Водоканалі. Найулюбленішим предметом у Тетяни в школі була математика – вчителька обожнювала обдаровану дівчинку з твердою життєвою установкою «я маю це зробити», яка посідала призові місця у предметних олімпіадах.
Таня закінчила музичну школу по класу фортепіано. На уроки їздила сама з Перемозького мікрорайону, хоча у батьків було авто. Займалася волейболом, бальними танцями. Завжди була прямолінійною, із загостреним почуттям справедливості. Такою і залишилася, і ці якості, вкупі з чуйністю і небайдужістю до чужих проблем, ваблять до Тетяни людей, але, на жаль, не всі можуть гідно оцінити її готовність завжди прийти на допомогу.
До омріяного вузу Тетяна не вступила через велике перше кохання. Працювала піонервожатою у рідній школі №10, займалася спортом, оскільки боролася із зайвою вагою (хоч у це й важко повірити, але така проблема у неї була у її 20).
По закінченні Олександрійського педучилища Тетяна працювала у дитячому садочку №34, звідки звільнилася, дізнавшись, що її місце обіцяли співробітниці. Влаштувалася викладачем фортепіано і концертмейстером у Пантаївську музичну школу та у школу-інтернат. Робота була цікавою і неважкою, але її довелося залишити через проблеми із транспортом у 90-ті. Тоді тільки зароджувалася комерція, і Тетяна спробувала себе у ній, щоправда, у якості найманого працівника у торговому домі «Златопіль» – домовлялася із постачальниками, КаМАЗом їздила у відрядження. Довелося працювати і у диспетчерській службі Водоканалу.

Вона вийшла заміж, народила донечку, але швидко зрозуміла, що чоловік не той, ким здавався, і жити з ним вона не буде. З батьками жити теж не хотіла, на власне житло грошей не було, і домівкою Тетяни на 5,5 років став гуртожиток. Коли донечці був 1 рік і 8 місяців, вийшла на роботу. Першим бізнес-проєктом став продаж на ринку у Миколаєві, куди поїхала до подруги, фірмового взуття, яке приніс з роботи батько замість зарплати. Потім возила у Миколаїв окуляри з олександрійської оптики (хто б міг подумати тоді, що через багато років Тетяна відкриє власний магазин оптики «Мальва»), а звідти везла в Олександрію продукцію фабрики «Алые паруса»: лак для волосся «Прелесть», крем «Стимулин»… Потім була поїздка за товаром до Москви – на позичені гроші. Але у Лужниках Тетяну пограбували… Щоб розрахуватися із боргами, вона ночами пекла торти на загальній кухні, а зранку продавала їх на «хитрячку» на Червонокозачій (сьогодні – вулиця Козацька). Газова плита була одна на 9 сімей, і готувати вдень і ввечері було проблематично. Спала вона тоді по три години на добу.
Стабільним бізнесом став продаж джинсів на Центральному ринку. За ними їздили у Чернівці. «Підприємці тоді були дружними, – згадує Тетяна. – Ми були не конкурентами, а скоріше партнерами. З багатьма ми досі у добрих стосунках. Ми об’єднувалися, давали один одному гроші на товар, разом їздили на ринки, іноді потрапляючи у складні ситуації. Та всі були готові допомагати один одному. Навіть зі своїм теперішнім чоловіком Сергієм ми познайомилися на Центральному ринку – він також торгував джинсами». Доводилося їздити і до Польщі, звідки Тетяна привозила одяг і взуття.
Бізнес розширювався, але і громадську роботу Тетяна теж не залишила. Тільки вона тепер перейшла в інше русло – захист прав підприємців. Спочатку у складі Асоціації підприємств і підприємців, а потім – у Спілці підприємців Олександрії (СПО), засновниками якої є Тетяна і Сергій Гриценки. СПО домоглася, що під час реконструкції сектору А на Центральному ринку підприємцям, які сплатили гроші за нові контейнери, врахували ці кошти у сплату ринкового збору на 1,5 року вперед.

Потім були 12 років роботи у супермаркеті «Фуршет», з них 7,5 років – директором магазинів в Олександрії та Кропивницькому. «Можу сказати, що люди 30-50 років і старші часто працюють краще, ніж деяка молодь, – пригадує Тетяна той період. – Молоді люди амбітні, хочуть все і відразу, говорять: «Я хочу зарплату 20 тисяч гривень». Запитання: «А що ти знаєш, вмієш, щоб отримувати з самого початку такі гроші?» зазвичай вводить їх у ступор. Коли я шукаю робітника в оптику «Мальва», відразу говорю, яку платитиму зарплату, і ставлю умову: навчатися і розвиватися. Згодна за свій рахунок відправити людину на спеціальне навчання. Коли вона буде знати і вміти все, що потрібно для роботи, я платитиму їй більшу зарплату. Я і сама весь час навчаюся. І працювати у «Фуршеті» починала із зарплати 500 гривень. Там, як і у будь-якій мережі, була система мотивації.
Моїм головним стимулом була і залишається моя донька. Велика вдячність моїм батькам, чоловікові. Мені пощастило зустріти свою половинку. Ми зустрілися, коли були скоріше конкурентами, але близькість душ відчувалася з самого початку. Ми відчуваємо один одного і розуміємо з пів слова. А взагалі я вдячна багатьом людям, які були поряд зі мною у різні етапи мого життя – друзям, партнерам, вчителям. Не зламатися після невдач, піднятися і йти далі допомагали оптимізм і самостійність, до якої мене привчали з дитинства. Ціную в людях почуття відповідальності, коли людина відповідає за свої слова і вчинки, якими б вони не були. Коли я не права, не можу бути у гармонії з собою і намагаюся усе виправити. Я взагалі захоплива натура.

Деякі факти і поради
від Тетяни:

• Моє призначення – допомагати людям. Підтримувати, направляти, навіть доглядати. Це стосується як громадської діяльності, так і бізнесу.
• У мене є мрії, які ще не здійснилися. Отже, є до чого прагнути.
• Нашу самореалізацію гальмує занижена самооцінка. У мене вона була дуже заниженою, але я постійно працюю над собою.
• У першу чергу треба бути у гармонії з собою.
• Вік – це стан душі.
• Жінка має бути самодостатньою незалежно від посад чоловіка. Можна вийти заміж за бізнесмена, а він збанкрутіє. Гармонія у сім’ї є, коли самодостатні і чоловік, і жінка. У нашій родині ми кошти заробляємо разом.
• Хочеться, щоб підприємці об’єднувалися, були дружними, підтримували один одного. Тоді наше місто буде розвиватися. Я, наприклад, завжди намагаюся купувати речі у місцевих продавців. І до конкурентів ходжу для того, аби знайти свій напрямок, свою родзинку. Я всім щиро бажаю розвитку і успіху!
• Мої принципи: не приймати рішень на емоціях; не впадати у паніку і не здаватися (вихід завжди є); розраховувати тільки на себе; постійно розвиватися; залишатися людиною у будь-якій ситуації, незалежно від релігійних поглядів, політичних уподобань та іншого – це я ціную і в інших людях.
  

Олена Карпачова