12.07
2024

У селі Войнівці Приютівської територіальної громади відбулася доволі незвична подія: там «розпечатали» так звану «капсулу часу» півстолітньої давнини. Саме 50 років минуло відтоді, коли в стіну місцевого Будинку культури тодішніми працівниками колгоспу було замуроване послання нащадкам – майбутнім поколінням, жителям села з проханням дістати його у 2024 році. Закладення було символічним: тоді, 27 червня 1974 року, колгоспники відзначали 50 років заснування свого господарства. Отож ще пів століття минуло, час настав, і односельчани виконали волю ініціаторів такого ритуального заходу початку семидесятих років минулого століття – дістати капсулу «у день 100-річчя заснування колгоспу». Земляки добросовісно виконали волю колгоспників 70-х, от тільки неув’язка вийшла: колгоспу вже давно немає (як, власне, і самої радянської держави, частиною якого він був). Ну що поробиш, не дожив колгосп не те що до вікового ювілею, а навіть до 70-ліття свого не дотягнув…

Захід розмурування «капсули часу» пройшов без помпезних урочистостей. На ньому були присутні також і жителі громади, які свого часу були свідками закладки капсули. Послання дістали, зачитали вголос і передали у Войнівський ліцей. На тому і поставили крапку.
Ось які думки з цього приводу висловили учасники і очевидці екскурсу в минуле:
«Напевне, тоді вони (жителі Войнівки, учасники закладення в стіну послання) всі вірили у щасливе майбутнє і навіть не могли собі уявити, що нині чиїсь імперські амбіції стануть причиною найбільшої війни з часів другої світової. Що нащадки вождів, в ідеологію яких вони вірили, підуть вбивати українців. Звичайно, не могли уявити».

Від історії, вважають інші войнівці, нікуди не подітися. Ось така думка: «Дуже видатна подія була вчора в нашому селі.І не кожний рік таке відбувається, тому можна було провести цю церемонію більш урочисто.Тим більше, що є ті люди, ще живі, які тоді брали участь в закладенні цієї капсули. Дякуємо Леоніду Павловичу Докієнку, який розповів історію про закладення капсули, Насті, які розпочали цей захід і хлопцям, що допомогли відкрити дошку. Це була історія із життя 50-річної давності і до теперішнього часу».
«Це своєрідний документ, який став частиною історичної спадщини нашого села. Але ми вже живемо у інший час, у роки незалежності України, і наші воїни – захисники та захисниці на фронті ведуть запеклу боротьбу за свободу рідної землі без комуністичних символів та закликів, що були присутні у політиці країни агресора. Але так історично склалося, що українці, які працювали у часи УРСР, у кінцевому підсумку все одно розбудовували нашу Україну, що стала потім незалежною Україною. Бажаємо здоров’я та довгих років життя трудівникам, які внесли вклад у розвиток та розбудову Войнівки. Ми – майбутнє покоління, вам вдячні та прикладемо всіх зусиль, щоб наша незалежна Україна була процвітаючою та вільною. Мирного неба всім нам та перемоги!» – це теж слова очевидців відкриття цього «порталу в давнину».
Що ж містить дана реліквія? Це понад 12 повних сторінок віддрукованого на машинці тексту, весь який відтворити не дозволяє газетна площа. Спочатку у посланні йде привітання з ювілеєм і історична інформація про Войнівку, засновану у 1785 році, і її попередні назви: Конвальське, Капівальське, Білозерка з населенням у 1421 чоловік. Більше про часи «царизму» – ні слова, а «сучасна» історія починається відразу з 1918 року: революція, створені у селі ревкоми (перелічуються всі його члени). Звісно ж, колективізація, створення артілі (з промовистою назвою, яка за іронією долі зараз серед українців вживається виключно з сарказмом – «Гречкосій»), а потім колгоспу. Партійний і комсомольський рух і «активна боротьба з тими, хто заважав створювати колективне господарство»… Далі чомусь пропадає бажання читати: йдуть пафосні слова про «На полях громадянської війни йшла боротьба за нове життя. Багато чоловіків були її учасниками (йде поїменний перелік цих чоловіків). І про те, як тяжко ставала на ноги колективізація: «Важкими були умови колективного господарювання. Роботи виконувались при допомозі живого тягла та людських рук. Тільки у 30-ті роки з’явились на полях колгоспу перші трактори».
Далі війна з гітлерівськими загарбниками, войнівці, які воювали у Другій світовій. Підпільники села Войнівки, розстріляна за підпільну боротьбу сім’я Федора Бондаренка…
Звільнення радянською армією села 6 грудня 1943 року. Імена войнівців, що повернулися героями з війни проти нацистських загарбників. Не повернулися з війни 104 захисники-войнівці… На території села поховані 256 воїнів різних національностей, імена 154-х з них досі залишаються невідомими.
Ну а далі – і це переважна частина тексту – йде суха статистика земельних площ, обсягів посівів, урожаїв у фізичних і грошових виразах – звичайна радянсько-бухгалтерська статистична звітність «розбудови соціалістичного господарства», вперемішку з ідеологічно-пропагандистськими тезами (хоча слід віддати належне, доволі стриманими, а не в дусі брєжнєвських переможних реляцій). Аж до дати закладення «капсули часу». А закінчується вона таким зверненням (скорочено):
«Товариші! 50 років для історії – це мить, а для нашого колективу – тернистий шлях (знову детально перелічуються всі «віхи» комуністичної епохи. – Прим. ред.). Дозвольте вас від імені парткому і… (йде стандартний перелік керівних органів) сердечно і гаряче поздоровити з ювілеєм колгоспу «Ленінським шляхом» та побажати доброго здоров’я і натхнення по виконанню Соціалістичних зобов’язань 9-ї п’ятирічки»…
Постскриптум редакції: як наголошувалося інформацією войнівців про цей захід, «допис – суто для ознайомлення». Справді: все це сприймається зараз з якимось дивним почуттям: ніби події, проблеми, факти, здобутки, описані в посланні, – все це відбувалося не з нами. Бо ми вже давно живемо в іншій країні, і зобов’язання з усіма нашими бажаннями та прагненнями у нас зараз зовсім інші. Справді, не ті, які тоді, 50 років тому, мали на увазі дописувачі, адресуючи нинішнім войнівцям це послання…


Олександр Наріжний

Залишити відповідь

Войти с помощью: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Олександрійський тиждень

Олександрійський тиждень