Дамоклів меч ОСББ

Отже, Закон “Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку” ніякої Америки не відкрив. Як і слід було здогадатися, ключова ідея цього Закону за №1565 – звалити тягар функцій з експлуатації та управління багатоповерхівками на об’єднання їхніх співвласників (ОСББ), тобто – на плечі пересічних громадян.

Нагадаємо: ідея “створення ефективного власника житла” (того самого ОСББ) зовсім не нова – вона мусолиться в України з 2001 року. Лежала вона в основі й останньої загальнодержавної програми реформування і розвитку ЖКГ на 2009-2014 роки, згідно з якою на кінець 14-го року в країні планувалося створити 45530 ОСББ. Але за даними Мінрегіону, станом на початок 2015 р. ця цифра склала лише 16536, що становить 36% від запланованого. Та це ще й немало, адже у Кіровоградській області взагалі називають зовсім іншу цифру: всього 4 відсотки створених ОСББ від їх можливої кількості!
Причин, чому цей процес у нашій країні пробуксовує, тоді як у багатьох інших державах об’єднання співвласників житла – звична річ, наші аналітики загалом бачать дві. Перша – це елементарна лінь жителів багатоповерхівок. Аргумент наводять такий: майже 60% населення України – люди старше 40 років. Їхня свідомість давно увібрала в себе радянський досвід у сфері обслуговування: з низькою якістю сервісу і мінімальними тарифами. Зате за такої системи люди звикли ні про що “комунальне” не турбуватися і тим більше не нести за свій будинок повної відповідальності. Все вирішували ЖЕКи (або принаймні вважалося, що вирішували).
Інша причина непопулярності ОСББ полягає у недосконалості українського законодавства, адже вищезгаданий закон від 2001 р. не враховує безлічі важливих моментів. Наприклад, ніяк не вирішено питання з земельними ділянками, на яких розташовані багатоквартирні будинки. Згідно з чинним законодавством, вони не є власністю господарів квартир. І хоча цю обставину новий закон де-юре намагається врахувати, але де-факто питання все одно залишається відкритим, оскільки воно у такому випадку зачіпає нові закони – про реєстрацію прав на нерухоме майно, наприклад. Або інша проблема – прибудинкові території. Власниками цієї землі мешканці будинків, як відомо, не були. Тепер, згідно з Законом, ці території повинні передаватися співвласникам будинку безкоштовно і в установленому Кабміном порядку. “Але хто-небудь бачив цей порядок ?” – запитують експерти. Адже ще у 2005 році тодішній Прем’єр Юлія Тимошенко скасувала спільний міжвідомчий наказ “Про порядок виділення в натурі прибудинкових територій”. То може, для початку слід відновити цей порядок? А заодно зробити так, щоб багатоквартирні будинки вважалися цілісними майновими комплексами (до речі, як це робиться у всьому світі), а не існували у вигляді набору розрізнених правоустановчих документів на окремі квартири і приміщення, вважають експерти. Хоча звідси відразу випливає інша проблема: як визначити межі прибудинкових територій? Особливо у тих населених пунктах, де відсутній Генеральний план (а таких в Україні переважна більшість)? І це далеко не єдині, на думку фахівців, проблеми, які слід було б вирішувати комплексно і планомірно, а не з наскоку – “з 1-го липня”.
Виходить, держава вирішила у волюнтаристський спосіб прискорити цей в’ялий процес. У законі тепер передбачено, що в одному будинку може бути створене тільки одне об’єднання. Саме воно має здійснювати управління будинком – зокрема, наймати підрядників і укладати договори з постачальниками комунальних послуг. А якщо мешканці не зможуть чи не захочуть таким чином “самоорганізуватися”, компанію з управління будинком їм просто нав’яжуть. І тут можуть бути лише два результати: якщо людям пощастить, це буде нормальна структура, яка складається з фахівців-управителів, в іншому випадку власники квартир аж ніяк не застраховані від завищених тарифів, непрофесійного керівництва і просто банального розкрадання коштів та елементарного самодурства управлінців-дилетантів. Якщо ж згадати ще про те, що управління будинком може здійснюватися без створення юридичної особи, то експерти вважають це просто маразмом і узаконеним рабством для людей, які у такому випадку обов’язково стануть жертвами масового шахрайства на ринку ЖК-послуг. Але замість того, щоб прописати чіткі алгоритми оголошеного процесу, автори Закону на півсторінки розписують далеко не головні речі – наприклад, як слід проводити збори співвласників житла і як їм голосувати. Питається: яке діло міністерським чиновникам до процедури голосування людей, скажімо, за вивіз сміття чи підмітання двору у тому чи іншому будинку?

О.Наріжний